Темна вежа. Темна вежа VII
Шрифт:
— …та ми, бідні невігласи-г’юми, не можемо про таке знати, найбільше, на що ми здатні, — здогадуватися…
Він втомлено, протягло зітхає. Плівка крутиться, закінчується остання бобіна, але звучить на ній лише тиша. Потім нарешті:
— Я запитав у Трампаса, як звуть цього мага, але той відповів: «Я не знаю його імені, Теде, знаю лише, що магією він більше не володіє, бо припинив робити те, що йому призначило ка. І якщо ми не втрутимося, то Ка Дев’ятнадцяти, ка його світу, і Ка Дев’яноста дев’яти нашого світу об’єднаються, щоб…»
Але далі нічого немає. На цьому запис обривається.
Бобіна, що приймала плівку, все крутилася й крутилася, блискучий коричневий край тріпотів у повітрі, поки Едді не нахилився і не натиснув кнопку STOP.
— От бля, — промимрив він собі під носа.
— На найцікавішому місці, — сказав Джейк. — І знову ці цифри. Дев’ятнадцять… дев’яносто дев’ять. — Він помовчав, а потім вимовив їх разом: — Дев’ятнадцять-дев’яносто дев’ять. Тисяча дев’ятсот дев’яносто дев’ятий рік. Ключовий рік у Наріжному світі. Той, куди Мія вирушила, щоб народити дитину. Де зараз Чорна Тринадцятка.
— Наріжний світ, ключовий рік, — Сюзанна зняла останню бобіну з вертушки, подивилася на неї проти світла і поклала назад у коробку. — Там час завжди плине в один бік. Так, як і має бути.
— Час створив Ґан, — озвався Роланд. — Так говорять стародавні легенди. Ґан піднявся з порожнечі… у деяких переказах — із моря, але очевидно, в обох випадках ідеться про Прим… і створив світ. Потім легенько вдарив по ньому пальцем і закрутив. Так з’явився час.
Щось назрівало в печері. Якесь відкриття. Усі це відчували. То було щось, будь-якої хвилини ладне вирватися на світ, як дитина з Міїного живота наприкінці вагітності. Дев’ятнадцять. Дев’ятносто дев’ять. Ці числа повсякчас переслідували їх. Вони вигулькували скрізь. У небі, на парканах, лунали навіть у снах.
Юк дивився вгору: вуха нашорошені, очі блискучі.
Першою порушила тишу Сюзанна:
— Коли Мія пішла з нашого номера в «Плаза-Парку»… номера дев’ятнадцять-дев’ятнадцять… до «Діксі-Піґ», я впала в якийсь транс. Мені снилися сни… про тюрму… про ведучих новин, які оголошували, що той, і той, і той померли.
— Ти розповідала, — нагадав Едді.
Але вона несамовито затрясла головою.
— Не все, не все розповідала. Бо дещо здавалося безглуздим. Наприклад, коли Дейв Ґерровей оголосив, що маленький син президента Кенеді помер — маленький Джон-Джон, який салютував, коли його проминав катафалк із тілом батька. Цього я не розповідала, бо це якесь божевілля. Джейку, Едді, молодший Джон-Джон Кеннеді помер у ваших «коли»?
Обидва похитали головою. Джейк навіть не дуже розумів, про кого Сюзанна говорить.
— Але він помер. У Наріжному світі, у далекому майбутньому стосовно наших з вами часів. Я впевнена, що це сталося у дев’яносто дев’ятому. Так помер син останнього стрільця, о Дискордія. Я так собі думаю, що тоді чула сторінку некрологів з «Тайм Тревелерз Віклі». [63] Тоді перемішалися різні часи. Джон-Джон Кеннеді, потім Стівен Кінг. Я ніколи про нього не чула, але Девід Бринклі сказав, що це він написав «Салемз-Лот». Ту книжку, в якій був отець Каллаген, так?
63
Тижневик мандрівника у часі (англ.).
Едді й Роланд кивнули.
— Отець Каллаген розповідав нам свою історію.
— Так, — сказав Джейк. — Але що…
Та Сюзанна перебила його. В очах у неї застиг туманний далекий вираз. Погляд, у якому от-от прозирне розуміння.
— А потім до ка-тету Дев’ятнадцяти приходить Бротіґен і розповідає свою історію. І погляньте! Погляньте на лічильник!
Всі нахилилися вперед. У віконцях було:
— Я думаю, що Кінг написав і Тедову історію, — мовила Сюзанна. — Ніхто не хоче вгадати, якого року її надрукували чи надрукують у Наріжному світі?
— Тисяча дев’ятсот дев’яносто дев’ятого, — тихо сказав Джейк. — Але в ній не буде того, про що ми слухали. Там описуватимуться пригоди Теда в Коннектикуті.
— А ви з ним зустрічалися. — Сюзанна дивилася на свого діна і свого чоловіка. — Зустрічалися зі Стівеном Кінгом.
Вони знову кивнули.
— Він створив панотця, створив Бротіґена, створив нас, — сказала вона начебто до себе і похитала головою. — Ні. «Усе суще слугує Променю». Він… він полегшив нашу появу.
— Так, — закивав Едді. — Так-так. По-моєму, так і є.
— У своєму сні я була в тюремній камері. І на мені був одяг, як тоді, коли мене заарештували. А Девід Бринклі сказав, що Стівен Кінг мертвий, горе, Дискордія — щось таке. Ще Бринклі додав, що його… — Сюзанна насупилася, згадуючи. Якби знадобилося, вона б зажадала, щоб Роланд витяг з неї всі спогади гіпнозом, але виявилось, що це не потрібно. — Бринклі сказав, що Кінга збив мінівен, коли письменник гуляв біля свого будинку в Ловеллі, що в штаті Мен.
Едді пересмикнуло. Роланд нахилився вперед, його очі палали.
— Ти нічого не плутаєш?
Сюзанна впевнено похитала головою.
— Він купив будинок на Черепаховій алеї! — закричав стрілець. Потім обома руками вхопив Едді за сорочку, але той, здавалося, навіть не помітив. — Ясна річ! Ка говорить, і вітер віє! Він просунувся трохи далі Шляхом Променя і купив будинок у тому місці, де матерія світів витончилася! Там, де ми бачили нахожих! Де балакали з Джоном Каллемом і звідки повернулися сюди! Ти сумніваєшся? Хоч на крихту сумніваєшся?!
Едді похитав головою — авжеж, він не сумнівався. У голові в нього ніби дзенькнуло, як дзенькає, коли ти на атракціонах вдаряєш дерев’яним молотком по педалі, вкладаєш в удар усю свою силу, і свинцевий брусок злітає аж до верхівки стовпа і дзвонить у дзвінок. І за це ти отримуєш приз — великого пупса К’юпі, тому що Стівен Кінг вирішив, що то має бути пупс? Бо Кінг походив зі світу, де Ґан запустив своїм священним пальцем час. Бо якщо Кінг каже — К’юпі, ми всі кажемо «К’юпі», і ми всі кажемо спасибі? А якби йому стукнуло в голову, що призом в атракціоні «Перевір свою силу» має бути лялька Клупі, то всі казали б — Клупі?