Твердиня
Шрифт:
На третьому плоту було лише двоє тіл. Вони сиділи, повернувшись обличчям одне до одного і по-турецьки склавши ноги. Обидва – білошкірі.
«Живі?» – тьохнуло у норвежця під серцем.
Аби ж то. Як і в попередніх мерців, з облич було видалено губи, вуха, носи і навіть повіки. На місці очей – відполіровані камені. На біцепсах – незрозумілі поздовжні розрізи, що вже почали гноїтись. Одне з тіл, схоже, належало жінці. Сандерс не був упевнений на сто відсотків, адже обидва мерці мали короткі стрижки, а лиця були такими понівеченими, що годі розрізнити стать, але на сорочці, на грудях покійниці, проступали багряно-чорні плями овальної форми – так могла виглядати лише жінка, якій відрізали молочні залози.
Перші два плоти трохи розігнали туман, тож, коли третій порівнявся з причалом, Тор роздивився чоловіка й жінку напрочуд чітко. І зрозумів, чому вони сидять. Голова чоловіка була закинута назад. Шия надрізана й розчахнута, чимось нагадуючи другий рот – зухвало усміхнений, і крізь розрив витикався кінець загостреної палиці. («Немов олівець із пеналу, – подумав Тор і тут-таки здригнувся: – Прокляття! Паскудство! Про що я думаю?!») Чоловіка й жінку настромили на затиснені між колодами палі і в такому положенні пустили в недовге плавання до Пуерто-Мальдонадо.
Останній пліт беззвучно зник за поворотом річки.
«І це вже вшосте за останні десять років…» – якось відсторонено відзначив Тор. Так астроном проводжає комету, яку давно дослідили.
Одинадцять років тому, взимку 1997-го, вперше побачивши пліт з мерцями, Сандерс страшенно перелякався і… зробив велику помилку. Норвежець приїхав у Перу сорок років тому, покинувши батьківщину з причин, про які він уже чотири довбані десятиліття намагався забути. На той час Республіка Перу була цілковито вільною країною. Чи не найвільнішою у світі. Ти міг прожити сорок, п’ятдесят, шістдесят років, зрештою – все життя, і ніхто за цей час жодного разу не попросив би тебе показати паспорт. Звісно, якщо жити
Хатина Тора Сандерса і пляж на протилежному березі Ріо-де-лас-П’єдрас – супутникове зображення з «Google Earth»
Старий норвежець постояв ще трохи, зі щемом у серці вдивляючись у мряку (а що, як буде четвертий?…), потім розвернувся і, переборюючи ниючий біль у суглобах, почовгав до хатини. Ввечері він напився до безтями.
Через три тижні, скуповуючись на ринку в Пуерто-Мальдонадо, Тор натрапить на старий номер «El Comercio», з якого довідається, хто саме пропливав повз його причал того моторошного туманного ранку.
Тринадцять понівечених тіл
Учасники експедиції сера Пола Холбрука знайдені в Перу мертвими [14]
Джудіт Тойнбі
Вчора опівдні посол Перуанської республіки в Лондоні Хосе Луїс Біскет підтвердив інформацію про те, що загін британського природознавця сера Пола Холбрука, зв’язок із яким урвався 5 червня, знайшли у Пуерто-Мальдонадо. Всі учасники, в тому числі Пол Холбрук і австралійський біолог Кетрін Муні, – мертві. Виявлено тринадцять тіл, більшість із яких жахливо скалічені. Тіла знайшли на плотах, які прибило течією до пристані Пуерто-Мальдонадо 22 липня приблизно о 9:30 за місцевим часом.
Жорстокі каліцтва, що їх, за попередніми даними, завдали дослідникам іще при житті, шокували не лише Британію, а й весь цивілізований світ. Серу Полу зловмисники відрізали статевий член, повіки, вуха, ніс, губи, соски на грудях, викололи очі і вирвали нігті. Крім того, Холбруку вибили практично всі зуби, на місце яких вставили шматки прозорого кварцу. Обличчя Кетрін Муні сплюндрували таким самим чином; на додачу жінці відрізали груди. Обидва науковці сиділи на палях.
Інші знайдені тіла належать індіанцям місцевого племені мачігуенга, котрі працювали носіями під час переходів по джунглях; вони також понівечені. У багатьох не вистачає кінцівок.
Ввечері в редакцію «Daily Mail» телефонував невідомий, який сповістив, що це не перша експедиція у верхів’я Ріо-де-лас-П’єдрас, яка завершується трагічно. Раніше у сельву вирушали безіменні шукачі пригод, полюючи на руїни й золото інків, тож їхня загибель проходила непоміченою. Цього разу ім’я Холбрука надало справі розголосу. За словами аноніма, протягом останніх десяти років мінімум шість разів у Пуерто-Мальдонадо припливали плоти, навантажені мерцями. Наразі ця інформація перевіряється.
