Третя карта
Шрифт:
Отже, Бандеру, котрий через якийсь час стане завдяки невидимій допомозі третьої сили, необхідно підготувати до перетворення з експансивного честолюбного юнака на нещадного терориста, який у майбутньому повинен бути керований. Надійність і гарантованість цього, такого необхідного керування повинна дати ідеологія націоналізму, вивчена, розфасована по проблемних ретортах і розписана в різних книженціях людьми з гіммлерівської розвідки. Спроби доморощених «ідеологів» націоналізму заперечувати це наївні, бо політика — це наука, що живе за законами постійних формул. Справа полягає в тому, що суверенітет сусідньої держави передбачає для дипломатів, парламентаріїв, діячів державного апарату неможливість вступати у серйозні контакти з націоналістами, що перебувають в еміграції, бо це означає відкритий розрив з тією країною, яка виселяє ту чи ту групу у вигнання. Але й відмовлятися од таких контактів непростимо — з погляду агресивного зовнішньополітичного планування. Отже, зв'язки з націоналістичною групою беруть на себе таємні організації — розвідувальні установи рейху.
Людина ураженого честолюбства, і фізичного (змалку тільки велетень здавався йому героєм), і морального, Бандера одержав першу порцію літератури й прослухав перші лекції від посланців головного керівництва, присвячені, як це не дивно, античній історії.
«Що воно таке трибун? — запитував хитрий до людського матеріалу посланець абверу. — Це та особа, яка співчутливо ставиться до горя слабких і убогих. Трибун живе сам по собі, у світі своїх витончених почуттів та мрій. Йому вільно уявляти собі все, що мариться. Але мріяння його повинні йти згори униз: од нього — до всіх інших. Трибун завжди страждає за чистоту ідеї. Ти мусиш зрозуміти, Степане, що справжній трибун більше за інших прагне до схими, до простоти і скромності, бо він знає свій знак на майбутнє. Можна носити сорочки з голландського полотна, золоті запонки й паризьке канотьє, але при цьому бути дріб'язковим крамарем. Можна ходити в елегантному костюмі, уміти слухати й допомагати, їсти скоромне, їздити трамваєм, а не «опелем» і бути справжнім трибуном, незримим володарем душ тих мільйонів, які підуть за твоїм високим, відокремленим од усіх духом».
Потім розглядалося питання про те, що колективізм, реально виражений у московському більшовизмі, є головний, особистий ворог трибуна, бо він підпорядковує частину загальному, тоді як покликанням вільного духу є, навпаки, підпорядкування загального особистому.
… Лише утвердивши в двадцятип'ятирічному парубкові, який рвався до політики, ідею його винятковості та пояснивши «за наукою», що і хто є ворог отієї його з неба посланої винятковості, повели мову про націоналізм. Людина з Берліна свого часу сказала Бандері, що вищий прояв націоналізму прихований у загальному, темному егоцентризмі. Якщо звернутися саме до цього в людині, якщо дозволити їй виразити себе, якщо вона знайде у твоїх проповідях дозвіл бути самою собою в межах однієї нації, якщо ти закличеш її до сили, щоб добитися визволення од пут суспільної остогидлої моралі, — тоді за тобою підуть і в тебе повірять, як у національного пророка.
«Не бійся, — провадив далі посланець, — закликати до соціальної справедливості. Лай буржуя та банкіра: йому слово не страшне, йому страшно, коли його позбавляють пласкості. Нація без стійких точок власності розкладається ілюзіями. Гітлер не боявся називати буржуазію своїм ворогом, але він ніколи не називав своїм ворогом Круппа, бо вигадав йому титул «національного організатора виробництва». Тебе не зрозуміють, якщо ти зразу вимагатимеш оддати фабрику давньому хазяїнові. Ні, ти говори так, ти вимагай передати фабрику повні владі, а інородців повиганяти, мов паразитів, що поприсмоктувалися».
