Історія України-Руси. Том 9. Книга 1
Шрифт:
Подібно уявляє собі події Радивил: "під кінець (лютого) Нечай, козак висланий Хмельницький з 30 тис., щоб не давати громадитися нашому війську, взяв і пограбив Шаргород, містечко Замойского, відти пішов до Красного, містечко того ж пана. Каліновский з кількома тисячами прийшов туди в запустний понеділок, здобув місточко” і т. д. Pamietniki III с. 433.
Освєнцім — сам учасник кампанії, на підставі якихось чуток, першим пускає самого Хмельницького: “Покладаючись на обіцянки і поміч нуреддін-султана Хмельницький 16 (лютого) рушив сам до Бару, а за тиждень до того ціла Україна, дорослі і малі, молоді і старі (рушилися) ні про що не думаючи, тілько про нашу погибіль: про комісію що мала бути — вже ні гадки, а тільки хотіли випередити наші війська, поки ще не зібрались (се можливо - реальна подробиця). Але дуже в тім помилилися, бо Каліновский, маючи на той час всю владу над цілим військом — бо великого гетьмана король хотів мати при собі для ради, а більше — як то секретно говорили, не довіряючи його роспорядкові, — зібравши військо під Баром, як тільки одержав відомість, що тамошнє хлопство в Браславщині збирається в купи і бунтує, 19 рушив
Торрес з свого обовязку інформатора подає такі “вісти з Руси” під днем 4 березня: “Хмельницький з 30 тис. козаків пройшов граничну лінію на час і взяв місто Красне”. “Козаки постановили були напасти на наше військо останнього дня карнавалу, коли воно буде заняте святом і напється. Нечай з 15 тис. вибраного війська наступив і прорвав лінію, занявши Красне”. “Почувши се і воєвода чернигівський (Каліновский) швидко пройшов 9 миль і в ночи карнавальної неділі зайняв найбільш догідні позиції міста і велів з трьох сторон дати огню” (с. 108-9). Цілком фантастичну історію записав Майер 26 лютого в Красноставі: Козаки розжалені смертю Гладкого (вище с. 158) починають громити шляхту, Каліновский жадає від Хмельницкого суду і відшкодовання; Хмельницкий посилає сих козаків Каліновскому на його волю і Каліновский запросивши їx на бенкет, велів усіх побити, крім одного, полишеного для допиту на муках. Він розповів, що сих козаків Хмельницкий післав наперед на звіди, а за ними посилає 20 тис. з Нечаем, а 50 тис. з своїм сином на Радивила, і т. д. — Архив Ю. З. Р. III. VI с. 49
3) Листи Каліновского до підканцлєра Радзєйовского: з Красного 21 лютого, пізніший — з 24, мабуть з Мурафи, і лист Потоцкого до канцлєра Лєщиньского з Мурахви 3 березня — Міхалов. с. 606, 609, 613.
СУПЕРЕЧКИ ЗА ЛІНІЮ, СТРІЧА З НЕЧАЄМ, ПОГРОМ НЕЧАЯ В КРАСНОМУ, ЙОГО СМЕРТЬ, 21 ЛЮТОГО, ВРАЖІННЯ ВІД СМЕРТИ НЕЧАЯ
Доволі ясно, що початком операцій послужило скупченнє коронного війська коло Бару і марш туди Каліновского з під Камінця. Сі перші кроки наступу з поміж досі відомих джерел найбільш ясно представлені в “вістях з Варшави 4 березня”, що переказують реляцію післану від канцлєра Лєщиньского примасові, на підставі листів одержаних з України, і в тім - екстренної реляції Каліновского; правдоподібно вона й лягла в основу інформації канцлєра. З огляду що сі записки не видані, я наведу повну цитату, тільки з скороченнями титулятур:
Гетьман польний, для скоршої виправи армати з Камінця трошечки там затримався 1), і відти пройшов повз Бар, не вступаючи до Бару, і післав до й. м. п. Лянцкороньского, просячи побачитися з ним для порозуміння. І так сталося, що вони з'їхалися в Станиславі, в 4-х милях, і (Каліновский) діставши язика про Нечая, що він вийшов з Шаргороду з своїм полком, і єсть в Краснім, — поспішив до Красного комонником кінно, полишивши армату позаду, і там вбігши до міста в понеділок (10 лютого) вирубали козаків, що були в місті 2).
