Історія української літератури. Том 6
Шрифт:
Так-то ви слухаєте науки св. отців східних, наробивши таких і тому подібних дивовищ у своїй церкві! Коли подивитись на них, то не наші — як каже обвинувач — наробили собі стільки вір, скільки голов, а ваші! Багато є таких, що в римлян сповідаються, а їх тайною євхаристії погорджують, вважаючи її за неповну. Декотрі хвалять усе римське, а походження св. духа від сина не приймають. Декотрі в римлян всею душею, а в унії тільки тіло — для форми. Єсть і такі, що все римське ганять, а хвалять тільки послух (папі). Коли запитаєте нас, котрі — покажемо вам пальцями" (с. 429-30).
Обмежуюсь цим, хоч можна було б навести ще немало живо й цікаво написаних місць. Книга з літературного погляду взагалі
Тим часом, мабуть, ще до її появи з’явився як відповідь на друге видання "Верифікації", присвячене тим колишнім руським магнатам, "Лист до монахів Віленського монастиря святодухівського", написаний у відповідь на їх передмову, положену в їх нібито справдження невинності, в другім виданні 1.
1 Передрукував Голубєв в Архиві ЮЗР, І, VIII, с. 732.
Підписали його ті ж пани, котрим було присвячене те друге видання "Верифікації": Януш Скумин-Тишкевич, писар в. кн. литовських, Адам Хрептович, Микола Тризна, підкоморій слонимський, і Юрій Мелешко, хорунжий слонимський, з датою 7 серпня 1621 р. Чи писав його хтось з підписаних, чи написаний він був іншою рукою — може, навіть польською, лишається незвісним. Хоч нема підстав заперечувати, що всі ті панове разом чи дехто зокрема міг мати дуже високу книжну освіту, треба все-таки признати, що богословська і класична премудрість б’є таким фонтаном з цеї книги, що це викликає підозріння про участь у написанні фахових пер. Але в усякому разі мусимо сказати про неї тут хоч кілька слів, хоч би через те, що вона — незалежно від авторства — врізується в цю полеміку і додає до неї деякі цікаві риси.
Сама по собі, незалежно від питання авторства, ця невеличка брошура (38 сторін) дуже цікава. Хоч автори її місцями занадто занурюються в глибини книжності, всетаки вони досить добре маркують це, що їх як "політиків в Річи Посполитій" (с. 742) менш займає чисто церковний бік питання, аніж його політичні сторони. Вони в’їдливо і досить влучно виставляють літературні дефекти книжки, кладучи їх на карб Смотрицького, котрого без церемоній називають її автором ("Від вас — або краще сказати: від тебе, Смотрицький, бо ти себе ясно видаєш у ній афектацією стилю, дитячо глупою фразою і замотаним сенсом переплутаних слів, котрими у простіших людей за мудреця удаєш — як sorix proprio indicio" 1.
1 Передрук с. 733; нижче (с. 511), з приводу вжитих Смотрицьким слів автора завважують: "Що то за вишукані глупомудрі слова? "
Закидають брудні і невідповідні монахам вислови — як порівняння уніатів з гермафродитами. Висловлюють жаль з приводу різких виразів, ужитих на адресу уніатських духовних, живих і мертвих (як Потія) — і в кожному разі в дуже рішучому тоні випрошують то собі, щоб їх, світських, родовитих людей, якісь "легкі люди" плутали до цієї справи, особливо так поіменно, як це зроблено в передмові до нового видання "Верифікації". Вони протестують против того, щоб якийсь Смотрицький і Борецький свою справу проголошували за справу цілого руського народу.
