Суєта
Шрифт:
Явдоха. А ти б, Василино, пішла за Демида?
Василина. От, їй-Богу!... Ще почують.
Явдоха. Де там почують! Вони на подвіррі... Слухай, не крути бо хвостиком, як лисичка. Бач, мати б хотіли такого зятя, як Демид... Невже між вами не було ніякої розмови.
Василина. А вже ж що не було!
Явдоха. Не повірю. Він очей з тебе не зводить.
Входить Демид і Карпо.
Ті
Демид. Добридень, мамо! З Покровою будьте здорові! (Цілує її в руку.) Ви не дивуйтеся, що я вас кличу мамою, бо інакше не приходиться сказати! Я тут прожив чотирі місяці, як у рідних.
Тетяна. І я тебе люблю, Демиде; ти гарний і добрий парубок! Ходімо, діти!
Карпо. А з нами ж чом не хочете посидіть?
Явдоха. Та в нас діло бабське, а в вас. мужчинське!
Карпо. Хіба!
Вийшли.
Демид. Ну от, сьогодні і строк мій закінчився!
Карпо. Ще вчора.
Демид. Скажіть мені, Карпе Макаровичу, як вам за час увесь мого тут пробування подобалася моя праця?
Карпо. Не тілько мені, але й батькові, і матері і ви й Іван здавалися дивовижними робітниками! Вірить не хотілось, що це працюють непривичні люде! Тепер ви сміливо можете вести сами мале своє хазяйство, і знанням і працею служити зразком не тільки школярам, але й їх батькам!
Демид. Ну, слава Богу, коли так! Зараз буду писати проект свій у земство про зразкове хазяйство при школі, а тимчасом почну заводитись...
Карпо. Тільки хазяйку треба добру.
Демид. Та я собі наглядів, тілько не знаю, чи піде.
Карпо. Ха, ха, ха! Не знаю, чи піде!... От тобі й парубок!
Демид. Та парубок, здається, не з послідніх, але трапляється частенько, а, може, й найбільше: що нам подобається той, кому не до вподоби ми!
Карпо. Бува! І ще гірше бува: нам треба вола, а подобається кінь, і ми купуємо коня! Тоді один у ярмі опишіться, другий же буде басувать на добрій паші... Так трапляється найбільш з панами... А як ти його спряжеш коня з волом? І біблія нам таку супрягу забороняє. (Сміється.) Стережіться, щоб з вами так не трапилось.
Демид. А що б сказали ви, як би я вас спитав: чи до пари мені буде ваша сестра, Василина?
Карпо. О... Це вам скоріще знать... А любить вона вас?
Демид. Не знаю, бо я ще не питав.
Карпо. От тобі й маєш! Так
Демид. А віддадуть?
Карпо. Ех, ви - лемішка, лемішка!
Демид, Я, знаєте, чоловік бідний...
Карпо. Та хороший, розумний!
Демид. Спасибі!
Карпо. Богові дякуйте за це! А,- на мою думку, коли дівчина кохає щиро, то буде все робити так, як хоче чоловік: у сім’ї ж, аби згода - то вже й до пари!
Демид. Багато разів уже можна було признатися, побалакати, та я боявся...
Входить Терешко, Сергій і Тарас.
Ті ж, Терешко, Сергій і Тарас Гупаленки.
Терешко. А що? Еге не ждав? Доброго здоровля, з празником!
Сергій. З Покровою - само собою!
Карпо. Спасибі! Будьте й ви здорові з празником! Сідайте!
Терешко. А мати, батько, Василина, дома?
Карпо. Мати й Василина дома, а батько сьогодні раненько поїхали в город з Іваном.
Сергій. Так.
Терешко. А ти знаєш хто це?
Карпо. Ба, не знаю!
Терешко. Сергія Гупаленка не знаєш?
Карпо. Незнайомі, а фамілія відома! Перші хазяїни на всю околицю, тисячу десятин посідають, як же не знать?
Терешко. А цей козарлюга - його небіж, Тарас Гупаленко!
Тарас, увесь час самопевний тон має.
– Із Петербурху. Унтер-офіцер конно-ґвардійського полка в запасі. (Подає руку Карпові.)
Карпо. Вернулись на хазяйство?
Сергій. Само собою.
Тарас. Не хотів вертатися - мені й в Петербурзі було добре, та отець і мати просили.
Терешко. А чого ми приїхали, так я тобі зараз скажу: оцей самий козарлюга (показує на Тараса) хоче сватать Василину.
Демид, схоплюється; шукає шапки.
– Чи я в шапці сюди прийшов, чи без шапки?
Карпо, усміхаючись.
– Не примітив.
Демид. Мабуть, у вас зосталась.
Хутко вийшов.
Ті ж, без Демида.
Терешко, показує на шапку Демидову.
– Оце ж, мабуть, його шапка!
– Ха, ха! Чого це він зашамотався так, неначе перелякався?