Твори
Шрифт:
— Кажи тут.
Валентина мнеться.
Звичайно, Андрій схоплюється Їїкричить несамовито:
— Це свинство. Чого тут не кажеш? Ховаєш од мене? Яцього не допущу! Я вимагаю, щоб од мене не було партійних тайн» Я все мушу знати. Це свинство.
(.„Андрій безпартійний.)
Потім він ще кричить і доказує, що йому треба все знати,
Підхоплюється Же:
— Як це орієнтуватися? Ану?
Вмішується й Мура.,
— Ан-дре!
Же:
— Ага, знаю як: шпигуни теж орієнтуються»
— Що?
Крик! Крик! Крик!
...А увечері на чорній дошці стоїть:
«Тов. Же за буйство»,
...А Варвара ніяк не добере, з ким живе Андрій: чи з Же, чи з Мурою.
— Мама їх розбере»
...ї знову біжать дні. Ясні дні відходять, приходять дощі. Комуна забиває чотири кімнати, а в двох ставить пічки-ком-
бІДІСИ.
...Повітове місто погрузло в болото й із злістю дивиться на комуну.
Один раз на місяць підводяться підсумки роботи. Виникають жв^ві дискусії. Теоретичні висновки робить безпартійний Гордієнко, спец за Марксом, а практичні діагнози^ставить Іванов. Хороби партії — коники вечорів. У комуні розв’язують питання, а потім у повіті проводять кампанії.
В дебатах приймає участь і Варвара. Вона сідає біля Іванова: авторитет безсумнівний — і дає такі поради:
— А я так скажу оце: недостойні мужики, щоб над ними голови стільки ламали. Не розуміє свого інтересу — цур йому пек. А то можна ще й панів присогласити: хай ще провчать.
Мура становиться в позу, артиста:
— О Ціцероне 17! Твоїми устами тільки мед пити.
Буркотить Варвара:
— Ну, дзиго, хоч на хвилинку замовкни.
Тоді Мура до Андрія:
— О мій Андріє! Який пасаж!
І хилить свою пухку голівку на обідране плече поетове»
...В монастирі знову дзвонять:
— Бов! Бов!
5 М. Хвильовий
97
Ну-с. І живе, значить, комуна біля монастиря, а в монастирі:
— Бов! Бов!
Біля вікон проходять черниці чорні — тіні минулого.
..«Пройшла буйна, арештантська весна — арештантська юність.
Прийшла старість — болото.
В тихих затишках міського добробуту шипить самовар, і сняться обивателеві бакалейні сни старосвітського галантерейного життя.
...Восени в повітовім місті, як ніколи, пахне Гоголем.
Після службових годин Гордієнко зудить Маркса, а Іванов носиться з новими планами.
...А навкруги комуни сіро, тільки зрідка апельсиновою шкуркою промайне сонце.
Коли обиватель проходить біля комуни й чує відтіля бадьорий сміх, вів на момент зупиняється, єхидно усміхається й раптом зникає в темнім заулку.
А в комуні чути:
— Ей, ви, ребятоньки! Не забувайте, 4завтра починається тиждень заготовки палива!
Саме тоді Іванов прийшов додому надто пізно і зараз же ліг на кровать і одвернувся до стінки.
Підійшла Валентина:
— Що з тобою?
Підлетіла й Же:
— Товаришу капітане, що це ви так довгенько?
Іванов мовчав, потім повернув лице. І почула комуна загробний голос:
— Друзі мої... винний... їй-богу, винний... Погода проклята.. осінь проклята...
Же закричала:
— Хлопці, сюди! Скоріш! От так капітан!
Біжить комуна:
— Що там таке?
А вийшло, бачите, так (Іванов сам розповів): прийшов до одного спеца, а той випиває самий справжній спирт. Така взяла досада, а тут ще в «Комуністі» 18оголосили кампанію боротьби «з п’янством». Хотів був розбити пляшку на голові спецовій, а потім подумав... а тут, як нарочито, дощ дрібний... та нудний.
...На другий день, перший раз за все існування комуни, на чорній дошці стояло: «Тов. Іванов, капітан комуни, за...» (далі розвезено пальцем).
А втім, комуна цілком була задоволена з такого випадку, бо з цього часу всі вже зазнали солодкість чорної дошки» На другий день Андрій стояв біля телефону й викрикував:
— Агов!
Звичайно, Мура виправляла:
— Не агов, а альо„
— ...Агов! Слухайте, комуни всея федерації: капітан Іванов потерпів аварію...
Же* перебиває:
— Ах, який ти! Хіба людина може потерпіти аварію? За вікном дощ, а в монастирі: