Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах
Шрифт:
твори і всі модерністські художні речі зі своїх музеїв.
Гітлер просто їх знищив під час політичного цькуван-
ня вільного духу. Але, як писав Архипенко: «Сучасне
мистецтво не пов'язане ні з комунізмом, ні з іншою по-
літичною доктриною чи релігією. Воно живе від себе і
для себе і служить для розумового та творчого вихо-
вання».
З 1921 року Архипенко жив у Берліні, а з 1923 року
367
у
свою школу в Нью-Йорку, згодом викладав у Чіказь-
кій школі індустріальних мистецтв. З 1950 року викла-
дав в університеті Канзас-Сіті, біля входу якого по-
ставив велетенські металеві постаті, художній ефект
яких змінюється залежно від сонячного освітлення.
У 1924 році він створив механічну картину, на якій
змінюються форми, її назвали «архипентурою». За до-
помогою спеціального апарата Архипенко примусив
свої картини рухатися. Свій винахід він присвятив ве-
ликим винахідникам Томасу Едісону (1847-1931) і Аль-
берту Ейнштейну (1878-1955).
Продовжуючи пластичні експерименти, Архипенко
запроваджує в скульптурі освітлення зсередини, в його
скульптурах світло струменить крізь прозору масу. До-
сліди в скульпто-живописі
дали поштовх для з'ясуван-
ня пластичних можливо-
стей просторових комбі-
націй різних матеріалів. У
своїх творах він поєднує
різні кольори, матеріали,
вводить у рельєф перламу-
трову мозаїку. Йому при-
таманне особливе почут-
тя гумору, джерелом якого
є український фольклор і
твори народних гончарів.
Архипенко створив ши-
року пластичну базу для
Олександр
промислових форм ми-
Архипенко.
Фото 1914 року.
368
стецтва і, викладаючи свої ідеї студентам, готував ка-
дри для практичного втілення своїх задумів та знахі-
док у багатьох галузях науки, техніки й прикладних
видів мистецтва.
Він ніколи не забував про свою батьківщину, у 20-
30-х роках брав участь в українських виставках, над-
силаючи свої скульптури. Наприкінці 30-х років пра-
цював над пам'ятниками Т.Шевченку, І.Франку й
князю Володимиру для парку в Чікаґо.
На схилі життя в своїх спогадах Архипенко звер-
нувся до років дитинства і юності, до рідного Києва, до
рідної землі, яка щедро обдарувала його неповторним
талантом. Він писав: «Хто знає, чи думав би я так, якби
українське сонце не запалило в мені почуття туги за
чимось, чого я сам не знаю».
25 лютого 1964 року старий художник помер у Нью-
Йорку на порозі
Архипенко залишив понад 1000 скульптур і творів
живопису, серед яких: «Мати й дитина» (1910), «Кару-
сель П'єро» (1913), «Статуетка» і «Гондольєр» (1914),
«Білий торс» (1916), «Солдат іде» (1917), «Вази» (1917-
1918), скульптурні портрети Т.Шевченка (1923, 1933)
та І.Франка (1925), «Диригент Менґельберґ» (1925),
цикл «Анжеліка» (1921-1925), «Фурхтвенглер дири-
гує» (1927), «Жозефіна Бонапарт» (1935), «Мадон-
на» (1936), «Заратустра» (1948), «Океанська мадонна»
(1957), «Балерина» (1957).
369
ІВАН КАВАЛЕРІДЗЕ
(1887 — 1978)
український скульптор, кінорежисер, драматург
Іван Петрович Кавале-
рідзе народився 26 квіт-
ня 1887 року на хуторі Ла-
данському,
тепер
село
Но вопетрівка Сумської об-
ласті. Його предком з боку
батька був Васо Кхварід-
зе, якого після Кавказь-
кої війни 1817-1864 років з
групою непокірних грузи-
нів привезли на Роменщи-
ну. Місцеві селяни переро-
били прізвище Кхварідзе
на свій лад і стали назива-
ти його Кавалерідзе. У його
сина Петра Васильовича
Кавалерідзе
і
Калини
Луків-
ни Кухаренко народився син Іван, який став видатним
митцем.
Коли Іван закінчив три класи земської школи, його у
1899 році забрав до Києва дядько, художник і археолог
Сергій Аркадійович Мазаракі. У родині дядька пану-
вала атмосфера захоплення мистецтвом, що сприяло
розвитку схильності юнака до малювання і ліплення.
У Києві він понад шість років навчався у приватній
гімназії Валькера, яку змушений був залишити через
переслідування поліцією за протиурядову пропаган-
370
ду й участь у студентських заворушеннях 1905 року.
Кавалерідзе знову починає вчитися лише у 1906 році,
вступивши до Київського художнього училища. Два
роки він навчався у класі малювання, а потім перей-
шов до класу ліплення, яким керував відомий укра-
їнський скульптор Ф.Балавенський214. Щоб оплачува-
ти навчання в училищі і не жити за рахунок дядька,
Кавалерідзе вечорами працював у Київському