Тінь попередника
Шрифт:
— Ви саме сюди викликали медиків?
— Ні, пане, не викликали, — похитав брилястою головою клон. — Ми ту жінку самі завантажили на «павука» і відправили до поселення. Її там оглядав доктор Мангус. Так належить робити, пане. Вона була чужою, а всіх чужих наказано доправляти до поселення. Таке правило. А медики сюди не ходять, пане. Сюди навіть техніки зі стрижневих копалень не ходять. Лише ми, природжені шахтарі.
— Отже, ви були удвох?
— Так, пане. Ми з братом.
«Цікаво, — подумав
Аґент показав клонові кишеньковий прилад.
— Бачиш, це навігатор.
— Так, пане. Я вже бачив навігатори. Вони допомагають ходити печерами.
— Правильно кажеш. У моєму навігаторі міститься карта усіх печер планети, — він увімкнув прилад; над диском навігатора спалахнула тривимірна призма голографічної схеми. — Бачиш оцю червону крапочку? Це місце, де ми з тобою зараз знаходимось. Перехрещення тридцять другого і триста дев'ятого тунелів на третьому рівні рудника «Темне сузір'я». Розумієш?
— Так, пане, я бачив навігатори.
— Тим краще. Покажи мені на цій схемі, як дістатись до Підземного міста.
— Куди дістатись, пане?
— Мені потрібно до Підземного міста. Там живуть ті, хто не підкоряється імператору.
— Весь Всесвіт підкоряється імператору, пане. Окрім злих бридких ящерів, які живуть далеко-далеко звідси.
— Ти, напевне, вважаєш себе дуже мудрим, клоне? Дуже мудрим і дуже хитрим? Так?
— Я простий шахтар, пане. Я шукаю цінні камені і метали. Мудрість та хитрість мені без потреби.
— Ти можеш не боятись мене, клоне. Я не бажаю зла ані тобі ані твоїм братам. Я не видам тебе Службі. Моя мати теж була клонкою. Тисяча чотириста двадцятої серії. Вона працювала на фермі.
— Я нікого не боюся, пане. Мені залишилось жити три роки, потім мене демонтують. Так чого ж мені боятися?
— Я можу зробити так, що ти проживеш до ста років.
— Сто років? Овва! Хіба ж ви безсмертний Велудуман, пане?
— Я не Велудуман, але я маю могутнього патрона. Він живе далеко, на іншій планеті. Він може наказати своїм технікам, і вони вимкнуть твої молекулярні обмежувачі. Ти житимеш дуже довго. До кінця життя в тебе будуть смачна їжа і красиві жінки. Ти ж сильний чоловік? Тобі подобаються красиві жінки?
— У нас є красиві жінки, пане. Вони з нової, тисяча чотириста п'ятдесят п'ятої серії. Дуже красиві. Вони навіть вам, пане, сподобаються.
— А в тебе є мрія?
— В кожного є мрія, пане.
— Я можу здійснити твою мрію, клоне, якщо ти покажеш мені шлях до Підземних.
Клон уважно подивився на «Ягда», потім замислився.
— Не сумнівайся, я правду кажу, — дотискав аґент. — Мій патрон може все.
— Пане, назвіть мені ім'я вашого патрона.
— Навіщо? Ти його ніколи не чув.
—
Або це здалось «Ягдові», або інтонація голосу клона змінилась. В ньому з'явилось щось неввічливе, навіть зловісне.
— Ти вчився у Знаючих?
— Так, вчився. І якщо ти, напівкровко, зараз спробуєш мене обдурити, називаючи неправильне ім'я, то я про це дізнаюсь. Якщо дуркуватимеш, твоє життя припиниться на цьому місці.
— Але ж… — аґент присів на базальтову брилу. Він вже шкодував, що попхався до цих клятих печер без зброї. Але його так інструктували: «До Підземних треба йти неозброєним». Ось і прийшов.
— Або ти називаєш мені істинне ім'я твого патрона, або тобі смерть, — сказав клон і зняв з пояса плазмовий різак. — Це буде твій вибір, напівкровко. Людині завжди потрібно надавати вибір. Це справедливо, це подобається Велудуману, Держателеві Склепіння. Навіть якщо ти мовчатимеш, то все одно помреш. Ти сказав: «Підземне місто». І тепер для тебе немає шляху назад. Роби вибір.
— Якщо я помру, тебе негайно демонтують.
— Я не боюся смерті. Я вірю у Велудумана, передвічного і благого Держателя Склепіння. Але спочатку нехай спробують мене знайти.
— До твого тіла вмонтовано датчика.
— Знаючі вимкнуть його.
— Вони такі могутні? Чому ж ти в них не попросиш здійснити твою мрію?
— Це гріх.
— Просити?
— Мріяти про нездійсненне. Але ти не кажеш мені імені. Якщо так, тобі доведеться померти, напівкровко. На знак поваги до твоєї матусі, яка працювала на фермі, я дам тобі півхвилини для одної молитви. Починай молитись своїм богам.
— Почекай! Добре… Мого патрона зовуть лорд Теслен. Еарлан Теслен.
— Лорд? Він не лорд, напівкровко. Його викреслили зі списку лордів.
— Навіть так… Й звідки така поінформованість, клоне?
— Ми не усі такі примітивні, як ви думаєте. Знаючі давно вимкнули у деяких із нас обмежувачі інтелекту. А прилади цього не бачать. Погані прилади. Ми дивимося трансляції з Арпікрану і Землі, навіть ходимо у Вірті. Ти назвав правдиве ім'я і тому залишишся жити. А тепер скажи мені: навіщо Тесленові Підземні міста?
— Йому потрібні ваші Знаючі.
— Навіщо?
— Він хоче з ними домовитись.
— Вони вороги імператора.
— Він теж.
— Але вони ворогують з імператором в різний спосіб.
— Він — великий адмірал Зоряного Флоту. Він переміг ящерів на Білих Зірках. Йому видніше.
— То була погана перемога. Майже увесь флот загинув. Залишився один-єдиний крейсер з твоїм адміралом. Краще б тобі не згадувати про Білі Зірки.
— Не тобі судити.
— Так. Не мені. Але Знаючі сказали: погана перемога. Багато горя, мало користі.