Ти чуєш, Марго
Шрифт:
І І і хто не бачив, як вона прискіпливо розглядала себе в дзеркало.
Вона із здивуванням відзначила для себе, що дуже давно не розглядала себе в дзеркало. Не І е. щоб зовсім не дивилася в дзеркало, а саме не розглядала. Брівки підрівняти, пушок над губкою повисмикувати, пошкробатискрабом шкіру, заштукатурити березневі веснянки, намалювати поки.
– це все робилося регулярно і автоматично. А щоб розглядати себе... Ні. Ніколи.
Господи, що це значить?... Це що? Що це? Іронія? Сарказм? Комплімент? Що таке "Моя корово"? Що це означає? Щоб ти сказився!
Моє обличчя,.. Моє обличчя дивне. Воно мені незнайоме. Я не впізнаю не обличчя. Ану. розгляну очі. Око. Цікаво, а якого воно кольору. Бачу якусь воду, ріка не. чи що? Вода прозора, вода.
Ледь-ледь
– Ма! Туалетний папір кінчився!
– Візьми серветки на поличці!
А ніс? Дай-но гляну па тебе, мій хороший хлопчику! Ану-ну! Повернися боком! Ну, будь ласка. О! Ти диви, який ти! Хоч викарбуй на монеті.
– Ма, шо ти робиш?
– Нічого. Зовсім нічого?
– Я можу побути дві хвилини наодинці?
– Можеш!
Гак. а далі справи гірші. А може, не все так поганоо? Що це? Купальниця Ренуара?
Живії... Животик... Жінка без живота. Ідо квітка без запаху... Лоно... Продірявлений глобус, помережаний ріками і горами...
Господи, де вихід звідсіля? І Ідо це за кімнатка Карлсона, що живе на даху? І не одна. Боже, який безпорядок! Чайники з ідилічною картинкою селянського життя: хатка з мальвами, дворик із моріжком, курки, півники, індики, песик, корівка... Золотий пінцет... Чоловічі краватки на дверях. Цікаво, що за чоловік їх носить: на них африканська савана - жовті трави, зебри, леви; тропіки з ліанами і величезними метеликами; пустеля з верблюжими колючками... Мисливський ніж... роги оленя замість люстри чи це канделябри... якісь шовкові штори... картинка на столі в золотій рамці, на ній щось написано... Що на ній написано?... Аз єсмь жизнь... Морський бінокль... Жіночі прокладки - рожеві й ароматні, як пелюстки троянди... А ось і троянда засушена, чорно-бордова троянда... Маслини, чорні маслини... Дай з'їм одну... Холодна маслинка в роті... Це так приємно... Боже, який безпорядок... Під ногами якісь ноти... Сто років не грала... Я щось шукаю... Я щось повинна знайти... Конче... Господи, як тут щось можна знайти... В цьому хаосі... Ось засушена бджола в павутинні... Ось намисто, коралі, справжні коралі з дукатом.... Розсипалося... Як прикро... А ось моя діамантова сережка, що я її загубила, коли була вагітною Андрійком.., Добре, що знайшлася, але зараз не вона мені потрібна... А що ж? Що я шукаю? Боже, хіба можна тут щось знайти? Якісь шматки матерії, шовки турецькії, китайка, оксамит... Ой! Усе попливло, закрутилося... Шовки-ок-самити обплутали руки, ноги... Оливки напхали повний рот... Тупотіння коней, іржання... Запах кінського поту... Свист нагайки... Ой полем, полем килиїмським, битим шляхом ординським... Через плече рубець... Від шаблі? Обличчя не видно. .. Не можу роздивитися - дим очі застилає. По жилах потекла лава... Знайоме відчуття...
– Мамо!
– Вона підхопилася з ліжка.
– Що я скажу чоловікові! Тьху! Та це тільки сон! Куди ніч. Іуди й сон!
Однак заснути їй не вдалося. Сон як рукою зняло. З нею щось сталося. Вона немов уперше з "явилася на світ.
Хотілося чогось яскравого, екзотичного, незвичайного. Вона прийняла ванну із сіллю. Вона вдягла свій китайський халат з драконом. Вона намазала нігті криваво-червоним лаком. Вона зварила кави з кардамоном і випила, запиваючи маленькими ковтками крижаної води. Вона замісила тісто і накрутила різних химерних пундиків (хробаки сьогодні не зголодніють). Вона, готуючи рис з овочами, напхала туди конячу дозу спецій кері, імбиру, чорного перцю, коріандру. Вона сіла у вітальні на дивані.
Першим устав Максим найстарший син. Він, як завжди, безшумно ходив по квартирі, щоб нікого не розбудити, трохи накульгуючи. Він зайшов у вітальню і здивувався, побачивши там маму. Марго, немов уперше в житті, розглядала Максима. Довготелесий, тонкокостий, хворобливий підліток з материнським виразом очей, - він єдиний у цьому світі ставився до неї по-материнськи, намагаючись її оборонити від різних проблем, передусім побутових.
