Стрітеннє: Книжка гуцульських звічаїв і вірувань
Шрифт:
Хто має налагожене дерево у лісах на будинки ци опал, добре извозити на своє місце, поки дорога держит, аби витак ни капарити грузьми”.
Марот. Або, як радше кажуть у горах — у Пущінє. Чрез ціле пущення м’яса не їдять — упускають його зо всіх страв. Зато увечір перед м’ясопусним тижнем їдять стільки м’яса, аби ціле говіння не кортіло їсти.
Як котра дівка дуже хоче віддатиси, то ще на Різдво, лиш переступит поріг церкви, каже, гордо хрестячися: “Добрий день, святі апостоли! За три неділи з файним чоловіком на постели!”
А як не віддасться, минуть
На 9.ІІІ припадає Обрітеніє. То свято обрітенія птахами рідних країв. Птахи починають паруватися. І десь у цей час — прадавня Дідівна — задушна субота. Кажуть, що в давнину діди випросили у Бога три дні у року, три суботи, у які моляться за померлі душі, поминають їх, а душі з того світа так само моляться за нас. Перша Дідівна, або Задушна, субота припадає М’ясниць у суботу перед Великим Пущінням, друга — у суботу перед Святою неділею, третя — у суботу перед Дмитрієм. “У даунині діди збиралися на цвинтарях — на. гробах покійників. Люди износили поминки: усєку їду та питє. Діди їли-пили і молилиси Богу, данцуючи на гробах та плещучи у долоні померлим: ла-ду-ші. При цім приспівували: “Плещу у ла-душі за померших душі”.
Цей звичай, переказаний дідами, давно скасований. Але люди роблять на цвинтарях опроводи. Дають бідним кукуци (малі хлібці) за душі умерлих і лагодять на гробах їду. А діди ще й таке кажуть:
“Дідіуна субота зветци тиму, що у ню колись діди молили Бога за душі так, єк тепер попи, лиш инчим способом. За-душна тиму, шо робитци поминки за душі. У Дідіуну суботу по деєких селах не роб’є нічьо през умерлі. Бо єк си робит у ці суботи, то душі валєютци на тім світі і не мают супокою. Такі люди, що роб’єт у ці дні ни є самі доуговічні, бо їх проклинают душі тих дідіу, шо ці дні обібрали були дауно за свєта”.
От вам і так звані нині модні з’яви “біополя”, “двосторонній зв’язок”. А попросту: невмирущість душі, незнищенність сущого. Діди наші знали, дотримували, святкували. А ми тільки — по газетах і з телевізора знаємо. І то на день-два...
Наприкінці першої декади марта — Велике Пущіння. Люди наварюють якнайбільше страв. Особливо прийнято цього дня їсти пироги (вареники) з бриндзою і маслом, а також бануж (кукурудзяну кулешку на сметані). Їдять допізна. М’яса не вживають “през шкоду між маржиноу”. Кажуть, що циганська дитина так наїлася на це свято, що розсілася. На Пущення ввечері здавен роблять вечорниці “из зузами и гульками”.
Перший понеділок Великого Пущення називається Запусний, або Полокавний, понеділок. Цього дня усі постять, крім дуже маленьких дітей. Наколи день, раненько усі перебираються у чисті білі сорочки, миються, чешуться. Ґаздиня перемиває у хаті всі миски, ложки, горшки, столи, лавиці — усе, на чім би міг затриматися “скором”. Пече із ячмінної муки тоненький корж — жилауник, дрібненько його натикаючи і солячи, кладе у піч. Його їдять із квашеною капустою, хроном. Ще, бувало, діди давно ходили в Запусний
14 марта на Одокії добре зачинати першу днину весни у городі. Посіяна в цей день розсада капусти, брукви дуже файно вродить.
Як останній тиждень М’ясниць зветься Масниця, так перший тиждень говіння має назву Федоровиця. Того й того тижня не можна золити пряжі, білизни, аби не робилися черваки у скороми (молочних продуктах). Давно не вільно було прясти Федоровиці. На це гуцули придумали раду (бо скільки вже можна святкувати — нічого не робити): завивають чучело і кладуть у кут на запічок. Це увечір. Рано розвивають ще й через те, “би си родиу лен і колопні”. Як хочуть льон і коноплі мати дуже файні, то Федора розвивають аж наступного понеділка.
Далі ідуть Теплого Олекси і Сорок Святих. На Теплого Олекси ворожать, яка буде весна, по жабах ще ворожать на молочність коров. На Сорок Святих також старі люди вгадують погоду в року. Кажуть, що як у цей день є мороз, то уже його не буде сорок днів, бо всі сорок морозів складаються на цей один. Котра газдиня на Сорок Святих почислить яйця, то буде мати на Великдень сорок яєць на писанки і паску. На Сорок Святих вибирають усяке зерно на насіння і кажуть, що із кожного зерна уродиться сорок зерен.
Тепер лишилися ґаздівські приказки марта: “Єк си уздрит перший раз у марті кропиву, то добре неу руки натрепати, відтак уна не ме жілити. Треба добре коні віусом гудувати, аби годні орати. Ті кури дуже несучі, икі насаджуєтци у марті. Марта уже не добре рубати ліс, бо пускає міска і у деревини раз-два мечєтци чірвак пид лубом. Треба собі прилагодити плуг і борону та держєти коло сап і городників, аби то усе було .готове до весни. Докінчєти извивати прєжі у клубки на полотна, а єк зима изгине, то треба бити белегу коло оплотіу на даванєх”.
Може, коли пов’язали колгоспи, не слід було поне-важити усе старе, pcf юм із порадами. Все ж таки вони тримали віки наших дідів ґаздами. Але то все, разом із церквами і забраними попами, назвалося забобонами і було покасоване.
А на порі та й на дворі цвітень (по-давному — березень). Уже Серед опістя. 3.IV. Скільки від Пущення до Середопістя, стільки не святкують, лиш по нім лічать та від нього починають сповідатися, аби прилагодити душу до Великодня.
7 цвітня Благовіщення. Про це свято старі люди говорили:
“На Благовішінє благословит Бох світ весноу, Благовішінє є почєтком весни, першеу веснєноу дниноу”.
До Благовіщення “віуці сп’є у фоєнках, у хлівах, а від Благовішіня віуці повинні спати на новім місци — надворі, під голим небом, бо уни си уже рехтуют від цего дня до літа, до полонинского житя”. Так було у нас у горах спервовіку.
На Благовіщення рано зачинає перший раз зозуля кувати.
На Благовіщення вилазить вся диханя, що є у землі, наверх.
До Благовіщення не можна класти у землю ніяку городнину ані сіяти зерно, хіба що розсаду брукви і капусти, і то в городах.