Третя карта
Шрифт:
— Ще горілки?
— Із задоволенням, — мовив Штірліц.
— Що ж до того, як я бачу свої завдання у майбутній кампанії, то однозначної відповіді дати не можна. Очевидно, слід виділити два основні аспекти проблеми: селянство як об'єкт перетворення на аграрний потенціал рейху і слов'янську інтелігенцію як можливого противника цього неминучого процесу.
— Постановка питання абсолютна, але успіх чи неуспіх заходів визначатимуть деталі.
— Цілком правильно, — піднявши очі від решток гусака, згодився Оберлендер. — Основні вузли цієї проблеми я зараз спробую сформулювати.
Оберлендер закурив, підсунув до себе попільничку, зроблену з гільзи протитанкового снаряда, й напористо (йому, видно, подобалась така манера) почав говорити карбованими фразами:
— В конкретно-слов'янському випадку проблему інтелігенції я уявляю первинною, оскільки марксизм визначив цей вид суспільної діяльності як «прошарковий». Прошарок — форма якогось нагромаджувача, що приймає в себе представників селянства та міських робітників. Оскільки в Росії переважало селянство, то нагромаджень од села в інтелігенції було більше. Селянська ідеологія в інтелігенції гальмує порив, бо земля менш схильна до еволюції, ніж фабрика. Верстат революційний за своєю суттю, бо він несе в собі заряд змагання з іншим верстатом, тоді як земля єдина й нескінченна у своїй вічності. Очевидно, наше, завдання полягає в тому, щоб звести інтелігенцію, так би мовити, верстатну з інтелігенцією аграрною. Протиставлення завжди конфліктне. Для третьої сили вигідний конфлікт двох інших сил. Ущербність самолюбства — інструмент боротьби. Коли ти представник «прошарку», коли ти нижчий за представників інших суспільних груп, — з тобою легше розмовляти представникові третьої сили.
— Управлінський апарат ви відносите до інтелігенції?
— Наскільки мені відомо, управлінський апарат у Росії наскрізь більшовицький. Працювати з ним марно, ренегати принесуть мало користі, бо зрадник — палиця на два кінці. Після того, як буде ізольовано фанатиків, почнеться серйозна робота по розколу: ставка на тих, хто прийшов од землі і з землею зв'язаний. Звідси — стрибок до селянської маси. Характерна риса селянства — схиляння перед кількістю. Для того, щоб звільнити землі України для заселення нашими колоністами, можна обрати два шляхи. Перший — створення поселень, збудованих за спектральним методом: в основі конструкції колоніст чи група колоністів, а навколо бараки українських агроробітників, що виконують завдання рейху, доведені до них нашими поселенцями. Пропорція населення влаштовуватиме нас тільки в перші роки, в перші десятиріччя. Рейхсфюрер визначив необхідну кількість дітей у кожній німецькій родині — семеро. Чотири хлопчики й три дівчинки, — додав Оберлендер, і Штірліц хотів уловити іскорки у нього в очах, але Оберлендер, ніби, зрозумівши це, потягнувся до пляшки і поналивав горілки в чарки. — Отже, на українських землях знову виникне конфліктна ситуація, бо наші колоністи ростимуть, але й українці розмножуватимуться. Як на мій погляд, необхідно так розв'язати проблему, щоб українець сам попросився в нас переселити його на Урал чи до Сибіру. У цьому нам повинен допомогти не тільки терор, але навернена інтелігенція, зв'язана з землею. Ідея створення особистих господарств на великих землях, ідея прилучення до поля — окрім німецького колоніста — тільки здається ризикованою, а насправді вона доцільна. Біологічна невідповідність української лагідності та сибірської суворості прирече це плем'я на внутрішньовидовий відбір, і ми знімемо з себе можливі звинувачення. Потрібна пісня й піснярі, за якими селянські маси підуть до Сибіру…
— Селянство Росії й України ви уявляєте темною, єдиною, безмовною масою? Чи ви якось диференціюєте аграрний клас?
— Ви бували в Росії? — замислено спитав Оберлендер.
— Навіть коли б я і бував там, моя думка нічого не важить — я ніколи не спеціалізувався на слов'янській проблемі.
— Цікаво, чого у вашій відповіді більше: недовір’я до мене особисто чи до армії, яку я репрезентую?
— Ви представляєте армійську розвідку. Не слід змішувати поняття.
— В такому разі СД…
— Який же ви зубатий, — вдоволено завважив Штірліц. — Однак у принципі правильно: СД — рукавички, що в них партія провадить деякі заходи. Те саме і з абвером — у системі армії.
— Я відповім на ваше запитання, — зручніше вмостившись на стільці, сказав Оберлендер. Питання цікаве, на нього варто відповісти.
— Адже ви більше зацікавлені у відповіді. Чи ж не так?
— Правильно.