Вповні правдоподібно, що перші ж рухи польського війська викликали з боку Нечая противділання — чи то в формі його власного виїзду на фронт, чи то в заходах коло скріплення фронту. В листі до Хмельницького, виправдуючися з свого наступу, Каліновский закидає Нечаєві (тоді вже вбитому), що він уже йшов на польське військо, спокійно розложене на зимових кватирах по своїй стороні граничної лінії, і спровадив для сього армату з Браслава, щоб його знищити 3). В реляції Радзєйовскому Каліновский каже, що добувши Красне (після того як Нечай поліг), до козаків, що замкнулися в замку тамошнім, він посилав домаганнє, аби вони вступилися за лінію, а міщане послушні “віддали звичайне підданство свому дідичному панові" (Замойскому) 4).
Мобілізаційні універсали Хмельницького, розіслані десь в перших днях лютого, а з другого боку оповіщення розіслані Потоцким, щоб обивателі пограничних воєводств стереглися Татар, а війскові з компуту польного гетьмана поспішали за ним ку Україні (маємо одно таке сповіщеннє з дня 18 лютого) 5), служать відгомонами руху на лінії.
В “варшавських вістях” з місяця лютого у Ґоліньского єсть також звістка, на жаль без дня, про універсали вислані з королівської канцелярії, щоб корогви повиходили з своїх меж і пішли спішно, день і ніч до гетьмана польного, і з ним сполучились “під горлом і суворими артикулами і винами” 6). Потвердженнє спішної мобілізації. Освєнцім каже, як вище було зазначено, що король умисне викликав до себе на сей час Потоцкого, нібито щоб порадитися з ним, а в дійсности — толкували — тому що не довіряли його справности, і через те перші операції переводив Каліновский 7).
Але чи при тім Нечай наперед зайняв такі приграничні міста як Красне, Мурахва, Шаргород, Чернівці — де почалася війна, і його наступ випередив польській
З вищенаведеного листу Нечаєвого замістника Кривенка було видно, що за сі пограничні міста вже перед тим ішли суперечки: Поляки вважали, що вони лежать по їх стороні зборівської лінії та вибирали в них стацію, а козаки вважали їх своїми 8). Се пішло з того - як я то вказав у попереднім томі, що зборівська лінія: Браслав-Ямпіль фактично не була прийнята козацькою стороною; гетьман говорив, що козакам признано територію по Бар і се в добрій чи уданій вірі могла повторяти місцева старшина. В таких обставинах скупченнє польського війська під Баром, переведене з кінцем січня і на початку лютого н. с., мусіло послужити викликом для козацьких операцій. Коли попереднім літом скупленнє польського війська під Камінцем в козацьких кругах вважалося провокацією — бо занадто близько до лінії діялося, то марш з Камінця до Бару, традиційної бази польських гетьманів — се була вже війна. Він мусів викликати певний рух на одсіч — і з сього вийшла звістка про рух козаків на Бар — може власне тому що козаки називали Бар крайнім пунктом своїх претенсій 9), і в ріжних польських оповіданнях се виступає як початок кампанії. Але коли б ініціятива наступу була по козацькій стороні, то ясно, що перші стрічи сталися б не на тій лінії, де ми бачимо козаків ще з осени, як на своїх постійних позиціях, а під Баром, або в Барі. Просторінь, що ділила козацькі пости від Бару, була зовсім або майже безборонна, і при швидкости козацьких рухів, козацьке військо певно встигло б стати під Баром, поки Каліновский поспів під їх лінію з-під Камінця. Але нема ніякого сліду, щоб козаки були під Баром; говорить се Коховский, і се очевидно непорозуміннє: у инших польських істориків з козацького руху на лінії вийшов наступ козаків на Бар, а Коховский пішов іще далі і розповів, що Нечай був зайняв Бар, але відступив назад перед наступом Каліновского. Подільські вісти з лютого, які у нас заховалися, не дають ніякого місця для такого наступу і відступу в першій половині лютого.
