Історія української літератури. Том 6
Шрифт:
1 Поріднився.
2 Думаю.
Тому ж Володімеру з Константінуполя цар Константин Мономах корону послал, откол теж и Мономах названый єсть. О чом хроніка росская так в собЂ маєт. На великом княжении сЂдши великій Володімер Всеволодович воєвал Фракію панство Царгородскоє, которого часу в ЦаргородЂ царствовал благочестивый цар Константін Мономах. А маючи войну з Персами и Латінниками и слышачи иж Фракію воюют Россове, послав к Володімеру Неофита митрополита ефесского и двох епископов метілінского и мелетійского и Антіпатра стратіга антіохійского, Августаліа Александрійскаго, Евстафеа игемона ієрусалимского и иных зацне урожоных. А знявши з свои шіи крест от самого животворящого дерева, на котором роспятый был владыка Іс. Xc., знял теж з себе и корону царскую, и поставил ю на мисЂ золотой и розсказал принести чарку сердоликову, з которои Август рымскій кесар звыкл ся был веселити. Также и ожерелЂ, которыи
1 На боці: ліосов.
2 На боці: по тых хроника ("досі з хроніки" — якоїсь пізнішої московської компіляції — ця легенда з Володимира Вел. була перенесена на Мономаха як ближчого предка московської династії в московських церковних кругах).
От того теды Володімера Мономаха Всеволодовича всЂ цареве московскіи и многіи иныи княжата росскіи рожай свой порядною генеалогією ведут(ь). Якож з того Мономаха вышол Мстислав; той уроди Изяслава, от которого пошли Всеволод, Ярослав, Святослав; з тых Ярополк и Святополк. Той славен и мужный был сплодил Георгія а той Михайла, который межи иными сынами зродил Александра, который межи иными подЂлу своєго городами обладал городом названых Четвертая — гдЂ в церкви и имя єго на святых церковних сосудах, особливе на потирЂ 1 злотистом находится вырисованое..."
Опускаю дальшу генеалогію, в котрій, між іншим, автор, на свідоцтво про походження дому Четвертинських від Володимира Вел., наводить оповідання (малоправ доподібне щодо своєї автентичності, але характеристичне для цих традицій), що коли 1580 р. Яков Четвертинський був у посольстві в московського царя, той спеціально цікавився його особою, тому що Четвертинські походять так само від Володимера Вел., як і московські царі.
"Ту так вш. кж. мл. генеалогію в коротце преложивши поступую до другои зацности, а тая ес(ть) `o , то єс(ть) православіє и побожнос(ть). Княжата бовЂм Четвертенскій и вш. кж. мл. почуваючися истинным оного Володімера крестителя Росского и другого — Мономаха — рожаєм2 и потомком быти, вЂру и набоженство, которое они з Константінополя от столицы святого первозванного апостола Андреа чудовне приняли, держите як в рожаю так в вЂрЂ продков своих не отступуючи и невьщаючи. В чом правицею бозскою з высокости покрЂплены бываєте и сталыми, адамантови подобячися трваєте. О которого натурЂ пишут, иж ани желЂзом ани огнем не бывает змякчен ани розбит — тоєж ся и о цных Четвертенских держит 3 и славит, же ани огонь ани желЂзо от вЂры их отчистоє не отстрашит.
1 На боці: келиху.
2 Родом.
3 Йде репутація.
А выражаєт то гды так вш. кж. м. як и их мл. другій тоєж генеалогій братя вм. на каждом пляцу церкве Христовы Всходнеи и догмат онои ревнителми ся показовати и блаженнЂйших патріархов всходних поклонниками и послушными становите рачите". Наступає оповідання, як цей князь Четвертинський приймав у своїм маєтку, містечку Животові, патр. Феофана, коли він їхав з Києва на волоську границю, разом з усіма владиками і Сагайдачним, що проводив його "з полком немалым рыцерства".
"Штож єще реку? И то иж Бог вседержитель, всЂх добр давца, вш. кж. мл. обдаровати рачил розумом высоким, ростропностью теж и розсудком поважны, и полетій оздобами. A дЂлным во всем будучи єстесь сторож прав, свобод и волностей, и сторожем Короны и першим вструтом 1 Татаринови, сЂдячи в портЂ 2 Украины и яко в чело непріателеви засаженый.
Находит ся и иных много цнот и дЂлностей рицерских, которыи вш.кж.мл. не толко в отчизнЂ, але и в чужоземных панствах з великою фамиліи своєи славою доказовал. А не див! зацных станов потомкове не идут(ь) єно тором предков своих — о чом я нынЂ понехавши на иный час собЂ заховую. А тераз не от речи розумЂю ту продков вш. кж. мл. цноты, валки и дЂлности вкратцЂ припомянути.
1 Відпором, польське.
2 В воротях.
3 Пропускаю цю цитату з Золотоустого, того ж змісту грецькою мовою.
Нехай мя жаден в том не посужаєт(ь), же о воєнных дЂймах нешто наткну! Маю пред собою Давида пророка, который свЂтлых и добрых мужов бои и мужства описывал, маю и монахов: Іоанна Зонара и иных, которыє тоє ж в своих книгах мають. То теды о продках вш.кж.мл. покладаю: лЂтописцы росскіи свЂдчат и память людская подаючая от рода в род з уст не выходит, же продкове вш. кж. мл. кровь за вЂру и за отчизну проливали.
