Темна вежа. Темна вежа VII
Шрифт:
Стрілець ніяк не міг підібрати потрібне слово. Але дух Ваннея сухо прошепотів його Роландові на вухо.
— Навколо них немає середовища!
Якусь мить Сюзанна лише збентежено дивилася на нього. Та потім у її очах зайнявся вогник розуміння. Роланд не став чекати: просто поклав свою здорову ліву руку Патрікові на плече і попросив зобразити перед дверима Сюзаннин маленький електроскутер, що з її подачі став називатися Хо Фат-ІІІ.
Патрік радо виконав прохання. І насамперед тому, що намалювати Хо Фат-ІІІ перед дверима було приводом скористатися гумкою. Цього разу він працював значно швидше (майже недбало, міг би сказати сторонній спостерігач), але стрілець, котрий сидів поряд з ним, міг би засвідчити, що Патрік не пропустив жодного штриха, зображаючи маленький візок. Закінчив він переднім колесом скутера і відсвітом од багаття на ковпаку маточини. Потім поклав олівця, і щойно він це зробив, як повітря задрижало. Роланд відчув поштовх вітру в обличчя. Язики багаття, що горіло рівним полум’ям, на мить коливнулися. І враз відчуття зникло. Полум’я знову горіло рівно. Але менш ніж за десять футів від багаття, за електричним скутером, стояли двері, що їх Роланд востаннє бачив у Кальї Брин Стерджис, у Печері голосів.
Сюзанна чекала до світанку. Попервах вона вбивала час, збираючи свої ґунна, та потім відклала їх убік. Яка користь буде їй у Нью-Йорку від цих мізерних пожитків (не кажучи вже про маленьку сирицеву сумку, в якій вони лежали)? Люди її засміють. Хоча вони в будь-якому разі її засміють… а може, уздрівши її, заверещать і втечуть. Та Сюзанна Дін, яка нізвідки вигулькне в Сентрал-парку, для більшості люду виглядатиме не як випускниця коледжу чи спадкоємиця великого багатства, та навіть не як Шина, королева джунглів, на жаль. Ні, цивілізовані городяни вирішать, що вона втекла з цирку потвор. А щойно вона вийде в ці двері, чи буде в неї змога повернутись? Нізащо. Нізащо в житті.
Тож вона відклала свої ґунна і просто чекала. А коли на обрії зажевріла перша бліда смуга світла, гукнула Патріка й запитала, чи не хоче він піти з нею. Назад до того світу, з якого ти родом, чи дуже на нього схожого, сказала вона йому, хоч і знала, що він того світу не пам’ятав узагалі — чи то його забрали звідти малим, чи то травма від викрадення виявилась надто сильною і стерла йому пам’ять.
Патрік глянув на неї, потім перевів погляд на Роланда, котрий сидів навпочіпки й дивився на нього.
— Чи так, чи так, синку, — сказав стрілець. — Малювати ти зможеш у обох світах, правду тобі кажу. Але там, куди йде вона, буде більше людей, які зможуть належно тебе оцінити.
«Він хоче, щоб Патрік залишився», — розсердилася Сюзанна. Але Роланд подивився на неї й ледь помітно хитнув головою. Вона не була певна, але їй здалося, що це означало…
Ні, не здалося. Вона зрозуміла, що це означало. Роланд дав їй знати, що він приховує свої думки від Патріка. І свої бажання. Вона не раз бачила, як стрілець каже неправду (особливо віртуозно він брехав перед мешканцями Кальї Брин Стерджис на всезагальних зборах перед приходом Вовків), але їй він не брехав ніколи. Детті — можливо, але не їй. І не Едді. І також не Джейкові. Були часи, коли він не до кінця всю правду їм розповідав, але щоб відверто брехати… Ні. Вони були ка-тетом, і Роланд вів з ними відкриту гру. Слід віддати дияволу належне.
Зненацька Патрік узяв свій альбом і швидко нашкрябав щось на чистому аркуші. Потім показав їм:
Я залишаюся. Страшно ітти ще кудась.
А щоб підкреслити вагомість написаних слів, він розтулив рота й показав відсутність язика.
На обличчі Роланда відбилося полегшення, чи їй це лише здалося? Якщо так, то вона ненавиділа його за це.