"Нарід шановний руський чим винний за злі справи тих ваших охотників до церковних урядів? Ми через предків наших походимо з руського народу, але ні нас, ні потомства тих (родів), котрих ви вичислили в тім "Ляменті", виданім нібито Логвином (!), не обходить (справа ваша). Що то була б за дурниця думати, нібито за злочин одного чи кількох весь руський нарід має бути винний або обвинувачений. Тертуліан, славний автор, пише, що юстиція судить не рід, а особи. Тим більше й зрадливі вчинки декотрих з вас не можуть бути причитані руському народові, коли навіть непричетним родичам вони не можуть шкодити. А що ж Смотрицький і Борецький в руськім народі? Послідки народу, виродки з черні —
І далі такий великопанський жест у бік "плебеїв" з приводу допущеного Смотрицьким відклику до спільної руської крові в нього з цими магнатами:
"Називаєте нас порожденими з одної крові з вами і родичами своїми і додаєте велику і непристойну уйму славі й уродженню нашого старинного шляхетства, котре нам далі самі не без підхлібства признаєте. Яка ж то "єдна кров" — наша шляхетська з плебеями? Яке споріднення з хлопством? Ви єднаєтеся в крові і рівняєтеся походженням з старинними руськими фаміліями, що ви теж Русь, з простого вашого походження, — це дурна і не згідна з чернечою скромністю претензія (praesumptia)" (c. 737 — 8).
В цілому інциденті найбільш їх інтересує причетність козаків, підчеркнена протестацією Борецького 1 і засвідчена подорожжю Сагайдачного до короля, що саме тоді відбулась 2.
1 Про неї нижче.
2 Перша аудієнція Сагайдачного в короля була 20 липня н. ст., відправлено посольство 31 серпня — "Історія України", VII, с. 465. "Лист" писався, видко, по вістях про першу аудієнцію.
Вони докоряють новопоставленцям, що вони примилюються і підлещуються до козаків у своїх друках і казаннях, підбунтовують їх і на них власне спираються:
"Їх силою забезпечений заложив Борецький в Києві свій престол непристойної влади: інші по інших місцях, опираючись на ту ж силу, відправляють справи своїх духовних урядів.
Той люд рицарський, вами приведений до бунту, додумався до договорів з пп. гетьманами (польськими) про тих владиків і митрополита і до делегації до короля. Недавнє посольство Сагайдачного до короля й. м. видає вас! Бо приїхав з якимсь своїм ченцем, на котресь владицтво лакомим, і легація, подана ним на письмі, виявляє всі ваші побажання і весь її зміст: про гречина і його справи в Москві і про вас, ним посвячених, — так, якби ви писали ту легацію, і так воно, певно, й було. Бо вся справа і сенс тої вашої "Верифікації", навіть стиль і слова.
Жалуються в тій легації козаки на неславу всього руського народу — а то ваша штука. Просять заспокоєння віри, скасування універсалів на обвинувачених в непристойному поводженні супроти короля; просять упривілеювання вашої амбіції на тих достоїнствах 1; просять у короля й. милості маєтків і гонорів для вас. Наших же достойників (уніатських) не добром поминають, і те, що ви в своїй "Верифікації" правите, там дуже стисло і коротенечко, але докладно висловлено. Обіцяють свою службу, коли доступлять з королівської ласки того, що просять. Все то ваша фабрика! Приведені до такої легації під такий тяжкий і трудний для Річи Посполитої час, вони хочуть виторгувати у короля й. м. те, що ви їм доручили і в них вмовили — того міцно тримаються і домагаються від пана. І так рицарський нарід, котрого заняття і професія — оборона Річи Посполитої, вашим повстанням, бунтом і намовою обманений, нібито весь руський нарід до тої зради причетний, піднявся в тім переконанні, нібито віру грецьку порушено, привілеї її зламано і пильно береться до тої справи і в його королівської милості інтерпелює. Роблять то вашою інтригою, радою, бунтом підняті і під’юджені; ви автори того розруху і турбатори публічної дисципліни, в котрій той рицарський люд був вправлений і здавна і недавньою постановою з ним п. гетьмана Жолкєвського. Ви це під претекстом релігії хочете осягнути владицтва, то привід у вас до того бунту — через вас порушується згода і публічний спокій. А за це в порядних державах великі і тяжкі кари і римське право за це тяжко карає, приводців таких розрухів на шибениці підіймають, звірям кидають, на острови висилають. Це не наші слова, вибачте нам, слова закону, так той закон каже" (с. 742 — 3).