Тінь попередника
Шрифт:
— Отакої. А вартових нанороботів тут немає?
— Вони були там, де ми пройшли. Але їх повбивали.
— Повбивали?
— Вчора повбивали. Джи Тау ще не встигли їх замінити. Мої брати очистили нам шлях.
— Але ж… Звідки вони могли знати?
— Не вони. І не я. Знаючі. Вони знали, що ти прийдеш.
— За мною стежать?
— Про тебе знають.
— Містика, так? Я розумію, товсточолий. І як же ми вб'ємо вартові системи шлюзу?
— Не вб'ємо, а обдуримо, — сказав клон. — Прилади не повинні нас побачити. Але вбивати ми їх не будемо, інакше за нами пошлють погоню. Не
Аґент «Ягд» активував свого навігатора. Плазмовий куб світився синьою пустотою. Вони були за межами схеми.
— А в навігаторах Джи Тау цей шлюз позначений, — завважив клон. — Твій навігатор поганий.
— Ти бачив навігатори Джи Тау?
— Бачив. Я бачив багато різних навігаторів, воїне. Твій — найгірший, зовсім ніякий. Але це нас не зупинить. Зараз важливіше інше. Треба зробити так, щоб шлюз не нацькував на нас робота і не повідомив про нас Джи Тау. Для цього ми одягнемо шоломи. По той бік шлюзу без шолома все одно не можна. Там повітря Єсіхі [24] . Між іншим, не забудь перевірити усі шви і застібки на своєму комбінезоні. Повітря Єсіхі роз'їдає шкіру. А на шоломи ми почепимо ось це.
24
Єсіхі — доколоніальна назва планети Кідронії. Була розповсюджена серед неорганізованих шукачів дорогоцінних каменів і мисливців. У 5-ому столітті ЕВ використовувалась переважно кідронійськими інсургентами.
Клон витяг з кишені два маленьких пласких прилади.
— Пригнічувачі, — з розумінням кивнув аґент.
— Ми називаємо їх «утааті» — маски. Прилад бачить утааті, не бачить правду. Крізь шлюз пройдуть не Гумм з напівкрівкою, а два старих пошукових клони тисяча п'ятої серії, яких відправили по той бік шлюзу тормагам на вечерю. Якщо вони не повернуться, ніхто не стане сумувати і питати, що з ними сталось. Старі зморшкуваті клони, огидні навіть жінкам тисяча чотириста тридцять сьомої серії. Могли не дійти, могли померти від утоми.
— Ти називаєш себе Гуммом? — запитав «Ягд», допасовуючи прилад до шолома. — Ти сам придумав таке ім'я?
— Простим людям, таким, як ми з тобою, не пасує придумувати собі імена. Це неправильно. Сестра, Котра Дає Імена, повідомила мені, що Велудуманові буде приємно, якщо я називатимусь Гуммом.
— Ця «сестра» — Знаюча?
— Авжеж. А як інакше вона змогла б з'ясувати, що приємно Держателеві Склепіння, а що ні?
— Я зрозумів.
— Що ти зрозумів?
— Все зрозумів, товсточолий Гумме.
— Я радий, що ти такий тямущий, син фермерки з тисяча чотириста двадцятої серії. Перевір кріплення шолома і відкрий фільтри. Ось так. Молодець… Тепер ходімо до шлюзу.
Коли
«Ми на сімнадцятому рівні», — зрозумів аґент. Це означало, що шлюз від поверхні планети відділяв щонайменше кілометр скельної породи.
Автоматика відкрила шлюз, вони пройшли до просторої прохідної камери. Коли почала змінюватись атмосфера, з її стін піднялась хмара куряви. Мандрівників засипало дрібним пилом. Гумм протер рукавом пластик шолому і приготував різак.
— З того боку можуть засісти тормаги, — пояснив клон. Крізь фільтри його голос лунав зловісніше. Аґент вкотре пошкодував, що не прихопив зброї.
Проте жодних тормагів за шлюзом не виявилось. Лише чергова печера — величезна, поглинаюча своєю порожнечею.
— А, власне, хто такі ці тормаги? — поцікавився аґент. — Місцева фауна?
— Давні тварини Єсіхі мешкають в океані. За межами океану ніде більше не живуть. Тормаги — це мутовані земні жуки.
— Які жуки?
— Нам розповідали, що на Землі їх називають грілами [25] .
— Ніколи не чув про таких жуків. Ці… мутанти, вони великі?
— Різні бувають. Ксенобіолог в телевізорі читав про тормагів лекцію. Казав, що тормаги ніколи не виростають до розмірів кішки. Ми довго сміялися. Тормаг відкусив голову Фурху. Разом із шоломом. А голова у Фурха була здоровенною, кішка могла б йому тільки носа відкусити. Або вухо. В нас колись жила кішка. Така смугаста і хитра. Дуже цікава тваринка…
25
Гумм має на увазі «медведку звичайну», латинська назва якої Gryllotalpa gryllotalpa.
— Відкусив голову?
— Так, відкусив. Ніхто потім не бачив голови бідолахи Фурха… Що, напівкровко, злякався? — Гумма явно втішила зацікавленість аґента місцевими хижаками. — Я бачу, ти таки сильно напудився. Ти часто крутиш головою. Шукаєш тормагів? Бачиш, треба йти швидше, інакше здоровезні й дуже голодні тормаги тебе вполюють. Відкусять тобі довбешку, і твій адмірал сильно засмутиться. Скаже: «Вай-цу! Так погано, так негарно відійшов до предків мій великий воїн. Загинув, як дурний клон-топотун, геть мене зганьбив. Смердючі тормагові діти гризуть його голову і сміються». Не можна засмучувати такого славетного пана, треба рухатися швидше.
«Ягд» й справді не встигав за клоном. Гумм невтомно крокував і крокував печерними осипами, а ноги тренованого аґента вже боліли від перевтоми. Пришвидшити ходу йому не вдавалось.
— І кого ж ці кляті тормаги тут жеруть? — спитав він, оглядаючи підземні скали без жодних ознак життя.
— Клонів.
— А якщо нема клонів?
— Жеруть те, чим гадать клони.
— А якщо й цього немає?
— Одного разу тормаг заліз до поселення і з'їв великого собаку інженера Піо. Гарний був песик, на всіх гавкав і вмів приносити патики, які кидав інженер. А злий тормаг його зжер.