— Ви звикли оцінювати свої думки збоку. Ви відчужуєтесь; коли говорите?
— Слухайте, — серйозно запропонував Оберлендер, — йдіть до Празького університету. Ректором, га? Мені легко буде працювати з таким керівником.
— Дякую. Обміркую вашу пропозицію. Отже?
— Селянство Росії та України загалом мало чим різниться: культура одна й та сама, коріння спільне, київське. Дивовижне воно, їхнє селянство… Совєти створили в селі нову свідомість, колективну, яка співіснує з свідомістю особистою. Колектив послаблює страх селянина перед засухою, неврожаєм, сараною. Ізольована особистість з великим зусиллям бореться за життя. А колектив передбачає активність кожного у боротьбі за спільний інтерес. Ось тут і прихована головна ланка, за яку слід учепитися, щоб витягнути весь ланцюг. Треба довести слов'янському аграрієві, що будь-яке посередництво колективної техніки між ним і землею не потрібне. Треба всіляко намагатися навернути слов'янського селянина до ідеї дев'ятнадцятого століття, згідно з якою єдина цінність у світі — це руки хлібороба, дух кінського поту і поличкова жирність весняної землі. Техніка — породження диявола. Розумієте? Росія, яка була матір'ю картопляних бунтів, Росія, яка чинила опір нововведенням через те, що вони чужі, є об'єкт, до якого легко застосувати розумну пропаганду. Треба пам'ятати, що історія часто-густо породжує ілюзії: людям властиво шукати прекрасне в минулому, ідеалізувати його. Треба допомогти слов'янам у цьому аспекті — ілюзія прекрасного минулого має стати програмою майбутнього.
— Ви впевнені, що ілюзія минулого переможе в Росії ілюзію майбутнього?
— Якщо наше слово буде розумне — переможе. Якщо наше слово промовлятимуть їхні проповідники, — ми виграємо.
— Хто зможе запровадити у життя «ідею минулого»?
— Мої підопічні, зокрема, — впевнено відповів Оберлендер. — Ілюзія минулого базується на фундаменті націоналізму.
— Але Совєти добре попрацювали над тим, щоб націоналізмові протиставити інтернаціоналізм. Чи ж не так?
— Загалом, то це правильне зауваження. Вони працювали серйозно з цією ідеєю.
— Вам здається, що ідея Совєтів поверхова? — спитав Штірліц. — Двадцять п'ять років більшовизму легко забудуться?
— Слушне запитаний, — промовив Оберлендер і важко глянув на Штірліца. Він знав, що ця людина з розвідки, і, хоча завдання його поїздки, яка мала явно інспекційний характер, були не зовсім зрозумілі йому, в одному не можна було сумніватися: ця людина хоче знати правду і не боїться дізнатися про неї.
— Слушне запитання, — повторив він, замислено. — Дуже поширена думка про насильницький характер більшовизму в Росії — помилкова. Очевидно, влада Рад — найкраща з усіх, які будь-коли були там. Слов'яни персоніфікують історію. Від нас залежатиме, яким чином ми утвердимо, що наш новий порядок кращий за попередню владу.
— І яким же чином це можна утвердити?
— Беззаперечністю підлеглості та вмілою пропагандою наших переваг.
— Ви маєте на увазі соціальні чи побутові переваги?
— Останні.
— Отже, ви думаєте надати їх слов'янам?
— Ні в якому разі. Тільки показати. Це викличе у них повагу до нашої нації, яка всього цього домоглася. Те, як довго ми цього домагалися, — багатозначно додав Оберлендер, — питання іншого порядку.
— Ви сміливо розмовляєте зі мною.
— Я дістав на це санкцію, оберштурмбанфюрере. — Оберлендер не приховував іскри в очах, бо він знав собі ціну, знав, що потрібен рейхові…
Але назавтра, коли Штірліц вислухав Омельченка, дещо для нього прояснилося: Оберлендер говорив тільки частину правди. Очевидно, Оберлендер не встиг обміркувати з бандерівцями нюанси. Те, що Шухевич сказав Омельчснкові, який прибув з «місією доброї волі» од Скоропадського, свідчило про особливу лінію абверу.
Вислухавши Омельченка, Штірліц вирішив, що під час цієї кампанії армія покаже не тільки своє уміння брати противника у танкові кліщі, але й знання, як організувати тил. Це був задум тієї частини генералів, яка розраховувала вивести ОКВ у перший ряд ієрархії, відтиснувши партійних гауляйтерів Бормана, економістів Герінга і катів Гіммлера, бо раніше тил забезпечували війська СС. Зараз, судячи з усього, армія вирішила показати себе силою єдиною, неподільною, силою, яка визначає перемогу в усіх іпостасях війни. Це було нове, тривожно нове, що змусило Штірліца заново проаналізувати для себе питання, пов'язані з роллю вермахту в житті рейху.