Чтение онлайн

на главную

Жанры

Темна вежа. Темна вежа VII
Шрифт:

— Прощавай, Роланде. — Вона повернулася обличчям до дверей, глибоко вдихнула і натиснула на газ маленького скутера. Він легко покотив уперед.

— Зажди! — закричав Роланд, але вона не озирнулася, не глянула на нього. Скутер заїхав у двері, й вони зачинилися з рівним красномовним стукотом, що його стрілець так добре знав, що його так часто чув уві сні, охоплений гарячкою, під час довгих мандрів узбережжям Західного моря. Звуки співу стихли, лише вітер прерій самотньо завивав довкруги.

Роланд з Ґілеаду сів перед дверима, що вже здавалися старими й незначущими. Вони не відчиняться більше ніколи. Він сховав обличчя в долонях. І подумав, що якби ніколи їх усіх не любив, то зараз не почувався б таким самотнім. А проте, носячи на душі тягар багатьох жалів, навіть зараз не шкодував, що його серце знову ожило.

Дев’ятнадцять

Згодом — бо завжди буває «згодом», чи не так? — він зготував сніданок і змусив себе з’їсти свою порцію. Патрік поїв з апетитом і, поки Роланд збирався, відійшов справити нужду.

Третя тарілка стояла повна.

— Юк? — підсовуючи їжу пухнастикові, запитав Роланд. — Може, хоч трохи поїси?

Юк глянув на тарілку й зробив два тверді кроки назад. Роланд кивнув і викинув усе, що на ній було, в траву. Може, Мордред нагодиться і знайде собі щось до смаку.

Рушили, коли сонце вже підбилося високо. Роланд тягнув Хо Фат-ІІ, а Патрік ішов поряд, опустивши голову. І невдовзі пульс Вежі знову виповнив голову стрільця. Вже дуже близько. Та рівна ритмічна сила витіснила в нього з голови всі думки про Сюзанну, і він цьому радів. Він повністю віддався цьому пульсові й дозволив йому забрати всі його думки й печалі.

Комала-кам-кам, співала Темна вежа десь близько за обрієм. Комала-кам-кам, прийди, стрільцю, не зволікай.

Комала-кам-Роланде, твоїм мандрам видно край.

Розділ II

МОРДРЕД

Один

Дан-тете спостерігав, як довговолосий хлопець, з яким вони нині мандрували, ухопив Сюзанну за плече й показав помаранчевих гобів, що танцювали віддалік. Мордред бачив, як вона круто розвернулася, витягаючи один з револьверів Білого Татка. Далекоглядні скляні очі, що їх він знайшов у хатині з провулка Дивака, миттєво затремтіли в Мордредовій руці: так сильно йому хотілося, щоб Матуся-Галка застрелила художника. Як би її після цього гризло почуття провини! Як лезо тупої пилки, от як! Могло навіть статися, що жах від скоєного змусив би її приставити дуло револьвера собі до скроні й удруге натиснути на гачок. І як би Білому Таткові сподобалося прокинутися й побачити таку картину?

Ох, усі діти — такі мрійники.

Цього не сталося, ясна річ, але менше з тим — поспостерігати там було за чим. Проте роздивитися Мордред зміг не все. Бо бінокль у нього в руках тремтів не лише від збудження. Він був тепло вдягнений (тіло прикривали шари людського одягу Дандело), та ніяк не міг зігрітися. Хоча іноді його кидало в жар. Та не зважаючи на те, холодно йому було чи жарко, він тремтів, як беззубий стариган біля коминка. І відколи він пішов з хатини Джо Коллінза, цей стан справ що далі, то погіршувався. Гарячка шаленіла у нього в кістках, як заметіль. Мордред більше не хотів їстоньки (бо Мордред більше не мав апетиту), але Мордред був хворенький, хворенький, хворий.

Насправді Мордред боявся, що помирає.

Попри це, він з великою цікавістю спостерігав за тим, що діялося в таборі у Роланда. І щойно стрілець підкинув у багаття дров, стало значно видніше. Він побачив, як нізвідки з’явилися двері, хоча знаків на них прочитати не зміг. Він розумів, що їх намалював і оприявнив Художник. Що ж за божественний талант! Мордред жадав з’їсти його — ану ж раптом цей дар передався б і йому? У цьому він, звісно, сумнівався, бо духовний бік канібалізму занадто переоцінювали, але пересвідчитися самому не завадило б.

