Темна вежа. Темна вежа VII
Шрифт:
— Це була вечеря нашого гостя, — сказав Роланд.
Джейк роззирнувся навколо.
— Він і зараз на нас дивиться? Як думаєш?
— Я думаю, хлопчикам, які ростуть, потрібно відпочивати.
Джейк відчув, як щось неприємно кольнуло в душі, але він не став дошуковуватися, що то за відчуття, просто відкинув його. Ревнощі? Та яке там! Як він міг ревнувати до істоти, яка почала життя з того, що зжерла свою матір? Так, він був кревний родич Роланда — його справжній син, якщо вже бути точним, — але волею випадку, не більше.
Адже так?
Джейк усвідомив, що Роланд пильно на нього дивиться, і під цим поглядом йому стало незатишно.
— Про що задумався?
— Та пусте, — відповів Джейк. — Просто цікаво, де він міг залягти.
— Важко сказати. Лише на цьому схилі, напевно, близько сотні нір. Ходімо.
Роланд повів його зворотним шляхом за валун, на якому Джейк знайшов шорсткі чорні волосини, і заходився методично стирати ногою сліди, що їх зоставив Мордред.
— Навіщо це? — запитав Джейк, трохи різкіше, ніж йому хотілося.
— Едді й Сюзанні не треба про нього знати, — відповів стрілець. — Він хоче лише спостерігати, а не втручатися в наші справи. Принаймні поки що.
«А звідки ти знаєш?» — хотів було спитати Джейк, але знову дав про себе знати той укол (те відчуття, що аж ніяк не могло бути ревнощами), і він передумав. Нехай Роланд собі думає, що хоче. А він, Джейк, тим часом буде насторожі. І якщо Мордред буде настільки дурний, що покажеться…
— Найбільше мене непокоїть Сюзанна, — сказав Роланд. — Саме її присутність «дитятка» може вивести з рівноваги. І йому найлегше буде прочитати її думки.
— Бо вона його мати, — уточнив Джейк.
— Так, між ними є зв’язок. Я можу розраховувати на те, що ти триматимеш рота на замку?
— Авжеж.
— І спробуєш виставити захист для своїх думок? Це теж важливо.
— Я спробую, але… — Джейк стенув плечима, наче кажучи, що він не знає, як це робиться.
— Добре, — кивнув Роланд. — Я робитиму те саме.
Повіяв вітер. На зміну «Мосту над буремними водами» прийшла пісня «Бітлів» (у цьому Джейк був впевнений на всі сто), приспів якої закінчувався на «біп-біп-мм-біп-біп, йе!» Невже в цих заметених порохом напівмертвих містечках між Ґілеадом і Меджисом її знали? Невже в цих містечках були свої Шеби, які грали на своїх розладнаних піаніно «Веди мою машину», поки слабшали Промені, клей, на якому трималися світи, розтягувався, і самі світи провисали?
Він рвучко труснув головою, відганяючи від себе ці думки. Роланд все ще дивився на нього, і Джейк відчув спалах роздратування (що йому було геть не властиво).
— Я мовчатиму, Роланде, і намагатимусь тримати свої думки при собі. За мене не турбуйся.
— Я й не турбуюся, — сказав стрілець, і Джейку довелося придушити спокусу — йому кортіло зазирнути в голову свого діна і дізнатися, чи правда це. Він досі вважав, що підглядати не можна, і не лише тому, що це неввічливо. Недовіра була кислотою, що роз’їдала стосунки. Їхній ка-тет і без того був крихкий, а попереду в них було багато роботи.
— Добре, — сказав він. — Це добре.
— Обре, — погодився Юк дружнім тоном, наче казав: «Тоді вирішено», і обидва мимоволі всміхнулися.
— Ми знаємо про його присутність, — сказав Роланд, — а він, швидше за все, про нашу обізнаність не підозрює. За цих обставин кращого годі й сподіватися.
Джейк кивнув. Йому вже трохи відлягло від серця.
Коли вони підходили до печери, до входу своїм звичним швидким поповзом наблизилася Сюзанна. Понюхала повітря і скривилася. А потім помітила їх, і гримаса поступилася місцем усмішці.
— Бачу красенів-мужчин! І давно ви, хлопці, повставали?
— Зовсім недавно, — відповів Роланд.
— І як ти почуваєшся?
— Добре, — сказав стрілець. — Прокинувся з головним болем, але все минулося.
— Правда? — недовірливо подивився на нього Джейк.
Роланд кивнув і стиснув хлопчику плече.
Сюзанна спитала, чи не зголодніли вони. Роланд кивнув, і Джейк також.
— Тоді заходьте, — сказала вона. — Побачимо, що тут є пожувати.
Сюзанна знайшла яєчний порошок і бляшанки консервованої яловичини. Едді розкопав відкривачку і маленький газовий гриль-хібачі. Трохи пововтузившись, він спромігся нарешті його розпалити і навіть не дуже перелякався, коли гриль до нього заговорив.
— Здрастуйте! Я на три чверті заповнений скрапленим газом «Ґемрі», який можна придбати у «Вол-Март», «Барнабіз» та інших чудових крамницях! Обираючи «Ґемрі», ви обираєте якість! Темно тут, чи не так? Чи можу я допомогти вам рецептом чи підказати час для приготування?
— Ти допоможеш мені, якщо заткнешся, — сказав Едді, і гриль більше не озивався. Едді навіть замислився, чи, бува, не образив його, потім ще глибше замислився, що слід було б укоротити собі віку й позбавити світ своєї проблемної особи.
Роланд відкрив чотири банки консервованих персиків, понюхав і схвально кивнув.
— По-моєму, нормальні, — сказав він. — Запах приємний.
Коли вони вже закінчували снідати, повітря перед печерою замерехтіло, і за мить нізвідки з’явилися Тед Бротіґен, Дінкі Ерншо і Шимі Руїс. За ними, скулений і дуже зляканий, у пошарпаному вицвілому комбінезоні, ховався Род, якого просив привести Роланд.
— Заходьте, поснідайте з нами, — світським тоном запросив стрілець, ніби перед ним щодня вигулькувала четвірка телепортів. — Їжі вистачить на всіх.
— Напевно, ми відмовимося, — сказав Дінкі. — У нас мало ч…
Та не встиг він закінчити, як коліна Шимі підігнулися і він упав біля входу в печеру. Його очі закотилися під лоба, на потрісканих губах з’явилася тонка плівка піни. Шимі забився в судомах, ноги безцільно молотили повітря, викреслюючи гумовими мокасинами лінії в скелі.