Історія Лізі
Шрифт:
— Я прийшла до тями в Ґрінлоні, як ти розповіла докторові Олбернісу, й ти відвезла мене додому, щоб я могла перевдягтися. Потім я стала вередувати й говорити про ферму. Їдьмо, Лізі, скоріше, закриймо цю крамничку, поки ніхто сюди не з’явився.
І Аменда повела її в темряву.
Лізі, трохи розгублена від цієї несподіваної пропозиції, слухняно пішла за Амендою. Старий будинок Дебушерів досі стояв на п’ятьох акрах землі в кінці Саббатус-роуд у Лісбон Фолз, десь за шістдесят миль від Касл В’ю. Заповідана спільно п’ятьом жінкам (і їхнім чоловікам, з яких тепер живими були тільки троє), вона, певно, стоятиме там, гниючи у високих бур’янах та посеред
— Чому ти захотіла поїхати на стару ферму? — запитала Лізі, коли вони вмостилися на передніх сидіннях БМВ. — Я, здається, не зовсім це зрозуміла.
— Бо річ не в тому, що я захотіла, — сказала Аменда, коли Лізі зробила поворот і виїхала на довгу під’їзну алею. — Я просто сказала, що мені треба туди поїхати й побачити свій старий дім, бо інакше я знову можу сповзти в Зону Присмерку, тому, природно, ти не змогла мені відмовити й повезла мене туди.
— Звичайно, не змогла, — підтвердила Лізі. Вона подивилася в обидва боки, не побачила поблизу нікого — зокрема, не побачила машини департаменту шерифа, Богу дякувати — і повернула ліворуч, узявши напрямок, який через Меканік Фолз, Поленд Спрінґз приведе її до Ґрея, а потім і до Лісбона. — А навіщо ми послали Дарлу й Канті за хибною адресою?
— Бо я на цьому рішуче наполягала, — сказала Аменда. — Бо я боялася, що коли вони з’являться, то повезуть мене до мого будинку або твого будинку, або навіть до Ґрінлона, перш ніж я матиму шанс навідати маму й тата, а потім провести трохи часу в батьківському домі.
Протягом якоїсь миті Лізі не могла зрозуміти, про що це говорить Менда — навідати маму й тата? Потім до неї дійшло. Садиба родини Дебушерів була неподалік від кладовища Саббатус-Вейл. І добра матінка, й Денді були там поховані разом із бабусею та дідусем Дебушерами і Бог знає зі скількома іншими.
Вона запитала:
— А ти не боялася, що я тебе відвезу назад?
Аменда подивилася на неї поблажливим поглядом.
— А навіщо тобі було відвозити мене назад? Адже саме ти забрала мене звідти.
— Ну хоч би тому, що ти повелася, як божевільна, захотіла навідати ферму, яка стоїть покинута вже років тридцять.
— Ет, — поблажливо махнула рукою Аменда. — Я завжди вміла обвести тебе круг пальця, Лізі, — Канта й Дарла знають це обидві.
— Авжеж, ти вміла, нехай тобі грець!
Аменда лише обдарувала її погордливою посмішкою, її обличчя набуло зеленавого кольору у світлі інструментальної панелі, й не сказала нічого. Лізі розтулила рота, щоб відновити дискусію, потім стулила його знову. Вона подумала, що ця історія спрацює, бо вона зводилася до двох легко зрозумілих ідей: Аменда повелася як божевільна (і в цьому не було нічого нового), а Лізі намагалася їй догодити (а хіба могла вона повестися інакше за таких обставин?) Схоже, вона справді зможе їх переконати. А щодо коробки для черевиків із револьвером у ній… та пакета Дулея…
— Ми зупинимося в Меканік Фолз, — сказала вона Аменді. — На мосту через річку Андроскоджин. Я маю позбутися двох речей.
— Так, маєш, — погодилася Аменда.
Потім склала руки на колінах, схилила голову на спинку сидіння й заплющила очі.
Лізі увімкнула радіо й анітрохи не була здивована, коли
Це добре.
Частина третя
Історія для Лізі
Ти поклик, а я відповідь,
Ти бажання, а я здійснення,
Ти ніч, а я день.
Чого треба ще? Тут усе досконало.
Тут усе досконало повне.
Ти і я —
Чого треба ще?
Дивно, чому ж, попри це, ми
страждаємо?
XVI
Лізі й Дерево Історій
(Скот має що сказати)
1
Коли Лізі реально почала очищати кабінет Скота, робота в неї пішла значно швидше, ніж вона могла сподіватися. І вона ніколи раніше не подумала б, що завершуватиме її разом із Дарлою та Канті, а також з Амендою. Канті спочатку повелася манірно й підозріливо — Лізі здалося, що вони повернулися в часи свого дитинства, — проте на Аменду це не справило ніякого враження.
— То лише акторська гра. Вона облишить усе це й прийде. Лише дай їй трохи часу, Лізі. Почуття сестринства переможе.
Зрештою Кантата і справді прийшла, хоч Лізі мала відчуття, що Канті так і не змогла позбутися думки, що Аменда тоді прикидалася, прагнучи привернути до себе увагу, і що вона та Лізі щось замислили. Мабуть, щось таке, з чого добра не буде. Дарла була спантеличена, не в змозі зрозуміти, як Аменді пощастило одужати і чому сестрам забандюрилося поїхати на їхню стару ферму в Лісбоні, але вона принаймні ніколи не думала, що Аменда тоді прикидалася.
Адже Дарла, зрештою, бачила, якою вона була.
Хай там як, а четверо сестер розчистили і спорожнили довгу плутану анфіладу приміщень, розташованих над сараєм, протягом тижня після Четвертого Липня, [80] найнявши двійко міцних учнів середньої школи, що допомагали переносити важкі речі. Найважчою з таких речей виявився Великий Слон Ідіота, який довелося розібрати (його складові частини нагадали Лізі складові частини людини, що їх вони вивчали на уроках біології в середній школі), а потім спустити вниз за допомогою взятої напрокат лебідки та кількох блоків. Учні середньої школи підбадьорювали один одного криками, коли деталі стола поїхали вниз. Лізі стояла поруч із сестрами й молила Бога, щоб ніхто з хлопців не втратив пальця, засунувши руку під трос, коли він намотувався на блок. Такого не сталося, й на кінець тижня з кабінету Скота винесли все — і те, що призначалося для дарування як літературна спадщина Скота Лендона, і те, що треба було кудись скласти для довготермінового зберігання. А тим часом Лізі сушила собі голову, що ж їй робити з цими тепер порожніми приміщеннями.
80
Національне свято США — День Незалежності.