Таємниця піратських печер
Шрифт:
— Невже вони такі цінні?
— Ти навіть не уявляєш собі,— схвильовано відповів їй Пепе й почав пояснювати друзям, що таке відкриття важить більше, ніж будь-який скарб.
Хлопчик був щасливий. Про таку знахідку мріє кожен археолог. Він невідривно розглядав маленькі малюнки, немовби хотів вирвати в них таємниці минулих століть.
Коли діти вирішили повертатись, Пепе погодився неохоче.
— Як на нього, то він би тут і спати лишився, — пожартував його брат.
Група рушила назад. Дійшовши до отвору, Пако першим виліз нагору, а потім допоміг іншим. Маркос, перш ніж підніматися по мотузку, передав великого ліхтаря. Коли печера освітилася, діти побачили Мочіту, яка щось тримала в зубах.
— Йди сюди, Мочіто! — лагідно покликав Пако.
Мочіта наблизилась, і хлопчик забрав у неї червону палицю.
— Це вона вирила. Для неї це скарб, — сказав він.
Усі вже були нагорі. Відв’язали мотузок і вийшли з печери. І тут Маркос зміркував.
— Якщо археологи ховали тут ящики, — подивився він співчутливо на Пепе, — то вони першими виявили ці малюнки, чи не так?
Маркос мав слушність. Пепе не спало такого на думку. Він відразу знітився. Як можна було припускати, що він перший відкрив малюнки, коли в цій самій печері зберігались знахідки археологів. Отож, прощай його надія на відкриття.
— Гаразд. Тепер ми переконалися, що ящики належали археологам, — сказав його брат. — Але лишається ще одна загадка: як вони могли винести їх, якщо я не зводив очей з печери?
Розділ XVII
АЛІНА ТА ПЕПЕ РИЗИКУЮТЬ
А що як спробувати шукати ящики в таборі археологів? Ця думка Маркоса сподобалася всім. Діти рушили берегом. Аліна гралася з Мочітою. Вона закидала вперед червону палицю, цуценя приносило її й клало до ніг дівчинки, а потім усе повторювалося спочатку. Зрештою палиця впала на піщану косу.
— Гей! Ідіть сюди! — покликала Аліна. — Тут якісь сліди.
Діти підійшли. Це були сліди босих ніг. Навіть пальці було чітко видно. Одні йшли від скель, через пісок, і зникали в морі, а інші вели в зворотному напрямку.
— Судячи з розміру, їх залишила висока людина. Наприклад, Хасінто, — вголос розмірковував Маркос і, підвівши очі, здивувався — От так штука! Сюди йдуть археологи!
І справді, з чагарників вийшли Ірма та Енріке і попрямували до дітей.
— Добридень, — привіталася жінка і незворушно спитала — Ловили рибу?
— Зараз? Ні,— відповів Пако і, на превеликий подив своїх товаришів, додав — Учора ввечері ловили.
— Учора погода була не для ловлі,— зауважила Ірма і звернулась до Аліни — 3 вами не було когось дорослого?
— Артеміо, сусід. Він ночував тут і недавно пішов. А ви коли повернулись?
— Сьогодні вранці,— сказав Енріке. — Нам лишилося дещо оглянути.
Маркос кинув оком на археологів і, здається, почав щось розуміти.
— Ну, що? До табору? Треба навести там лад, — обернувся до друзів хлопчик.
Усі добре знали, що там повний порядок, тож збагнули — це лиш привід. Вони розпрощалися з археологами її рушили. Мочіта побігла за ними з червоною палицею в зубах. У гущавині Маркос зупинив товаришів.
— Треба вирішити, що робити далі,— сказав він. Усі посідали колом на траву.
— Послухай, Пако, чому ти сказав, що ми вчора увечері ловили рибу? — спитала Аліна.
— А щоб вони не зрозуміли, що я спостерігав за печерою, якщо бачили світло мого ліхтарика.
— Ні, ні. Думаю, що вони нічого не бачили, — втрутився Маркос. — Я здогадуюсь, що сталося з ящиками.
— Що? — вигукнули діти майже в один голос.
— Все дуже просто. Вони прибули сьогодні зранку, коли Пако вже повернувся до намету, і спокійно забрали ящики.
Діти мовчали. Вони сподівалися почути розгадку великої таємниці, а все виявилось настільки простим.
— Так воно й було, — сказав нарешті Пепе. — Але якщо вони повернулись, значить, робота ще триває. Може, вони перенесли ящики в інше місце. Я обов’язково знайду їх.
— Пропоную ось що, — оголосив Маркос. — Я йду до Індіанської бухти: може, пощастить зловити щось на сніданок. Пепе шукатиме ящики. А Пако та Аліна можуть сходити на Соснову гору й почекати, поки Хасінто піде з дому.
— А коли впевнимось, що він вийшов, то зайдемо, — підхопила Аліна.
— Ні,— заперечив її брат. — Як побачите, що він вийшов, прийдете й скажете мені. Сходимо разом. Гаразд?
Діти погодились. Кожен подався своєю дорогою.
Коли Пако та Аліна добулись на вершину Соснової гори, хлопчик поглянув у долину, де стояла хатина.
— Будемо чатувати в різних місцях, — сказав він, — Так ми побачимо не тільки як він вийде, а й куди піде.
Аліна згодилась, і вони взяли хатину в облогу. Дівчинка зачаїлася у траві з боку моря, де вони ховалися й минулого разу. Аліна непокоїлась. З братом вона домовилася. Але чи можна бути впевненим, що Хасінто не повернеться додому тоді, коли вони шукатимуть Маркоса? Ні, вона не хотіла пропустити такої нагоди.
Невдовзі вона зі своєї схованки побачила, як вийшов Хасінто. Дівчинка зігнулась у траві і, коли чоловік пройшов повз неї, провела його поглядом. Він підійшов до човна і почав лаштувати снасті.