Бандера зрозумів усе остаточно, аж коли вийшов із в'язниці після розгрому Польщі. Йому тоді люди з абверу привезли в готель костюми, пальто, черевики; два дні давали вітаміни й приводили масажистів, а тоді посадили у поїзд і перевезли до Берліна. Того ж таки вечора його-запросили на вечерю за місто, до котеджу, що самотньо стояв на березі каналу. Троє осіб, що приймали його, повели розмову одверто.
— Пане Бандеро, після загибелі Коновальця, — почав старший за званням, — до влади в ОУН став Мельник. Ми знаємо, що ви хочете скликати свій конгрес і звинувачуєте Мельника в убивстві Коновальця. Це ваше право: хай переможе сильніший. Але ми зв'язані з Росією пактом, і через те відкрита діяльність ОУН зараз небажана. Тільки здійснюючи зв'язок із нами, виконуючи наші вказівки, тільки конспіруючи свою діяльність за законами нашого військового відомства, ви зможете одержати необхідну допомогу.
Бандері тоді закортіло спитати: «Скільки ж ви Коновальцю в місяць платили?» — але гору взяли уроки з аристократизму: принижуючи пам'ять померлого, ти принижуєш своє майбутнє.
— Я не зовсім розумію вас, — сказав тоді Бандера, — ми такі розмови називали вербуванням…
— Що ж до вербування, — одповів той, що званням, судячи із срібла на погонах, був менший, — то це несерйозна розмова, пане Бандеро. — І він розгорнув грубу шкіряну теку. — Тут зібрано всі донесення ОУН із краю.
Бандера засміявся, не розтуляючи рота:
— Отже, увесь цей час мене тут застановляли?
Офіцери теж посміялися, а тоді старший сказав:
— Тільки безумець або безвідповідальний військовий діяч дає гроші, зброю, паспорт, квартири, явки, вікна на кордоні, якщо у заставі немає чогось істотного. Увесь цей час ми робили те, що планувалося нами.
— Про розмір субсидії, контакти й усі інші організаційні питання домовимося зараз? — запитав Бандера.
— Безперечно, — згодився старший. — Тільки спершу для того, щоб ми мали змогу далі контактуватись, вам треба обрати псевдонім. Телефони в Берліні працюють препогано, можливі прикрі накладки.
— Консул. Такий псевдонім вас влаштує?
Бандера помітив, як офіцери швидко перезирнулися.
— Це занепад аристократизму, — завважив, посміхаючись, старший. — Може, Імператор?
Військовий у сріблі шанобливо втрутився — мало не навпіл зламався над вухом старшого:
— Імператор уже є.
Усі зареготали. Бандера — теж.
— Гаразд, нехай буде Консул-2, — промовив старший, — я почуваю вроджену неприязнь до першого Консула. — (Та й справді, не скаже ж він, що Андрій Мельник при вербуванні узяв собі такий самий псевдонім. Доведеться проінструктувати Мельника, що віднині його іменуватимуть Консулом-1).
… Бандера ще раз зайшов до ванної кімнати, оглянув себе у дзеркалі, повернувся до великого кабінету і сів за величезний, мореного дуба стіл. Він переклав кілька папірців, поправив мармурове чорнильне приладдя, і раптом чумне відчуття щастя народилося в ньому, і він, не бажаючи стримувати себе, вискочив із-за столу й заметався по кабінету, виконуючи якісь вигадливі, хлоп'ячі на, як у далекі студентські роки, коли через низький свій зріст соромився дівчат, замикався у кімнаті і танцював сам — захоплено й солодко…
… Штірліца й Омельченка «вождь» ОУН-Б зустрів коло дверей конспіративної квартири абверу на Звеженецькій вулиці, тричі обнявся з посланцем гетьмана — дарма що старий служив москалям і українець тільки за назвою, а все одно треба пам'ятати перших борців проти більшовизму, вони — історія, цебто вічність, вони випромінюють особливе світло, проте зрозуміле не всім, а лише людям із вродженим почуттям авторитарності. Бандера, як людина, котра хворобливо прагнула до влади, був аж до краю наділений цим почуттям і через те не стримав сліз, що виступили в куточках пронизливих очей-намистинок.