Прем’єр-міністр Гордон Браун висловив співчуття сім’ям науковців і пообіцяв, що докладе всіх зусиль, щоб відшукати тих, хто скоїв варварське вбивство, і притягти їх до відповідальності. Водночас Браун жорстко розкритикував Перу, прямо звинувативши уряд країни у бездіяльності. «Про те, що у них [у експедиції Холбрука – Д. Т.] проблеми, було відомо ще півтора місяці тому. І що за цей час зробили перуанці? Нічого! Рятувальники пальцем об палець не вдарили, щоб з’ясувати місцезнаходження сера Пола і його людей. Навіть зараз, після виявлення трупів, місцева влада не вжила жодного заходу для того, щоб по гарячих слідах перехопити злочинців», – сказав прем’єр-міністр.
Втім, існує інша думка. Високопоставлений чиновник із міністерства закордонних справ Британії, який побажав лишитися неназваним, заявив у розмові з журналістом «Daily Mail», що британські нападки на Перу мають на меті одне: приховати власне безсилля. «Сер Пол поринув у найбільш важкодоступні ліси на планеті. Він перебував за сотні кілометрів від найближчого житла, схований під непроникним покровом тропічного лісу. Можна як завгодно довго винуватити перуанців, але річ у тім, що ми – не боги. Ми забуваємо, що навіть найсучасніша техніка має чіткі обмеження. Щоб урятувати людей, недостатньо вислати за ними гелікоптер. Їх потрібно спершу знайти, а для цього знадобляться шість, вісім, може, навіть дюжина гвинтокрилих машин. Де їх взяти? У Пуерто-Мальдонадо немає жодної. Та навіть якби були, сер Пол забрів надто далеко. Вертольоти мають певний радіус дії. Їм довелося б заправлятись у Пуерто-Мальдонадо, летіти до ймовірного місця перебування експедиції, кружляти там і миттю повертатись, інакше вони зваляться посеред сельви без пального. Ви мусите розуміти, на планеті існують місця, такі як Еверест, Південний полюс чи Мадре-де-Діос, попершись куди ви не повинні чекати на рятувальний гелікоптер… Навіть якби біля Ліми стояв увесь військово-морський флот її величності, навряд чи ми могли б щось вдіяти», – стверджує чиновник.
Нагадаємо, сер Пол Холбрук півроку тому вирушив у джунглі Мадре-де-Діос на південному сході Перу на пошуки рудобородого тіті, рідкісного і донині офіційно не відкритого представника приматів, якого…
14
Стаття у «Daily Mail» за четвер, 24 липня 2008 року. «Daily Mail» – британська щоденна газета-таблоїд, заснована 1896 року і розрахована на представників так званого «нижчого» середнього класу, друга за загальним накладом (після «The Sun») газета Великої Британії, але перша в історії країни, чий денний наклад перевищив мільйон копій. Щоденний наклад «Daily Mail» – у середньому 1 991 275 примірників.
Хадлі Фрімен (Hadley Freeman) спеціально для «The Guardian»
Свіжі подробиці резонансного «повернення» групи Холбрука заганяють слідчих у глухий кут. Чергове відкриття додало таємничості заплутаній історії.
Учора стало відомо, що принаймні четверо з тринадцяти тіл, які ранком 22 липня 2008 року прибило течією до пристані селища Пуерто-Мальдонадо, не належали до експедиції Холбрука. Про це на прес-конференції повідомив аташе британського посольства в Лімі Кліффорд Страттон. Серед незнайомців двоє білих, один представник негроїдної раси й один азіат (найімовірніше китаєць). Відомо, що в групі Холбрука на момент відплиття з Пуерто-Мальдонадо було лише двоє білих: австралійський ентомолог Кетрін Муні і сам сер Пол (чиї тіла наразі перебувають у міському морзі й будуть відправлені рідним найраніше за два тижні), – решта учасників були представниками місцевих індіанців мачігуенга (їх точна кількість донині не встановлена, та вже зараз зрозуміло, що частина мачігуенга досі лишається в джунглях).
Цілком випадково того ж дня пощастило ідентифікувати одного зі сторонніх. Ним виявився італійський мандрівник Лука Молінарі, який зник безвісти влітку 2002-го в джунглях штату Акре на крайньому заході Бразилії, майже за півтисячі кілометрів від останнього встановленого місця перебування групи Холбрука. [16] Сеньйор Молінарі не мав наукового ступеня, був радше авантюристом, який нишпорив уздовж Ріо-Пурус у пошуках легендарного загубленого міста інків Паїтіті (що часом ототожнюється з Ельдорадо). Судячи зі стану небіжчика, Молінарі був у доброму здоров’ї протягом п’яти років після того, як його перестали шукати.
