Темна вежа. Темна вежа VII
Шрифт:
Едді в цьому не сумнівався. Не сумнівався, як і в тому, що Кооп-Сіті знаходився в Брукліні.
— Девід Бринклі сказав, що Кінгу було п’ятдесят два роки. Хлопці, ви з ним зустрічалися, тож порахувати зможете. Могло йому бути п’ятдесят два в дев’яносто дев’ятому?
— Можеш закластися на власну непорочність, — Едді кинув на Роланда похмурий, безрадісний погляд. — А оскільки нас переслідує дев’ятнадцять — Тед Стівенс Бротіґен, порахуйте букви! [64] — я думаю, що нам відомий не лише рік. Дев’ятнадцяте…
64
В англійській мові імена та прізвище «Тед Стівенс Бротіґен» містять разом дев’ятнадцять літер.
— Це дата, — рішуче сказав Джейк. — Певна річ. Переломна дата переломного року в Наріжному світі. Дев’ятнадцяте якогось місяця тисяча дев’ятсот дев’яносто дев’ятого року. Швидше за все, влітку, бо він саме був надворі, гуляв.
— Тепер там літо, — завважила Сюзанна. — Червень. Шостий місяць. Якщо шістку перевернути, отримаємо дев’ятку.
— А якщо «собаку» прочитати справа наліво, то вийде «бог», [65] — спробував віджартуватися Едді, але в голосі вчувалася тривога.
65
Гра слів: dog — god (англ.).
— Я думаю, вона має рацію, — сказав Джейк. — Це станеться дев’ятнадцятого червня. Саме тоді Кінг потрапить під колеса, і не залишиться навіть найменшого шансу, що він повернеться до роботи над історією Темної вежі… нашою історією… Промінь Ґана не витримає перевантаження. Залишиться Промінь Шардика, але він уже понівечений. — Блідий, з посинілими губами, Джейк подивився на Роланда. — Він лусне, як кулька.
— Може, це вже сталося, — мовила Сюзанна.
— Ні, — похитав головою Роланд.
— Звідки така певність? — спитала вона.
Стрілець похмуро, без тіні гумору всміхнувся.
— Бо нас би вже не було.
— Як нам цьому запобігти? — спитав Едді. — Той Трампас сказав Теду, що це ка.
— Може, він щось не так зрозумів, — сказав Джейк, але прозвучало це не надто переконливо. — То були чутки, а їх завжди перебріхують. А ще може бути, що в Кінга є час до липня. Чи серпня. А як щодо вересня? Може бути й вересень, хіба в це так важко повірити? Вересень же дев’ятий місяць…
Всі подивилися на Роланда — той сидів, простягнувши перед собою ногу.
— Його вдарить сюди, — сказав він, наче розмовляв з самим собою, і торкнувся правого стегна… потім ребер… потім голови збоку. — Мене мучить головний біль. Він стає дедалі гірший. Я не бачив підстави вам про це розповідати. — Він провів скаліченою правою рукою вздовж правого боку. — Сюди припаде удар. Розтрощить йому стегно. І ребра. Розкроїть череп. Мертвий, він впаде у придорожню канаву. Ка… і кінець ка. — Стрільцеві очі проясніли, і він стривожено повернуся до Сюзанни. — Коли саме ти була в Нью-Йорку? Нагадай-но мені.
— Першого червня тисяча дев’ятсот дев’яносто дев’ятого.
Роланд кивнув і подивився на Джейка.
— А ти, Джейку? Так само?
— Так.
— Потім до Федіка… перепочинок… і до Краю Грому. — Він замислився, потім, ретельно підкреслюючи кожне слово, сказав: — Ще є час.
— Але там час плине швидше…
— І якщо він стрибне вперед…
— Ка…
Їхні слова прозвучали одночасно. Усі знову замовкли й дивилися на стрільця.
— Ми можемо змінити ка, — вів далі Роланд. — Бували випадки. Звісно, доведеться розплачуватися… напевно, ціна — це ка-шюм… але це можливо.
— Як нам туди потрапити? — спитав Едді.
— Є лише один спосіб, — відповів Роланд. — Нас має відправити Шимі.
У печері запала тиша, яку переривав лише віддалений гуркіт грому, що дав цьому темному краю його назву.
— У нас два завдання, — підсумував Едді. — Письменник і Руйначі. Хто в першу чергу?
— Письменник, — сказав Джейк. — Поки ще є час його врятувати.
Але Роланд похитав головою.
— Чому ні? — вигукнув Едді. — Чорт забирай, чому ні? Ти ж знаєш, який ковзкий там час? І рухається в один бік! Якщо прогавимо момент, то іншого шансу не буде!
— Але також нам треба убезпечити Промінь Шардика, — сказав Роланд.
— Хочеш сказати, Тед і Дінкі не дозволять Шимі допомогти нам, поки ми не допоможемо їм?
— Ні. Я певен, що Шимі не відмовить мені. Але уяви: ану ж як з ним щось станеться, поки ми будемо в Наріжному світі? Ми застрягнемо в дев’яносто дев’ятому.
— На Черепаховій алеї є портал… — почав Едді.
— Едді, навіть якщо він зберігся до дев’яносто дев’ятого року, згадай, що сказав нам Тед: Промінь Шардика вже почав угинатися. — Роланд похитав головою. — Серце підказує мені, що починати треба з тієї в’язниці. Якщо хтось із вас має іншу думку, я радо вислухаю.
Всі мовчали. Надворі завивав вітер.
— Передовсім треба спитатися в Теда, а тоді вже приймати остаточне рішення, — нарешті сказала Сюзанна.
— Ні, — заперечив Джейк.
— Ні! — погодився з ним Юк. Жодних несподіванок — з точки зору пухнастика, якщо Джейк сказав «ні», то була істина в останній інстанції.
— Треба спитати в Шимі, — пояснив хлопчик. — У Шимі спитати, як, на його думку, нам треба вчинити.
Після коротких роздумів Роланд кивнув.
Розділ ІХ
СЛІДИ НА СТЕЖЦІ
Усю ніч Джейка мучили кошмари, і здебільшого пов’язані вони були з «Діксі-Піґ». Коли він прокинувся, в печеру просочувалося мляве світло. У Нью-Йорку таке світло завжди навіювало йому думку прогуляти школу й цілий день провалятися на дивані: читати книжки, дивитися ігрові шоу по телевізору, а потім спати аж до вечора. Едді й Сюзанна спали, притулившись одне до одного, в одному спальнику. Юк не схотів ночувати на постелі, яку залишили для нього, і спав біля Джейка: скрутившись у клубок, поклавши пичку на ліву передню лапу. Хтось міг би подумати, що тваринка спить, але Джейк помітив проблиск золота з-поміж повік і зрозумів, що Юк за ним підглядає. Спальник стрільця був відкритий і порожній.