Таємниця Кутузовського проспекту
Шрифт:
Костенко стримався, щоб не крутнутися на підборах, таким несподіваним було це запитання; поклав руку на мідну ручку масивних дверей і спитав:
— У вас було дуже мало часу, щоб дізнатися про мою причетність до розслідування вбивства Федорової…
— Було. Ще у вісімдесят другому, коли мене перевели сюди… А до цього я працював у КДБ, чув про справу Федорової, ваше прізвище знаю дуже добре… Якщо хочете перекинутися кількома словами — милості прошу, перепустку випишуть без свинської
…Костенко вирішив був поїхати на Петровку — новина з капітаном Строїловим його приголомшила, але потім сів у холі на диванчику біля рахітичної пальми; три крісла, дві попільнички; дивно, зараз насувається нова кампанія — цього разу проти куріння; невже начальство не розуміє, що будь-яка заборона породжує поступовий, але грізний протест мільйонів?
Заборонили горілку — піднялася наркоманія, самогон повсюдно, тепер ввели карточки на цукор…
Заборонять куриво — ще страшнішою стане наркоманія, спекуляція буде чорною, хоч усі внутрішні війська проти цього кинь.
Дозвіл — на добро, заборона — на загибель. Який плід солодкий? У тому й річ, що заборонений, це тобі не «Короткий курс», це — Біблія.
Скільки ж часу він там просидить у Назаряна, подумав Костенко про особиста Ромашова; напевне до Назаряна зараз ітимуть люди з папками…
Справді, через кілька хвилин захекавшись прибігли два співробітники з папками під грифом, потім жінка, потім генерал з шкіряним портфелем.
…Ромашов вийшов через півтори години; не здивувався з того, що Костенко чекав його, кивнув:
— Ходімо до мене. Відповім, що пам’ятаю.
Костенко витяг фоторобот, показав Ромашову.
— Цього чоловіка не зустрічали?
— Ні, — відповів Ромашов.
— Твердо?
— Абсолютно.
— Прізвища слідчих Федорової не забули?
— Один помер. Лібачов, здається. А Бакаренко, по-моєму, живий, працював у ВОХОРі Академії наук, але начебто звідти його вигнали — спивається.
— Їх судили?
— Не пригадую. Здається, з партії виключили.
— Звання й пенсію залишили?
— Зняли. А чому вас так цікавить цей? — Ромашов кивнув на фото.
— А тому, що він сидів разом з Яструбом… А Зою Федорову мучили садисти… І працював цей чоловік на руднику Саблагу, де добували той метал, з якого зроблені шило й викрутка… Хто ж такий Бакаренко?
— Нікчема. Після арешту Берії розвалився до сідниці, руки трусилися, плакав…
— Тоді він боявся, що посадять, а тепер страх минув…
— Чому ви у Назаряна сказали, що у вас немає фото?
— Тому, що не знав про вашу участь у роботі по розслідуванню справи Федорової.
— Ось моя картка, — сказав Ромашов, простягти Костенку візитку. — Дайте я допишу
…На Петровку, після того як Костенко знайшов домашню адресу Вакаренка, подзвонили з квартири Люди: ножик для розрізання сторінок в книжках зроблений з такого ж металу, що й шило з викруткою.
Ну, Хрін, тепер держись, подумав Костенко, тепер я на тебе надіну; кайдани, сука! Тоді од «вишки» втік, тепер не відкрутишся, курвин син…
З таким настроєм він і пішов до заступника начальника Московського карного розшуку.
— Дозвольте ввійти позаштатному консультантові, товаришу підполковник?
Заступник начальника свого часу стажувавсь у Костенка; прилюдно величав «Майстром»; зараз, не підводячи очей від паперів, розкладених на столі, сухо відповів:
— Так, будь ласка… Сідайте, я закінчу роботу, а потім поговоримо.
— Ти потім доробиш свої вошиві папери, — з холодною люттю відповів Костенко. — А спочатку поговориш зі мною, ясно?
Підполковник повільно підвів голову — круглу, з приплющеними вухами боксера й скрученим носом; очі в нього були стражденні, розгублені, ворушкі.
— Я завізував папір, що ти керуєш роботою як головний науковий консультант, Майстре. З правом на проведення оперативних заходів… А мене викликали на килим, і я з боєм відстояв для тебе титул «позаштатного консультанта»…
— Хто на мене попер?
— Не скажу. Хоч убий…
— Причина?
— Ти з Мишанею Яструбом дружив?
— Якщо не буде кощунством об’єднати такі поняття, як «дружив» і «профілактував», я дам тобі позитивну відповідь.
— Ти знав, що він купив завскладом тієї друкарні, що випускає найдорожчі ротапринтні видання?
— Ні.
— Але ти знав, що він ними торгує з-під поли?
— Здогадувався.
Підполковник витяг аркуш паперу.
— Це знайшли у Яструба при повторному обшукові: «Костенку — подарунок — набір ротапринта».
— Ти знаєш, що я його двічі саджав на лаву підсудних?
— Так. Але при цьому просив прокурора не крутити йому на повну котушку.
— І суддів просив, бо радянська влада винна у тому, що він став злодієм у законі: батька розстріляли, мати спилася, він уму-розуму набирався в дитячому приюті.
— Романичу, зміни ім’я на Дон Кіхота. Ти що, мала дитина? Не розумієш, що найвища благодать у нас — з’їсти свого?
— Розумію. Поясни: що входить у функцію «позаштатного консультанта»?