Тарас Шевченко - крестный отец украинского национализма
Шрифт:
Этот выдающийся украинский писатель также не оправдал надежд папы Тараса.
Григорий Федорович Квитка родился в 1778 году в родовом имении Основа. Его род на Слобожанщине был одним из самых заметных: его прадед был харьковским полковым судьей, а дед - волконским сотником. Будущий писатель рос болезненным ребенком и однажды даже ослеп. Но на пятом году жизни прозрел после того, как свозили на богомолье в Озерянский монастырь. С детства он был очень набожен и просил у отца разрешения поступить в монастырь. Но в монастырь его не пустили, а вместо этого записали в лейб-гвардейский полк. Затем он служил
Сначала Квитка писал по-русски, а затем перешел на украинский язык. Он является основоположником украинской повести. Н. Зеров писал: «Квітка здобуває собі високе місце в літературних оцінках сучасників». «Дело решенное, - пишет один из них, - никто не пишет повестей так превосходно по-русски, как Основьяненко пишет их по-малорусски». «Одним из первых и лучших рассказчиков на народном наречии» вважає Квітку і В.І. Даль (Казак Луганский)».
И вот начинающий литератор Шевченко в стихотворении «До Основ'яненка» пишет про Украину, которая
Обідрана, сиротою Понад Дніпром плаче…Затем жалуется: «Тяжко, батьку, жити з ворогами!»
А потом писатель, которому шел седьмой десяток, получил от начинающего (на 35 лет моложе) автора подробные инструкции, о чем и как ему писать:
Тебе люди поважають, Добрий голос маєш; Співай же їм, мій голубе, Про Січ, про могили, Коли яку насипали, Кого положили. Про старину, про те диво, Що було, минуло… Нехай ще раз усміхнеться Серце на чужині, Поки ляже в чужу землю В чужій домовині.Шевченко пока с уважением обращается к писателю: «Батьку отамане», «батьку ти мій, друже!», «мій голубе», «орле сизий». Еще в 1841 году он пишет: «Так, як я Вас люблю, любить і ви мене хоч наполовину, коли є за що… Кругом москалі та німота, ні одної душі хрищеної… Не цурайтеся ж, любіть мене так, як я Вас люблю, не бачивши Вас зроду. Вас не бачив, а Вашу душу, Ваше серце так бачу, як може ніхто на всім світі: Ваша «Маруся» так мені Вас розказала, що я Вас навиліт знаю».
Но уже через 2 года стихотворное послание получает название «До українського писаки». Было устранено даже имя писателя. А в 1847 году выяснилось, что «батько» и языка-то украинского не знал как следует: «Покійний Основ'яненко дуже добре приглядався на народ, та не прислухався до язика, бо може його не чув у колисці од матері». Вот тебе и «голубе», вот тебе и «орле сизий»!
Оказывается, Квитка-Основьяненко всю жизнь писал не то, не так, да и не на том языке. Опять же - к великим кобзарям не прислушивался. И даже смел противоречить.
Еще в 1839 году вышли его популярные «Листи до люб'язних земляків», где он утверждал: общественно-политический порядок России сам по себе не плох - вся беда от человеческой воли, направленной на зло. Он считал, что Бог руководит царями, цари подданными, помещики на основании отцовского права распоряжаются крестьянами. Так «усе йде справно, і ніхто не зобиджен». Он критиковал проявления зла в общественной жизни, трактуя их как исключения («вырывки из порядка»). Он гуманно и с любовью относился к так называемым «маленьким людям», боролся со злоупотреблениями со стороны помещиков, на посту предводителя дворянства внимательно относился к жалобам крестьян. Он был религиозно убежден в том, что «з серця людського йдуть всі добрі, і всі лихі помисли».
Журнал «Маяк» тогда писал: «Почтенный Основьяненко в четырех беседах постоянно объясняет своим
Мировоззрение писателя можно сформулировать кратко: православие, самодержавие, народность. Причем, его народность вмещает и душу русскую, и душу украинскую. И ни одной душе - не тесно. Всего этого было более чем достаточно, чтобы «батько» превратился в украинского «писаку», толком языка не знающего.
Нам всего сказанного тоже более, чем достаточно. Отныне с чистой совестью будем называть Тараса Шевченко «українським Писакою». И не с маленькой буквы, а с большой, - учитывая резонанс от его писаний.
В 1838 году скончался Иван Петрович Котляревский (1769 - 1838). Писака тогда говорил:
Будеш, батьку, панувати, Поки живуть люди, Поки сонце з неба сяє, Тебе не забудуть! … Згадаю Енея, згадаю родину, Згадаю, заплачу, як тая дитина.В 1847 году и этот «батько» уже не совсем устраивает: «Енеїда добра, а все-таки сміховина на московський шталт». Чем же не угодил Котляревский? Украину он знал, как немногие (и жил в Полтаве, а не в «клятому Петері»).
С. Стеблин-Каменский (который на его похоронах сказал надгробное слово) позже писал: «Знання Котляревського з історії Малоросії, - взагалі з усього, що торкається народного побуту України, були дуже широкі; багато хто з письменників російських, пишучи твори, що стосуються малоросійського краю, листувався з Котляревським і діставав од нього вичерпні й вірогідні пояснення на свої запитання. Пан Бантиш-Каменскький вказував на це в передмові до першого видання своєї «Історії Малої Росії».
Иван Франко считал, что со времени Котляревского украинская литература «приймає характер новочасної літератури, стає чимраз ближче реального життя, чимраз відповідніше до його потреб. І мовою, і способом вислову вона наближується чимраз бiльше до живого народу, обхоплює всі його верстви, входить чимраз глибше в душу народу, двигає думку, піднімає ідеали, збільшує засоби духовної сили для боротьби за ті ідеали».
Котляревский провинился перед Писакою тем, что не раздувал из искры пламя. М. Максимович, указывая на народную основу юмора Котляревского, говорил, что он рисует жизнь «точнісінько так, як і в нашій народній поезії, яка потішалася однаково над простолюдом і над панством, над усім, що потрапляло їй під веселий час піснетворчості». У Котляревского не только в аду, но и в раю есть «также старшина правдива, - бувають всякії пани». Одному из них посвящено произведение «Пісня на новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну». Котляревский обращается к генерал-губернатору Малороссии:
Рад сказати правду-матку, Що крутенькую загадку Нашим ти задав панам; Бо щоб мали чисті душі, Щоб держали строго уші, Ти собой їх учиш сам. … Сеє не умре ніколи, Що ти робиш всім добро, Та і робиш з доброй волі, Не за гроші і сребро. Скільки удовам ти бідним, Скільки сиротам посліднім, Скільки, скільки сліз утер! … Будь здоров і з Новим годом, І над нашим ще народом Ще хоть трохи попануй! Трохи!… Ой, коли б багацько! Бо ти наш і пан і батько, І на більше не здивуй!