Тарас Шевченко - крестный отец украинского национализма

Деревянко Константин Васильевич

Короче, Котляревский демонстрировал возмутительное отсутствие классовой ненависти. Еще хуже того, что не было в нем и ненависти к России. Исследователь его творчества М.Т. Яценко писал: «Історизм мислення Котляревського проявляється… у розумінні ним такої важливої історичної акції, як консолідуючий народи союз України з Росією, до якого він ставиться однозначно позитивно… З ідеєю «общей отчизни» (державно-політичної єдності України з Росією) у Котляревського поєднується ідея національної самобутності українського народу, його історичного побуту і звичаїв та права на самостійний розвиток».

Еще ряд «возмутительных»

фактов из жизни Котляревского.

В 1812 году он участвует в формировании казачьего ополчения против Наполеона.

Генерал-губернатор Лобанов-Ростовский любил театр. Котляревский был вхож к нему и с успехом принимал участие в любительских постановках пьес популярного тогда русского драматурга Княжнина.

Другой генерал-губернатор Н.Г. Репнин (Волконский) основал в Полтаве театр, пригласив труппу Штейна, в которой играл молодой Щепкин. Писатель занимает место директора и заведует репертуаром.

В 1821 году Котляревского избирают членом «Санкт-Петербургского вольного общества любителей русской словесности».

В доме писателя имелась прекрасно подобранная библиотека французских писателей и русских периодических изданий: «Северная пчела», «Сын Отечества» и др.

Н. Зеров писал: «Котляревський почуває себе провінціальним літератором, тому стежить за літературним життям столичним і підтримує зв'язок з ним… З перших рядків поеми Котляревського виясняється, що його «Енеїда» є переробка чужомовного зразка. Таким зразком для Котляревського була «Енеїда» Осипова, дві перші пісні якої вийшли в світ у 1791 року… Але він умів перевершити свій зразок. Так, він перевершив у «Наталці Полтавці» - «Казака-стихотворца» кн. О.О. Шаховського…Таким чином, російська література сформувала Котляревського як майстра. Вона, дозволяючи народний вислів у низьких жанрах, показала йому стежку до використання народної мови української…

Біографічні відомості про Котляревського дають змогу зважити, як сильно в його особі російське літературне життя втягало українського автора».

Вот в чем виноват классик новой украинской литературы. Вот почему «Енеїда» - не украинская классика, а «сміховина на московський шталт». Подкачал «батько». Не оправдал надежды Писаки. Зато Котляревский понял главное. И это касается напрямую всех тех, для кого «і тут, і всюди - скрізь погано». «Енеїда» заканчивается классическими строками:

Живе хто в світі необачно, Тому нігде не буде смачно, А більш, коли і совесть жметь.

5. Г. Сковорода и другие

В 1847 году Писака заявляет: «Вони кричать, чом ми по-московській не пишемо? А чом москалі самі не пишуть по-своєму, а тільки переводять та й то чорт-зна по-якому?» Не переводы ли В.А. Жуковского имеются в виду? Впрочем, ниже вопреки себе самому он говорит: «… нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму».

«Наша книжка як попадеться у їх руки, то вони аж репетують, та хвалять те, що найпоганше, а наші патріоти-хуторяни й собі за ними: «преочаровательно!»

Неужели так-таки никто и не хвалит за достойное похвалы? «Вони здаються на Гоголя, що він пише не по-своєму, а по-московському, або на Вальтер-Скотта, що й той не

по-своєму писав. Гоголь виріс в Ніжені, а не в Малоросії (??), і свого язика не знає (??), а Вальтер Скотт в Единбурзі, а не в Шотландії (??) - а може і ще було що-небудь, що вони себе одцурались, не знаю. А Борнс усе-таки поет народний і великий, і наш Сковорода таким би був, якби його не збила з пливу латинь, а потім московщина».

Бедный Гоголь: он-то думал, что вырос на Украине, а оказывается - в Нежине. Бедный Вальтер Скотт: он думал, что жил в Шотландии, а оказалось - в Эдинбурге. Бедный Сковорода: он думал, что «мир ловил его, но не поймал». Ан нет. От длинной руки Москвы и он не ушел. А еще - от черного языка Писаки: «Мне кажется, никто так внимательно не изучал бестолковых произведений философа Сковороды, как князь Шаховской. В малороссийских произведениях почтеннейшего князя со всеми подробностями отразился идиот Сковорода».

Опять же Хмельницкого считал отцом свободы:

О когда б же мне в дурне не пошитись, Даби волности не могл как лишитись. Будь славен вовек, о муже избранне, Волносты отче, герою Богдане!

Совсем плох был Сковорода.

* * *

Квітка-Основ'яненко украинского языка «не чув у колисці од матері, а Гулак-Артемовський хоть і чув, так забув, бо в пани постригся. Горе нам! Безуміє нас карає отим мерзенним Богу противним панством! Нехай би вже оті Кирпи-Гнучкошиєнки сутяги: їх Бог за тяжкії гріхи наші ще до зачатія во утробі матерній осудив киснуть і гнить в чорнилах, а то - мужі мудрі, учені… Проміняли свою добру рідну матір на п'яницю непотребную, а в придаток ще і «въ» додали».

Надо думать «п'яниця непотребная» это Россия. Тогда одно из двух: 1) или совершившие такой неравноценный обмен никакие не ученые и мудрые мужи, а идиоты вроде Сковороды (ученый же и мудрый муж - только один, не скажу кто); 2) или они на самом деле мужи мудрые и ученые (а это - украинская классика XVIII - XIX веков; что и говорить - не слабых представителей имела украинская культура под «московским гнетом»). И кто же тогда наш Писака?

«Чому Караджич, Шафарик і інші не постриглись у німці (їм би зручніше було), а остались слав'янами, щирими синами матерей своїх, і славу добрую стяжали?» Что, русские уже и славянами быть перестали? Или владеющие русским языком украинцы? Гоголь, например, славянин?

«Отак-то, братія моя возлюбленная! Щоб знать людей, то треба пожить з ними; а щоб їх списувать, то треба самому стать чоловіком, а не марнотрателем чорнила і паперу. Отоді пишіть і дрюкуйте, і труд ваш буде трудом чесним».

Нет сомнений: Писака-то уже стал человеком, не то что иные некоторые. А эти уроды (т.е. москали) требуют у него (разумеется, с его же слов):

Коли хочеш грошей, Та ще й слави, того дива, Співай про Матрьошу, Про Парашу, радость нашу, Султан, паркет, шпори, - От де слава!!! (1841)