Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

Ткаченко Анатолий Федорович

(«Дівчина, що заплітає косу», «Дівчина-підліток», «Го-

лова стомленої людини», «Портрет А.Ліссорга», «Апа-

ші» та інші).

Повністю талант Блох розкрився і зміцнів після

1917 року, коли вона повернулася в Україну, де гума-

ністичні тенденції, закладені у її творчість Роденом,

набули подальшого свого розвитку. З цього часу аж

до початку радянсько-німецької війни 1941-1945 ро-

ків вона працювала в Харкові. Першим значним тво-

ром Блох

після 1918 року став монументальний бюст

Родена, який був для неї даниною глибокої вдячності

й поваги до вчителя і одночасно свідченням її повної

творчої самостійності з чітко визначеною індивідуаль-

ністю. До робіт, створених у Харкові, належать також

бюсти Ж.Жореса, Ж.П. Марата, Леонардо да Вінчі (усі

у 1918-1921), «Жіночий портрет» (1930), «Радість ма-

теринства»

(1935),

голова Мікеланджело

(1938-1939),

портрет композитора Ріхарда Ваґнера. Вона автор пам'ятників

Т.Шевченку в Богодухові (30-ті роки) та

В.Короленку в Полтаві (проект 1940 р.).

Творчості Блох було притаманне відчуття сучасно-

сті, що визначало характер тлумачення образу і пла-

стичне вирішення її скульптур. Любов до реального

світу, вміння у кожному русі передавати переживан-

ня, пов'язані з внутрішнім станом почуттів зображе-

349

ної людини, надало її скульптурам особливої перекон-

ливості.

У Харкові розгорнулась організаторська і педагогіч-

на діяльність Леонори Блох. Вона стала одним із орга-

нізаторів виробничого творчого об'єднання «Художній

цех», яке включало усі види мистецтва і літератури.

Це об'єднання відіграло велику роль у згуртуванні ху-

дожніх сил України. Очолювана нею навчальна май-

стерня стала першою серйозно поставленою школою

скульптури в Україні, сприяла розвитку і зміцненню

реалістичних тенденцій в українській скульптурі.

У 1922 році Блох стала викладачем скульптури ху-

дожнього технікуму, перетвореного пізніше в Хар-

ківській державний художній інститут. У 30-і роки їй

надано звання професора. Викладацьку роботу вона

продовжувала до початку радянсько-німецької вій-

ни 1941-1945 років. У педагогічній роботі вона ніколи

не забувала про ту увагу і чуйність, які проявляв Ро-

ден до кожного з учнів своєї майстерні. Так само, як

Роден, вона намагалася прищепити учням навики до

систематичної щоденної праці і любовне ставлення до

мистецтва. Виконуючи заповіти Родена, Блох на всіх

стадіях навчання розвивала у своїх учнів самостійне

бразне мислення, любов до навколишньої дійсності і насамперед

до людини. Блох прагнула навчити

учнів

бачити форми у просторі й відчувати їх пластичну ви-

разність. Своїм учням вона говорила: «Скульптор —

найскупіша людина у мистецтві: він повинен робити

мінімум деталей і максимум виразності».

Творча і педагогічна діяльність Блох була тим річи-

щем, через яке відбулося живе знайомство українсь-

ких скульпторів з традиціями творчості одного з най-

більших майстрів європейської пластики — Родена.

Серед її учнів були М.Лисенко, Я.Ряжба, І.Мельгуно-

350

ва, О.Кудрявцева, Л.Лопатинська та інші майбутні ві-

домі діячі українського мистецтва.

Померла Леонора Абрамівна 17 січня 1943 року в

Алмати (Казахстан), в евакуації в часи радянсько-ні-

мецької війни.

351

МИХАЙЛО ПАРАЩУК

(1878 — 1963)

український скульптор

352

Єдина чеснота художника —

муд-

рість, уважність, щирість,

воля.

Виконуйте вашу роботу, як

чесні

Михайло Іванович Па- трудівники.

ращук належить до видат-

Оґюст Роден

них українських художни-

ків-реалістів, які зазнали

без посереднього впливу

творчості Оґюста Родена,

працюючи в його майстерні

і сприймаючи його поради,

вказівки і творчі пошуки.

Він народився 16 листо-

пада 1878 року в подільсь-

кому селі Варваринці, нині

Тернопільської області, в

селянській родині Ганни та

Івана Паращуків. Початко-

ву художню освіту здобув у Краківський школі крас-

них мистецтв. Прагнення стати справжнім майстром

привело Паращука до відомої Академії мистецтв у

Відні (Австрія), де він навчався мистецтву скульпту-

ри під керівництвом професора Венцеля. У ці роки Па-

ращук бере участь у реставрації славнозвісної капели

353

короля Сиґізмунда І у Вавелі201(Краків). Через бідність

він не мав можливості продовжувати навчання у Відні

і за порадою свого вчителя у 1898 році переїжджає до

Львова, де стає студентом Львівської політехніки.

У Львові Паращук разом зі своїм вчителем професо-

ром Антоном Попелем202 працює над проектом пам'ят-