Стрітеннє: Книжка гуцульських звічаїв і вірувань

Влад Марія Миколаївна

Давно, коли кожен гуцул був озброєний, як убраний, виходив газда у смерку з хати — стріляє з пістоля на знак, щоби сусіди бралися до Тайної вечері. Він бере каганець із ладаном — обходить і обкурює три рази хату від усілякої нечисті задля родини, а також і маржини.

Мама накладає аж тепер на стіл дванадцять пісних страв, серед них найголовніша пшениця з маком, медом, тертими горіхами — така смачна (може, “смачна”, “смак”, “смаком” від того, що “з маком”?), така солоденька, що сама пливе у горло по язику. З неї і починається Тайна вечеря. А є ще гриби з часником в олію, рибка і студенець з голови кліня чи головача, пироги з маком, сливки з фасолею, росівниця — крупи з капустяним розсолом... — мисок і ложок топиться на м’якім запашнім отав’янім столі.

Але ще тато набирає з кожної страви потрохи у корито, солить, мішає з грисом

і несе худобі. А ми бігаємо по сусідах та до родичів — розносимо у білих фустинах зав’язану вечерю за померші душі. Чути, як хтось за плотом каже: “Єк тот мак відьма не годна визбирати, так аби не годна пошкодити моїй маржинці”, видно, розсіває коло стайні самосівний мак. Хто чується в такій силі, що може відвертати град, бере миску із свяченим, а в другу руку сокиру, виходить надвір і так запрошує до себе на Тайну вечерю: “На Свєтвечір родив єм си, на Свєт-вечір хрестив єм сми, Пречиста Діва на золотій крижмі мнє держєла, у змиєвім озері мнє купала! Градівники, мольфарі, чорнокнижники, планетники (оце-то так! а може, інопланетники?), лісні, вовки, медведі, рисі, лиси — прошу вас на вечерю!” Так остро кличе три рази, відтак закінчує: “Єк ви ни євилиси на су Тайну вечерю, єк Не маєте моци свитиси на Різдво, — так абесте не мали моци ані волі зробити мені зло в моїм хіторі! Єк вас тепер не видко, не чути, так аби вас не було видко-чути цілий рік!”

Ще кличе бурю: “Будь ласкава — виходи до нас на Свєту вечерю”. Також три рази. “Коли ти тепер не ласкава прийти на Свєту вечерю, на дари Божі, на страви ситі, на велике добро, єк ми тебе просимо, то не приходи до нас літі, єк ми тебе не трібуємо!”

Тепер у хаті. Викурюють ладаном щезника, що міг десь притаїтися. І особливо улюблений змалку милосердний звичай покликати померші душі. Ґазда має обійти з вечерею три рази за сонцем довкруги хати, кладе миску на стіл і уклякає, а за ним усі, б’ють поклони, моляться:

“Просимо щире Бога, аби єго ухвалити, упросити — най і тих душ до вечері припустит, шо ми їх не знаємо, а їх дожидаємо, шо за ні ніхто не знає, шо бутинами побиті, дорогами покалічені, пострачувані, водами потоплені, котрих ніхто не знає, лягаючи і встаючи ніхто не згадає, дорогов ідучи; а вони, бідні душі, у пеклі пробувають і цего Свєтого вечора чекают, шо у нас молитви великі идут, і такі си найдут, шо тоти душі споминут. Господи, заборони хрестєнску худібку і нашу від звір’я і від поганої віри на рогах, на водах, на всіх переходах!”

Дякуємо Богу, що поміг дочекатися Святого вечора та просимо і нарік. Відтак тато дає ту миску з вечерею котромусь із нас, кажучи: “Ми усі, з усего щирого серця і з Божої волі, кличемо Божі і грішні душі на вечерю і даємо її, аби вони на тім світі так вечеряли, єк ми тут, я даю за тоти померші душі, шо погибли і порятунку не мают; най Бог прийме перед їх душі! Я їх кілько запрошаю і закликаю на цю Божу Тайну вечерю, кілько у цім полотні є дирочок (миску дається на полотні), по тілько аби їх було на кожду дирочку!”

Уже сіяє з неба перша зірниця — всі сідають за стіл.

По вечері не миють, не прибирають зі столу — все через душі, що мають прийти. Мама кладе чогось солодкого на вікна — для ангеликів. Не можна де-небудь сісти, не продувши місця, аби не привалити яку душу, — їх тут багато зібралося на звану вечерю.