Імена інших трьох незнайомців встановлюються.
Ще одна цікава деталь. Серед документів, які виявили на плотах разом із небіжчиками (здебільшого карти, описи кількох нових видів, а також закордонні паспорти Холбрука і Муні), опинилось водійське посвідчення на ім’я Ґуннар Іверс. Нам вдалося зв’язатись і поговорити з власником документа. Ґуннар Іверс – маловідомий шведський художник. Йому 67, останні кілька років він проживає в Амстердамі. Ґуннар був вражений, коли почув, що його водійське посвідчення припливло з джунглів разом із трупом сера Пола (о, так, звісно, він чув про експедицію). За його словами, він ніколи не був у Мадре-де-Діос і навіть не наближався до Пуерто-Мальдонадо, а посвідчення загубив у 2003-му під час візиту в Перу (відвідував лише лінії Наски та Мачу-Пікчу). Старий швед не уявляє, яким чином його водійське посвідчення потрапило на пліт до сера Пола чи до тих людей, які цей пліт спускали.
Кліффорд Страттон впевнений, що найближчими днями у розслідуванні трагічної загибелі сера Пола Холбрука відбудеться відчутне зрушення. Слідчі наразі розіслали фотографії трьох неідентифікованих тіл міністерствам закордонних справ відповідних держав, тісно співпрацюють із Інтерполом, а також намагаються вийти на контакт з кимось із тих, хто у 2002-му йшов по слідах Луки Молінарі.
15
Стаття у «The Guardian» за вівторок, 29 липня 2008-го. «The Guardian» – британська національна суспільно-політична щоденна газета, одна з найвпливовіших у країні, заснована 1821 року, щоденний наклад – 204222 примірники.
16
Бразильський штат Акре межує з перуанським регіоном Мадре-де-Діос.
«Британця не було в тих місцях, із яких надходили сигнали GPS-датчиків», – каже американський орнітолог [17]
Ричард Хаммет
Недавні відкриття спричинили нову хвилю дискусій навколо загибелі одного з найвідоміших зоологів сучасності, сера Пола Холбрука, якого по-звірячому закатували в Перу в липні 2008 року.
Нагадаємо, що на початку минулого тижня експерти встановили ім’я ще одного з чотирьох мерців, які не належали до експедиції британського натураліста, але чиї тіла знайшли разом із тілами учасників походу. ДНК-аналіз підтвердив, що єдиний серед загиблих афро-американець є громадянином США, уродженцем Арканзасу Джеймсом Деваром (на момент смерті йому виповнилося 39 років). Містер Девар, гірський інженер за освітою, зник безвісти, повертаючися з роботи додому, 23 жовтня 1998 року. Представники об’єднаної перуансько-британської слідчої групи на сьогодні не мають жодної версії на пояснення того, яким чином Джеймс Девар міг опинитись у джунглях Мадре-де-Діос і що робив там протягом десяти років.
До розслідування з власної ініціативи долучився Фред Ярдлі, 34 роки, орнітолог, аспірант Єльського університету. На даний момент Фред перебуває в Мадре-де-Діос, куди вирушив місяць тому за матеріалом, необхідним для завершення дисертації. Фред спостерігає за птахами на науковій станції Проґресо, що на одній з приток Ріо-де-лас-П’єдрас, за 180 км від Пуерто-Мальдонадо. В сельві біля Проґресо є ґрунтова злітна смуга, завдяки якій невеликі літаки можуть приземлятись, доставляючи на станцію припаси і самих вчених. Проаналізувавши дані GPS-локаторів, Ярдлі за власні кошти заправив літак «Cessna 172R», заплатив пілоту і рушив на північ, пролетівши всі пункти, крізь які пройшла група Холбрука.
«Задум виник, коли я вивчав дані GPS-маяків, що фіксували рух експедиції, – розповідає Фред Ярдлі. – Зверніть увагу, останніми днями Холбрук ішов дуже швидко, часом покриваючи по п’ятнадцять кілометрів за добу. І це у сельві. Дослідницька експедиція з такою швидкістю ніколи не рухатиметься – завжди потрібен час на спостереження, фіксацію результатів тощо. Складалося враження, наче сер Пол поспішав чи тікав від чогось. Але який сенс тікати вглиб тропічного лісу, від цивілізації?»