Він спостерігав за їхньою бесідою. Бачив (і розумів також), як вона благала Художника й Цуцика піти з нею, як скиглила, вмовляючи

(ходімо зі мною, щоб мені не було там самотньо, ходімо, будь хорошим хлопчиком, обидва будьте хорошими хлопчиками, пхиньк-пхиньк)

і тішився з її прикрощів та гніву, коли хлопець і звір обидва відхилили прохання. Мордред радів навіть попри те, що це ускладнювало йому завдання. (Трішечки ускладнювало: справді-бо, чим йому зможуть завадити німий юнак і пухнастик-шалапут, коли він перекинеться на павука й нападе на них?) На мить йому навіть здалося, що від люті вона застрелить Білого Татка з його власного револьвера, а цього Мордред не хотів. Старий Білий Татко мусив дістатися йому, Мордреду. Так сказав голос із Темної вежі. Нехай він був хворий, нехай помирав, але Старий Білий Татко все одно мав стати його їжею, а не Матусі-Галки. Атож, вона б кинула м’ясце гнисти, навіть ні разу не відкусивши! Але вона його не застрелила, а поцілувала! Мордред навіть дивитися на таке не хотів, бо від цього його ще більше нудило, тож бінокля відклав. Він лежав у високій траві серед вільх, тремтів, відчував холод і жар та щосили намагався не виблювати (увесь минулий день він тільки те й робив, що срав і блював, аж поки від такого подвійного, в обидва боки одночасно, навантаження йому не розболілися м’язи живота, а з горла вже не вилітало нічого, крім густого слизу, а з заду лише рідка коричнева гнойовиця та лунке пердіння), а коли знову подивився в бінокль, то хвіст маленького електричного візка Матусі-Галки вже зникав у дверях. Довкола візка щось кружляло: може, курява, але Мордред подумав, що то сніг. Ще хтось співав, і від цього співу його нудило не менше, ніж від поцілунку між Матусею-Галкою і Старим Білим Татком-стрільцем. Потім двері за нею захряслися, співи змовкли, а стрілець просто сів і втопив обличчя в долоні, пхиньк-пхиньк, хлип-хлип. До нього підійшов шалапут і поклав йому на чобіт свою довгу пику, наче втішаючи. Як мило, як до ригачки мило. На той час уже розвиднілося, і Мордред трохи задрімав. А прокинувся від голосу Старого Білого Татка. Вітер віяв якраз у той бік, де Мордред ховався, тож і слова долинали до його вух досить-таки чітко. «Юк? Може, хоч трохи поїси?» Але шалапут не схотів, і стрілець викинув їжу, яка призначалася малому пухнастому звіру. Пізніше, коли вони пішли (Старий Білий Татко тягнув візка, якого їм зробив робот, важко плентався вибоїнами дороги до Вежі, згорбившись і похиливши голову), Мордред прокрався до місця їхнього табору. Трохи розкиданого харчу він таки з’їв (якщо Роланд хотів згодувати ту їжу шалапуту, то отруєна вона не була), але вдовольнився трьома-чотирма шматочками м’яса, знаючи, що більше їжі його кишки не приймуть і він вивергне її усю з себе через дві дірки. А цього він допустити ніяк не міг. Йому потрібно було набиратися хоч трохи сил, інакше він буде заслабкий, щоб за ними йти. А йти він мусив, мусив ще трохи протриматися ближче до них. Усе мало скінчитися сьогодні ввечері. Повинно було скінчитися, бо завтра Старий Білий Татко дійде до Темної Вежі, а там уже буде запізно. Йому це підказувало серце. Мордред теж плентався, як Роланд, але ще повільніше. Час від часу він згинався навпіл, бо живіт хапала судома, і його людським тілом пробігав дрож, а до шкіри підступала й знову відступала чорнота. Важке пальто випиналося, коли на волю намагалися прорватися додаткові ноги, і знову опадало, бо Мордред, скрегочучи зубами й стогнучи від натуги, стримував їх силою волі. Одного разу він загидив штани смердючою коричневою гнойовицею, іншого разу встиг ті штани спустити, але все одно йому було по цимбалах. Його що, на Бал Жнив запросили? Ха-ха! Якщо так, то запрошення загубилося десь на пошті. Пізніше, коли час буде напасти, він випустить маленького Багряного Короля на волю. Але якщо це станеться зараз, то майже сто відсотків, що перекинутися назад на людину він не зможе. Йому забракне для цього сили. Швидший обмін речовин у павука розжене хворобу тілом, як сильний вітер роздмухує з маленького вогнища пожежу, що пожирає ліс, і те, що досі вбивало повільно, знищить його дуже швидко. Тож Мордред боровся, і вже опівдні йому трохи полегшало. Пульс Вежі тепер відчувався сильніше, він пришвидшувався, набирав обертів. Як і голос його Червоного Татка. Він підхльоскував Мордреда, підганяв, шоб той лишався на відстані, з якої зручно буде завдати удару. Старий Білий Татко-стрілець ось уже багато тижнів спав уночі щонайбільше по чотири години, бо змушений був по черзі стояти на варті з Матусею-Галкою, яка вже відлетіла. Але Матусі-Галці не доводилося тягти візка, чи не так? Атож, вона тільки 'їхала на ньому, як Королева Лайна з Гівносхилу, еге ж! А це означало, що Старий Білий Татко-стрілець був страх який змучений, незважаючи навіть на Вежу, яка пульсувала й тягла його вперед. Сьогодні вночі Старому Білому Таткові доведеться або довірити першу варту Художникові й Цуцику, або стояти самому. Мордред думав, що зможе витримати ще одну ніч без сну, просто тому, що знав: до наступної ночі не доживе. Він підбереться ближче, як попередньої ночі. Стежитиме за їхнім табором через окуляри старого чудовиська, ті, що для далекого бачення. А коли вони поснуть, він востаннє перемінить подобу й кинеться на них. Хе-хе! Старий Білий Татко може так і не прокинутись, але Мордред дуже сподівався, що він прокинеться. Аж насамкінець. Рівно на стільки, щоб збагнути, що з ним відбувається. Рівно на стільки, щоб зрозуміти, що його син забирає його з собою в країну смерті, й саме тоді, коли всього-навсього кілька годин відділяли його від омріяної Вежі. Мордред стиснув руки в кулаки й побачив, що пальці почорніли. Відчув жахливий, проте приємний свербіж у боках, де намагалися прорватися павучі лапи — сім замість восьми, завдяки поганючій Матусі-Галці, що була вагітна й не-вагітна водночас, хай вона гниє під свої верески в тодеші до кінця віків (чи доти, доки її не знайде хтось із Великих, які там ховаються). Мордред щосили боровся, щоб не перетворитись, і водночас прагнув зміни. Врешті-решт гору взяла боротьба — бажання перетворитись відступило. Він переможно випустив гази, але вийшло лише підпустити довгого й смердючого шептунчика. Його дупа була тепер як поламаний акордеон, що більше не міг грати, лише зітхав. Пальці знову набули звичайного рожевувато-білого кольору, і сверблячка у боках припинилася. Перед очима все пливло і кружляло від гарячки, маленькі ручки (більше схожі на сірники) вкривалися сиротами й боліли. Голос Червоного Татка був іноді гучний, а іноді — ледь чутний, але він звучав постійно: «Іди до мене. Біжи до мене. Поквап своє подвійне єство. Прийди-комала, мій хороший сину. Разом ми повалимо Вежу, згасимо все світло і владарюватимемо над темрявою разом.