А ми наслухаємо, коли під вікнами задзвонить срібно дзвіночок малих колядників. О, як ми, дітьми, любили ходити колядувати! Але почали переслідувати, ганялися за нами учителі, сільські “активісти”, що їх просто водно звали посіпаками. Було й таке вже недавно, що діти на Львівщині порощебщалися, тікаючи від таких посіпак... Ми також скакали у скалу, в корчі, ліси — котре куда виділо, як нас ловили. Бувало, тікаємо, а з нами є хлопець, перебраний на ангела — у довгій білій сорочці поверх кожушка і з срібними із позлітки крильми. Він шпортається, бо перешкоджає довга сорочка. Здається, що той ангел летить, а за ним і за нами женуться злі сили. Дмитро Павличко уповідав, що він іакож був колись таким ангелом. Всі ми колись були ангелами...

Колядники — це складна, дуже відповідальна справа у моїм краю. Майже виборна система з довірою громади. Не кожен годен бути колядником і почерез тяжкий труд — від хати до хати у всіх без устанку колядувати, і через голос; та й авторитет, врешті, річ тут не послідна.

Охочих до того досить. Кожен хотів би перед вести (як і серед народних депутатів), бути вибірцею (вибраним у церкві другого дня свят), бо

це велика честь. Вибори, поділ на табори, стягає до церкви на Збора велике число людей, яким цікаво, котрий колядницький табір зайде у їх кут села. Кожен табір веде вибірця. На вибірцю обирається церковний брат або якийсь упливовий і поважний ґазда із колядницької округи. Вибірця вибирає березу, скрипичника трембіташа і колядників. Він годить березу і музикантів. Відповідає за то, як запорядно ходять колядники та як зачесно справуються; він уважає, аби не було розпусти у колядниках. Вибірці дають із церкви скарбоньку — він відповідає за колядницькі гроші свого табору. Вибірця ходить з колядниками цілий час. Він пильнує за порядком, носить скарбоньку з грішми. Відтак разом із березою рахують коляду (гроші) і віддають у церкву. Як вибірця чесний, розумний, добре справується, то може все життя вести колядники.

Але найважливішою особою межи усіма є береза. Він мусить знати усі колєди і плєси напам’ять. Мусить уміти файно колядувати та й вести колєду. Він за неї відповідає. Має також тямувати, яку колєду у котрій хаті треба колядувати, аби то ся вдавало усім людям. Тай має на гадці, як у котрій хаті можна задовго бути, як зайти з ґаздами, забавити гостей, аби і ґазди і гості лишилися контетні (вдоволені). Навіть таке треба знати — як кому заколядувати під вікнами та як заплєсати оперед хати. А ще — подякувати ґазді та газ-дині. Важливо і відійти з колядниками від ґазди так, аби тим нікого не вразити і колядників не знеславити. На березі вся відповідальність. Він більше-менше уже знає, хто яку завелику коляду дасть, та й відповідно колядує. Де надіється “гойної колєди”, там він довго і файних коляд колєдує. А де знає, що дадуть коляду не таку велику (йдеться про плату), то там і він менше сил докладає: квапиться, перетинає коляди. Дехто сердиться: “Ці так колядували, якби ціпом махали. Як-небудь”. Колядники на то про себе відказують: “Яка плата, така й робота”, та й ідуть далі колядувати і набуватися там, де їх ліпше, сердешніше приймають. А буває, що ґазди скупі, не пускають їх, аби не платити, вдають, що їх нема дома.

Ци дома, дома наш пан господар?Ой дай Боже!Ой ми то знаєм, що ґазда дома.Сидит він собі по конец стола.Ой сидит, сидит, книжку читає,Книжку читає, пісню співає.Прийшли до него від Бога гості,Від Бога гості та й колєднички;Прийшли ‘го знати, єго витати,Єго витати, пісню співати,Пісню співати, колєдувати.Надворі мороз, співати не мож,Ой ґаздо ладний, просимо встатиІ нас до хати зараз впускати!

Де ґазда живе у злагоді з ґаздинею, дітьми, у гаразді, йому колядується найліпшої:

Ид цему двору, ид веселому —Гей дай Боже! —Прийшли гостеве у рік до тебе,Ци дома, дома наш пан господар?Ой бо ми знаєм, що він є дома.В нашого пана побита брама,Брама побита, срібні ворота,Срібні ворота, біле задвір’є,Біле задвір’є, білі овечки,Білі овечки та й коровочки,Та й коровочки, сірі волики.Ой-бо ми знаєм, що ґазда дома,Він сидит собі по конец стола,По конец стола єворового!Ой тоти столи красно покриті,Красно покриті — єлчі скатерті,На тих скатертях круті колачі,Круті колачі, пиво варене,Пиво варене, вино зелене.Вставай, газдочку, отворєй двері,Уставай з лавки, розмикай замки,Пускай до хати, ни дай стояти,Надворі мороз, стояти не мож.