Фред бачив залишки багать на відкритих прогалинах, але тільки до крайньої західної точки маршруту. Після того як (згідно з даними супутника) експедиція повернула на північний схід, сліди щезли. Фред Ярдлі: «Вони зупинялися на галявинах. Так безпечніше, там менше комарів, і зазвичай саме у таких місцях трапляються струмки. Пролітаючи на невеликій висоті, я помітив кілька згарищ, що лишилися після багать. Особисто я впевнений, що то сліди британця. 7 червня 2008-го, якщо вірити супутнику, Холбрук різко повернув, і саме після цього моменту сліди наче вивітрюються. Я пролетів увесь маршрут від повороту до кінцевої точки і не побачив нічого, що свідчило б про перебування людини. Локатори, може, й були там, але Холбрук – ні. Я стверджую, що після 7 червня британця не було в тих місцях, із яких надходили сигнали GPS-датчиків».
За альтернативним коментарем ми звернулися до керівника об’єднаної слідчої групи Робіна Левайна, 48 років. Левайн відреагував доволі різко: «Повна маячня. Наскільки мені відомо, щоб триматись у повітрі, «Cessna» має рухатися зі швидкістю щонайменше 160 км/год. Як можна шукати щось у тропічному лісі, коли мчиш над ним у літаку? Ярдлі нічого не бачив, бо не міг нічого бачити. Це все одно що намагатися витягнути голку з копиці сіна, гасаючи довкола неї на спортивному автомобілі».
Зауваження, що Ярдлі все ж спостеріг рештки табірних багать, Робін Левайн відмовився коментувати.
Ані британці, ані перуанці досі не спромоглись організувати пошукові загони, котрі пішли б по слідах загиблої експедиції. Охочих немає.
17
Стаття в «USA Today» за п’ятницю, 8 травня 2009 року. «USA Today» – загальнонаціональна американська щоденна газета, заснована 15 вересня 1982 року. З 2003-го змагається з «The Wall Street Journal» за звання найбільш тиражованого видання США. Середній щоденний наклад «USA Today» – 1817446 примірників.
Дороги, що ми обираємо…
I
13 березня 2012, 18:25 (UTC+2)
Піцерія «Санта-Марія»
Рівне, Україна
Незважаючи на будень, простора зала на другому поверсі «Санта-Марії» була вщерть заповненою. Левко приткнувся біля дальньої від сходів стіни і похмуро зиркав на відвідувачів. Навпроти молоде сімейство заштовхувало у тлустого п’ятирічного малюка салат із крабових паличок. Малюк мимоволі орудував щелепами, час від часу спиняючись і блимаючи навкруги. Немовби шукав, до чого прискіпатися і закатати гарненьку істерику. Зліва (найімовірніше) вершилося перше побачення: худющий студент (певно, першокурсник) сидів навпроти цибатої, коротко підстриженої дівулі. Збоку на столі спочивала непоказна троянда. Студент нервував, невпопад вистукуючи ногою по підлозі. Решта клієнтів виглядали звичайними трудягами, що прийшли на пиво після завершення робочого дня.
Атмосфера тиснула на Левка: повітря наскрізь просякло запахом пивних відрижок і неприємним, збудженим гамором.
Потягуючи пляшкове «Stella Artois», хлопець поволі заводився. Він ненавидів чекати. Він видудлив уже дві треті келиха, але який кайф у тому, щоб сидіти самотою й цмолити на голодний шлунок теплувате пиво, не маючи змоги замовити піцу? Точніше, замовити він міг, але мусив дочекатися Джоніка. Хлопці не бачились майже два роки, з часу випуску з «водника». І ось тепер, коли нарешті знайшли можливість викроїти день для зустрічі, колишній командир 521-го взводу спізнювався на цілих двадцять п’ять хвилин.
Збігло ще трохи часу. Голод заквилив у шлунку. Левко струснув кистю, вивільнивши з-під манжета сріблястий «Tommy Hilfiger», [18] придбаний перед минулим Різдвом у duty-free-магазині на поромі «Viking Line» [19] між Стокгольмом і Гельсінкі. Глянув на синій циферблат. Пів на сьому. Нехай Гена йде у дупу! Не сидіти ж отак увесь вечір голодному! Він вирішив замовити улюблену «Капрічозу» з убивчими червоними перчиками, від якої очі вивалюються з орбіт, а кишки аж куріють (чи навпаки, очі димлять, а кишки випадають – у кого як), і в тієї ж секунди побачив Джоніка. Командир 521-го підіймався сходами.
18
«Tommy Hilfiger» – американська компанія, що виробляє одяг, взуття, парфуми, годинники та різноманітні шкіряні вироби. Заснована у 1985 році дизайнером з Нью-Йорка Томасом Хілфіджером.
19
«Viking Line» – фінська поромна компанія, чиї круїзні лайнери курсують між Фінляндією, Оландськими островами, Швецією та Естонією. Заснована 1959 року.