Прийди до мене.

Прийди».

Два

Безперечно, ті троє, хто залишився (четверо, враховуючи самого Мордреда), вислизнули з-під парасольки ка. Відтоді, як відступив Прим, не було такої істоти, як Мордред Дескейн: частково г’юм, частково — породження того густого й міцного бульйону. Авжеж, під владою ка подібна істота просто не могла б померти від такої банальщини, як харчове отруєння.

Роланд міг би йому сказати, що не можна їсти те, що валялося в снігу біля Данделового сараю, і Роберт Браунінг міг би, якщо вже на те. Лиха чи ні, справжня чи несправжня кобила, Ліппі (ймовірно, своє ім’я вона отримала на честь іншої, відомішої поеми Браунінга «Фра Ліппо Ліппі») була хвора, коли Роланд поклав край її життю, пустивши кулю в голову. Але Мордред, коли натрапив на істоту, що принаймні мала вигляд коня, був у павучій подобі, тож ніхто й ніщо не могло завадити йому з’їсти м’ясо. І лише знову повернувшись до людської форми, він стривожено подумав, чому на сухоребрій старій кобилі Дандело виявилося так багато м’яса, чому воно було таке м’яке й тепле, таке повне незагуслої крові. Як не крути, а труп пролежав у сніговому заметі кілька днів. Він мав би заморозитися.