— Гаразд, Патріку, — мовила вона, силкуючись не виказати голосом емоцій, що її переповнювали. Навіть потяглася й погладила його по руці. — Я тебе розумію. Але, хоч люди справді бувають жорстокі… жорстокі та злі… є на світі чимало й добрих людей. Послухай: я піду лише на світанку. Якщо доти передумаєш, пропозиція в силі.
Патрік швидко кивнув. «Радий, що я не тисну на нього, аби передумав, — сердито подумала Детта. — А старий білопикий, певно, вдячний мені!»
«Замовкни», — цитьнула на неї Сюзанна, і, о диво, Детта послухалася.
Але коли на зміну ночі прийшло світання (і вони побачили невелике стадо банноків, що паслося милі зо дві віддалік), Сюзанна все-таки випустила Детту на волю. Ба більше: вона дозволила Детті перебрати контроль на себе. Так їй було легше — менш боляче розставатися. То Детта востаннє прогулялася довкола їхнього табору, востаннє дихала цим світом за них обох і дбайливо зберегла ці спогади у спільній пам’яті. То Детта на зашерхлих долонях обійшла двері довкола, зазирнула спершу з одного боку, тоді з іншого, і ззаду не побачила геть нічого. Патрік підійшов до неї з одного боку, Роланд з іншого. Художник ухнув від несподіванки, коли побачив, що двері зникли. Роланд промовчав. Юк підійшов до того місця, де були двері, понюхав повітря… і пройшов просто крізь них, якщо дивитися з іншого боку. «Якби ми були на тій стороні, — подумала Детта, — побачили б, як він проходить крізь двері, як у хвокусі».
Вона повернулася до Хо Фат-ІІІ, на якому вирішила в’їхати через двері до Нью-Йорка. Звісно, якщо двері відчиняться. Смішно ж буде, якщо виявиться, що вони замкнені. Роланд хотів було підсадити її на сидіння, але вона грубо відмахнулася від нього й вибралася сама. Натиснула на червону кнопку біля керма, і електричний мотор скутера тихо забурчав. Стрілка, що показувала рівень заряду акумулятора, ще коливалася в зеленій зоні. Вона повернула важіль на правій ручці і повільно покотила до зачинених дверей з ієрогліфами, що означали «НЕЗНАЙДЕНІ». Зупинилася, коли гострий ніс скутера вже мало не вперся в двері.
Повернулася до стрільця з силуваною усмішкою.
— Ну все, Роланде… тут я з тобою і розпрощаюся. Довгих днів і приємних ночей. Бажаю тобі дійти до твоєї клятої Вежі та…
— Ні, — раптом сказав він.
Сюзанна подивилася на нього. Детта подивилася на нього, її очі яскріли від гніву і водночас сміялися. Кидали йому виклик, щоб спробував вигнати її тепер, коли вона була за головну. Ану ж давай, білопикий, побачимо, як ти це зробиш.
— Що? Що ти там надумав, здорованю?
— Я не хочу прощатися з тобою отак, після всього, — сказав стрілець.
— Ти про що?
— Ти знаєш.
Вона виклично похитала головою. Нє.
— Передовсім, — сказав він, ніжно беручи її загрубілу в дорозі ліву руку в свою скалічену правицю, — є ще один, кому належить вибір: піти чи зостатися, — і це не Патрік.
Вона спантеличено дивилася на стрільця. А потім опустила погляд на певну пару очей із золотистими облямівками, певну пару нашорошених вух і зрозуміла. Вона геть забула про Юка.
— Якщо його спитає Детта, він точно залишиться, бо її він завжди недолюблював. Але якщо запитає Сюзанна… навіть не знаю.
І враз Детта зникла. Рано чи пізно вона б повернулася — Сюзанна розуміла, що ніколи до кінця не позбудеться Детти Волкер, але й не нарікала на це, бо більше не хотіла її спекатися, — та наразі щезла.
— Юку? — м’яко спитала вона. — Дорогенький, хочеш піти зі мною? Можливо, ми знайдемо там Джейка. Нехай він буде трохи інакший, та все одно…
І Юк, який мовчав усю дорогу, поки вони перетинали Погані Землі, Білі Землі Емпатики й відкриті пасовиська, раптом заговорив.