СвЂдчат окопы Луцкіи, на которых з Татары мужнє біючися з дому вш. кж. млсти полеглыи опочивают.
СвЂдчат дикій поля Татарскіи за рЂками Пслою и Сулою мужества Святополкове Четвертенских на он час, гды ся князь великі(и) Литовскій Вітулт выправил был против Тамерланови.
На которой експедицій продков вш. кж. мл. было три браты з людми и хоругвями своими, котрыи мужно билися з поганством, a гды юж перемагати великая моц поганская почала и войско уступовало, нЂкоторій з продкуючих заволал: утЂкайте и вы Четвертенскіи! А старші(й) з посродку них Іван Четвертенскій указавши на кутас рекл: А то гдЂ подЂю? был бовЂм той звычай, же толко княжата и зацныи рыцереве и досвЂдченыи на конь з кутасом всЂдали. И мовил: зезволяю рачей умерети, нЂжли сердце немужноє указати. Где видячи, же юж час пришол живот свой крваве положити, братію свою упоминал сердца им додаючи и миле ся з ними жегнаючи росказал сурмачови або Исходу пЂснь собЂ заграти. И так в оном жалобном заграню охотне, як оный нЂколи великій богатыр троанскій Ектор, где наболшій непріятелскіи был гур 1 з двома братома своими скочивши разил непріятеля. Тамже славне самотреть полегл, собЂ небо и домови своєму славу несмертелную єднаючи 2.
Нуж Сокалскіи могилы умЂли бы заправды повЂдЂти гдЂ продков вш. кж. мл. за гетманства ясне освЂцоного кж. Острозского, великого оного несмертелнои памяти Константина, килка княжат Четвертенских живот свой за отчизну положило. При ЯгеллЂ теж короли полском много доказовали на войнах з Крижаками. А в коротце рекши: завше в том цном гнЂздЂ бывали люде мужныи и дЂлныи, мужеве великій, в радЂ щирыи, в вЂрЂ святой православной сталыи. Якож през всЂ вЂка жаден ся не нашол в том дому вЂры сноєи отступником, хоть в НЂмецких, Волоских и Гешпанских краинах бывали. ВЂрою и цнотою ся тЂшачи кролем паном своим вЂрне служили, а за высокими ся преложенствы не уганяли. Ач в правдЂ многіи з дому того и на високих — рады, о бок панскій 3 — достоєнствах годни сЂдЂти, але на ліосЂ от Бога собЂ дарованом переставали и тым ся контентовали.
1 Полк.
2 Звертаю увагу на цей гарно розповіджений епізод, зачерпнений, очевидно, з усних оповідань Четвертинських, як і усі інші генеалогічні деталі новіших часів.
3 Королівської прибічної ради (сенату).
В том дому за знаменитыи свои заслуги на розных войнах отправованыи от наяснЂйших кролев полских: Казимира и Александра и от СвЂдригайла и от иных княжат літовских данины мают(ь) як привілея о том свЂдчат и метріки літовскіи. Ач вправдЂ дом кж. Четвертенских по розных внутрных войнах княжат росских, а потом за наступеням Літвы задержал ся в Волынской земли при своєм удЂлЂ, а маєтности свои великій мЂл почавши от Луцка з повЂтом Пинским вдолж, а вшир з Чарторійским граничачи. То, мовлю, и болш над то, бы дЂло тоє моєи вокаціи и предсявзятся было — припомянул бым; леч зоставую то часови волнЂйшому. Леч любо тераз люб инного заводу — зацности фамілій и дЂлности княжат Четвертенских выличати досыть, разумЂю, на том бы было, як нЂкоторыи оратор рымскій учинил; одного з Гракхусов дЂлности и зацность выславовати предсявзявши, а в многом събраню людей знаменитых на феатрум вступивши болш не рекл єно то: Выславовати уроженьє твоє и дЂлность реч быти розуммЂю збытнюю. Вся абовЂм реч посп.Рымская вЂдаєт, же ты з дому зацного Гракхусов идеш. Тым вырекши слова зступил з феатрум и отишол 1.
Тоє ж бы и тому цному домови речи. ВЂдают(ь) всЂ, же кнж. Четвертенскіи з дому княжат кієвских идут, и гербу княжат росских по сей день уживают: богатыра оздобного на коню на подобіє ст. мученика Георгіа, а он окрутного пробожаєт копЂєю смока. Што значит(ь) народу Росского мужство великоє, же з найокрутнЂйшим своим непріателем мужнє и смЂло валчит и оного поражаєт. Єст(ь) и другій а той старожитный (которого яко мнЂмаю, снать за балвохвалства до крещеніа уживано) герб: воин нагій з шаблею на кони без сЂдла. Што значит завше готовый и прудкій преважный и сердечный народ Росскій до войны; и же в жадной зброй и тарчи 2 уфности не покладаєт; и же о богатство ані о строй бынамнЂй не дбаєт, золотом теж и сребром погоржаєт, цноту, мужство и славу добрую за накоштовнЂйшій строй собЂ прекладаючи.