Потім Мордред почав блювати. Далі його охопила лихоманка, а з нею — боротьба за те, щоб не перемінити подоби, поки він не підбереться до Старого Білого Татка досить близько, щоб роздерти його навпіл. Істота, чию появу пророцтва передбачили тисячі років тому (здебільшого їх наляканим шепотом передавали з вуст у вуста люди манні), істота, що мала вирости напівлюдиною, напівбогом, істота, яка мала уздріти кінець людства й повернення Приму… ця істота нарешті прийшла на світ — у подобі наївної лихої дитини, яка тепер помирала, обжершись отруєної конини.

Аж ніяк не могло бути до цього причетним ка.

Три

Того дня, коли їх покинула Сюзанна, Роланд і двоє його супутників пройшли небагато. Навіть якби стрілець не спланував свій шлях таким чином, щоб прийти до Вежі при заході сонця наступного дня, він не зміг би подолати значну відстань. Він був у розпачі, самотній і смертельно втомлений. Патрік теж втомився, але він принаймні міг за бажання їхати у візку, а того дня це бажання його не полишало: він то дрімав, то малював, то проходив трохи пішки й знову залазив у Хо Фат-ІІ, щоб поспати.

Популярные книги

Я же бать, или Как найти мать

Юнина Наталья
Любовные романы:
современные любовные романы
6.44
рейтинг книги
Я же бать, или Как найти мать

Новый Рал 2

Северный Лис
2. Рал!
Фантастика:
фэнтези
7.62
рейтинг книги
Новый Рал 2

Темный Патриарх Светлого Рода 5

Лисицин Евгений
5. Темный Патриарх Светлого Рода
Фантастика:
юмористическое фэнтези
аниме
5.00
рейтинг книги
Темный Патриарх Светлого Рода 5

Двойной запрет для миллиардера

Тоцка Тала
Любовные романы:
современные любовные романы
5.00
рейтинг книги
Двойной запрет для миллиардера

Все ведьмы – стервы, или Ректору больше (не) наливать

Цвик Катерина Александровна
1. Все ведьмы - стервы
Фантастика:
юмористическая фантастика
5.00
рейтинг книги
Все ведьмы – стервы, или Ректору больше (не) наливать

Ненастоящий герой. Том 1

N&K@
1. Ненастоящий герой
Фантастика:
боевая фантастика
попаданцы
рпг
5.00
рейтинг книги
Ненастоящий герой. Том 1

Смертник из рода Валевских. Книга 6

Маханенко Василий Михайлович
6. Смертник из рода Валевских
Фантастика:
фэнтези
рпг
аниме
6.25
рейтинг книги
Смертник из рода Валевских. Книга 6

Искушение генерала драконов

Лунёва Мария
2. Генералы драконов
Любовные романы:
любовно-фантастические романы
5.00
рейтинг книги
Искушение генерала драконов

Система Возвышения. (цикл 1-8) - Николай Раздоров

Раздоров Николай
Система Возвышения
Фантастика:
боевая фантастика
4.65
рейтинг книги
Система Возвышения. (цикл 1-8) - Николай Раздоров

Огни Аль-Тура. Завоеванная

Макушева Магда
4. Эйнар
Любовные романы:
любовно-фантастические романы
эро литература
5.00
рейтинг книги
Огни Аль-Тура. Завоеванная

Отверженный VII: Долг

Опсокополос Алексис
7. Отверженный
Фантастика:
городское фэнтези
альтернативная история
аниме
5.00
рейтинг книги
Отверженный VII: Долг

Береги честь смолоду

Вяч Павел
1. Порог Хирург
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
рпг
5.00
рейтинг книги
Береги честь смолоду

(Противо)показаны друг другу

Юнина Наталья
Любовные романы:
современные любовные романы
эро литература
5.25
рейтинг книги
(Противо)показаны друг другу

Одиссея адмирала Кортеса. Тетралогия

Лысак Сергей Васильевич
Одиссея адмирала Кортеса
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
9.18
рейтинг книги
Одиссея адмирала Кортеса. Тетралогия