Ти чуєш, Марго
Шрифт:
Екскурсію вирішили почати з Личаківського, а заразом гам і поділити гроші, щоб ніхто не бачив.
Звичайно, всім дуже сподобалося на кладовищі. Вони такого ще не бачили. Однак пізнавальний ефект був дещо змазаний внутрішнім хвилюванням: кожному кортіло швидше знайти хованку і перерахувати гроші. Нарешті вони знайшли відповідне місце. Такий собі затишний закапелок. Мармурова плита, розп'яття, скромна огорожа. Плющ обвив стару могилу і калину. Під калиною - зручна лавочка. Там усі й посідали рядочком. Один Васьок не вмістився. Він присів на краєчку надгробної
Леська врочисто відкрила конверт. Здається, такої суми і вона не чекала побачити. Руки їй тряслися, коли вона перераховувала пачку зелених.
– Ну, що робимо?
– спитала вона.
– Оцієї суми (вона відділила одну третину пачки) - з головою стане на бензин і дрібні витрати на вісім місяців наперед...
– Краще на дев'ять, - пожартував шеф.
На жарт ніхто не прореагував. Усі напружено чекали рішення головного бухгалтера.
– А це (вона показала на дві третини пачки) -наша зарплата. Роздавати чи тримати вкупі?
Думки розійшлися. Одні голосно шепотіли: "Давай сюди!" Інші наполягали купити сейф. Одні кричали, що сейф легко вкрасти. Інші заперечували: якщо не в сейфі - все проп'ється. Одні пропонували відправити Васю з грішми в Київ, інші хапалися за серце: ні в якому разі.
Одна Свєтка мовчала. Коли всі потомилися сперечатися пошепки, вона прорекла з мудрістю блаженного:
– Ці гроші від нечистого. Не берімо їх! Колеги стали на неї цитькати.
– Дайте мені всі гроші, я спалю їх!
– наполягала вона.
Ця фраза змобілізувала всіх: вони швидко забрали свої гроші в Леськи і вирішили не заводити при Свєтці ніяких розмов.
Поділилися по-чесному. Шефові найбільше. Васі найменше. Свєтчині гроші, про всяк випадок, доручили Лесі.
За час перепалки Вася, совгаючись на мармуровій плиті, очистив її від плюща і відглянцював своїми штаньми.
– Устань з могили! — гаркнув на нього шеф. Вася підскочив. Однак підозріло поглянув на те місце, де сидів.
– Хто тут похований? По-ненашому написано. Га?
Шеф нахилився і прочитав:
– Стефко Нечемний.
. Усі заніміли. На розп'ятті був зображений козак з підчепленим під ребром гаком.
Моментально їх змело з того місця. Опам'яталися тільки на віллі графині Цигельдорф. Тату!
– гукав шеф на увесь будинок.
– Прошу?
– озвався той із мансарди.
– Ходи-но сюди!
– Не можу! У мене муза! Шеф махнув рукою:
– Це надовго. Буде малювати, поки натхнення не забракне.
Вирішили сховати гроші на віллі і піти в ресторан.
Погуляли вволю. Шеф розповідав про те, що графиня була в свій час відомою феміністкою і родичкою або ж соратницею Захера фон Мазоха засновника мазохізму. На думку спало: може, графиня з ідеологічних причин покінчила життя самогубством у такий спосіб? Якось ненав'язливе розмова знову перейшла на тему смерті, а потім на Стефка Нечемного. Здавався дивним ряд збігів, пов'язаних з його ім'ям. Леська засумнівалася, що на кладовищі бачили саме його могилу. Тож виникла ідея піти на Личаківське ще раз, знайти ту саму могилу і пересвідчитися,
Певно, що могилу Стефка вони й близько не знайшли. Не було навіть такого імені в реєстраційних книгах. Заспокоєні і щасливі, вони прийшли на віллу Цигельдорф.
Пан Роман гойдався внизу у вітальні на кріс-лі-гойдалці.
– Тату, картину закінчив?
– У "першому читанні", - задоволене відказав той.
– Хочеш подивитися?
– Хочу, але боюся, не дійду. Щось я перевищив дозу. Сієста!
– оголосив він своєму колективу. І всі слухняно розбрелися по своїх кімнатах.
Коли після сієсти всі потроху зібралися у вітальні, там усе ще ніжився у кріслі-гойдалці пан Роман, замислено розглядаючи елегантну тріщину на стіні.
Стіл був знову накритий новою білосніжною скатертиною. "Скільки їх у пана Романа?" - подумала Марго. їсти не хотілося, а проти кави ніхто не заперечував.
– Приходила пані Цигельдорф і питала, хто забрав зі психи (це так називається трюмо) щипці для завивки кучерів.
Марго з підозрою поглянула на малого. Той винувато витягнув із довгої кишені штанів щипці. Шеф розсміявся:
– А що ще казала пані Цигельдорф? І відколи їй удень не спиться?
– А ще пані Цигельдорф питалася в тебе, Грицю, чи не міг би ти їй позичити свій манікюрний набір на ніч?
Шеф позеленів, а народ пирхнув зі сміху. Пан Роман, не відриваючи очей від тріщини стіні, без емоцій продовжував:
– А тому пану, що мало п'є горілки, вона про-сила переказати, що не файно тримати у своїй лізі цілу паку сороміцьких журналів.
Сидоренко зблід:
– Це не я... Це мене попросили...
Усі багатозначно перезирнулися і знову захихотіли, уявивши, як він уночі слинить палець і перегортає сторінки порнографічного журналу, слиною в кутиках рота в напівтемряві вдивляючись у картинки, які збурюють його уяву... Це було дуже кумедно.
Пан Роман після паузи продовжив безживню голосом:
– А та пані, що націляється на Гриця, хай готується: міліція знову везе їй доньку.
Леська не розгубилася:
– Що вона на цей раз накоїла?
– Плюнула межи очі вчителю фізкультури, ще вщипнув її за дупу.
– Правильно зробила!
– відрубала мама важкого підлітка.
Шеф вирішив перебити батька:
Тату, якщо тобі ще щось казала графиня, розказуй кожному окремо.
Однак батько не послухався сина.
– А та панночка, що не може вийти заміж, нехай об'їздить дванадцять сіл, що мають у своїї назві склад "люб", і оббіжить кожне з них уночі голою тричі, а цілий наступний день хай ні до кого не говорить.