– Привіт, мамусю!
– Привіт, синку. Нічого, так, щось не спиться...
Він хотів був вийти, однак не втримався і сказав:
– Ти така красива, ма.
Марго посміхнулася. Він часто говорив їй це. А зараз, цього ранку, їй особливо хотілося це почути. Бідний мій хлопчику! Як тяжко ти мені дався-ми з тобою стояли одною ногою на тому світі. Але вижили. Зробити тобі каву?
– посміхнувся Максим.
– А тобі?
І вони тихенько засміялися.
Двері "хлопчачої" з шумом відкрилися і гупнули об стінку. Це встав середній син Марго - агресивний, нахабнуватий. безумно красивий і самовпевнений Сергій. Якщо він уставав - ніхто вже не мав права спати. Він наче навмисно гупав дверима, брязкав посудом на кухні, голосно розмовляв. Він теж здивувався, побачивши маму о цій порі в китайському халаті на дивані у вітальні. Однак він нічого не спитав.
– Ходімо побігаємо!
– запропонував він матері.
– Сьогодні ні.
Сергій підстрибнув до Марго, міцно обхопив за шию і повалив на диван. Вона зарепетувала:
– Іди ти зі своїми телячими ніжностями!
– Ну, я пішов!
І за ним голосно гупнули вхідні двері. Однак через дві секунди він повернувся.
– Ма, шо з тобою?
Майже водночас в кімнату ввійшли "близнюки''. Так Марго називала свого чоловіка і найменшого сина. Обидва Андрійка схожі один на одного, як дві краплі води; вони стояли в дверях, сонні, розпатлані, з волоссям кольору соломи, в однакових шжамках з ведмедиками, в однакових капцях-собачках. Це було так зворушливо!
Вона розглядала усіх з ніжністю і здивуванням. ''Мої мужчинки, - думала вона.
– - Мої дітки..."
Прийшовши на робочу, вона побачила на столі червону троянду. Взявши її в руки, вона помітила, що її колір абсолютно такий самий, як колір її нігтів. І її це не здивувало. Вона подивилася на нового колегу і спитала:
– У вас випадково немає на плечі рубця? Він, здається, теж не здивувався.
– Є.
– А від чого?
– Від яничарської шаблі,- пожартував він дуже правдоподібно.
Нарада в шефа була довга і нудна. Всі особливо терпляче й уважно слухали шефа, адже в нього сьогодні деньнародження. Марго дивилася- на абсолютно лису блискучу голову шефа, і їй у голову почали приходити непристойні думки. Кажуть, що його коханка - референтка Леська любить облизувати цю бездоганно рівну площину. Фе, яка гидота! Що це мені сьогодні в голову лізе. Так, так, що він каже? Ага, зосередитися на роботі з клієнтами. Скільки можна пережовувати те саме! Бездогапно-дзеркальна поверхня. Як це йому вдалося? 11і, це йому просто пофортунило. Дуже сексуальна лисина. Тьху ти! Ну що це зі мною сьогодні робитися! Що за напасть! Спокійно... Спокійно... Робота з клієнтами - на першому плані. Це ясно. Кажуть, він робить манікюр і педикюр. Може, він і брівки вищипує? Ану-ну-ну! Ближче, ближче підійди! Так і є. Вищипує. А Леська, до речі, не вищипує. Принципово. Принципово не кладе макіяж. Каже, що красиву полюбити - раз плюнуть, а от нехай її занедбану люблять. Ось так. 1 люблять. От молодець. Чим же вона їх бере? Натурою, тобто природністю. Природою. Щось у цьому є. Міло, ану повернися до мене личком! Для візажиста — табула раса. За що її люблять? Що ж в ній таке? Наче нічого особливого. Але це "наче" оманливе. Вона особлива. А я? Он як на неї дивиться Свєточка. Повна протилежність: сауна, тренажерний зал, масаж, візаж, манікюр і байдужість чоловіків. "І аm Barby-girl!»- це про неї. А я? Хто я?
Здається, закінчилася нарада. Манікюрні жіночі пальчики почали активно нарізати бутерброди, намащувати маслом, ікорочкою, нарізати лимончик, апельсинчик, ковбаску, сирочок, прикрашати' "канапочки" зеленню і тертим вареним яєчком, розкладати одноразові тарілочки і виделочки і чарочки. А Іде що? А це зелені оливки і чорні маслинки (?!).
– З яких це пір у нас на святковому столі .оливки і маслинки?
– Андибер приніс.
Андибер приніс? Марго заплющила очі і пригадала забитий оливками і маслинами рот, і здригнулася.