У нас єсть небезінтересний листок з Микулинець 19 лютого, з вістями з Язлівця. Туди прибули жінки військових з Бару, вислані для безпечности. Каліновский рушає з Камінця з другою частиною війська в поміч воєводі (Лянцкороньскому, що став у Барі), викликає спішно свого сина, обозного коронного. Але похід має виразний характер наступний, а не оборонний: автор бідкається, що козаки “в містах добре уфортифікованих, за мурами і за готовими кобилинами, острогами, валами, сильними парканами боротися будуть, а наші їх схочуть з поля ex aperto діставати і без шанців штурмувати, а ще важніш — спочатку кіннотою обложити, а вже потім по піхоту посилати, і з такого наступу (z takowego postepku y z tey imprezy) нашого війська неможна сподіватися великої потіхи, і аж тоді відчують се ті що тепер так нерозважно викрикали" 10). Ситуація, думаю, вповні ясна.
Про самі події говорять два анонімні дневники воєнних операцій, писані, очевидно, якимись невисокими чинами з коронного війська — оден виданий, другий ні 11); зводячи їх до купи одержуємо досить докладний образ подій. Вони фактично починаються суботою перед запустною неділею: ся субота того року на оден день припадала у православних і латинників, 18 лютого. Тоді Каліновский зійшовся під Баром з відділом воєводи браславського Лянцкороньского, потім сполучився з хоругвами, що стояли на лінії “над Дністром” (справедливіше — над Мурахвою) і почав операції. Привід тому, мовляв, дав Нечай — “перейшовши за лінію і поставивши свої залоги в Мурахві, Шаргороді і Краснім, він викликав на те п. воєводу браславського, що той написав до нього, до Шаргороду, де він був під той час, переймаючи спадщину по козаках, що померли від повітря. Напоминав його, аби він вище над свій стан не виносився і полковникам своїм за лінію заходити не дозволяв, щоб потім того поневчасі не жалував. Той одержавши се писаннє по пяному в Шаргороді, почав шаліти, і велів полкам громадитися в Красному, і сам туди поїхав в пятницю перед запустами 12), чекаючи більшої помочи, що обіцяв йому Хмельницький. І в саму неділю прийшли два полки до Винниці: Богуна й Іляша уманського. Бо так був Нечай умовився з Хмельницьким, що на сам попєлєц (22 лютого) мав ударити на Бар і на воєводу браславського; але провидіннє боже помішало їх шики. Бо в саму суботу перед вечером, 18 лютого прийшов п. гетьман польський з своїми людьми повз 13) Бар до Матийкова, покликав до себе п. воєводу браславського і там мавши цілу ніч нараду, роз'їхалися, а в неділю запустну п. гетьман пішов до Ялтушкова, а п. воєвода до Бару і звідти з своїми людьми пішов до п. гетьмана і зійшовшися з ним стали на ніч в Станиславові.
До сього друкований дневник додав, що тої неділі Каліновский злучився під Станиславовим з хоругвами, що стояли на лінії на Дністрі, і тут діставши від “язика” відомість про козацьке військо, — що Нечай стоїть у Краснім, а в Воронківці, на крайнім виступі Богу, між Станиславовим і Красним держить сторожу сотник Шпак, або Шпаченко, з своєю сотнею, Каліновский післав невеликий відділ кінноти з Корицким в головах на Шпака, а сам з головним військом пішов на Красне 14).
Дневник підчеркує, що сей наступ мав характер несподіваного нападу: і на Шпаченка і на Нечая напали крадькома. Для сього вивели військо вночи і поночи напали на них, та ще й умисно йшли можливо тихо, “по козацьки їхали, щоб навіть з послуху їх не помітили”, і справді Нечаєві козаки подумали, що то до них їде Шпакова сотня. Дневник, Освєнцім й ин. пояснюють сей успіх ще й тим, що козаки і сам Нечай понапивалися на запустах, і не трималися на сторожі покладаючися на Шпака; сей мотив ми потім побачимо і в пісні про Нечая.