Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

Ткаченко Анатолий Федорович

386

виконав свій обов'язок перед країною, яка дала йому

притулок, добровільно вступивши до армії. Спочатку

він був артилеристом, потім воював у піхоті. На фрон-

ті Аполлінер створив свої кращі твори про війну, яка

несе жах, знищення і смерть. 17 березня 1916 року лей-

тенанта Аполлінера поблизу Беррі (Шампань) було по-

ранено в голову осколком снаряду, коли він, користую-

чися затишшям, читав доставлений польовою поштою

номер газети

«Меркюр де Франс». Осколок пробив ка-

ску і поранив його біля скроні. Каска врятувала життя

поета. Цю рану отримав вже повноправний громадянин

Франції. Довгі клопоти про натуралізацію увінчалися

успіхом 9 березня 1916 року. У госпіталі він підготував

до друку «Убивство поета» і повість «Бригадир у мас-

ці», яку сам ілюстрував аквареллю. У червні Аполлі-

нера нагородили Бойовим хрестом. Він дуже пишався

цією нагородою і не розлучався з нею до кінця життя.

У 1917 році поет багато працював у журналістиці.

Одна за одною виходять його книжки: «Vitam Impenderй

Amori» з малюнками Андре Рувера, «Каліграми», «Кло-

уни Ельвіри або Примхи Беллони», нове видання Бодле-

ра, підготовлене Аполлінером із його ж передмовою.

Аполлінер був надзвичайно привабливою і велико-

душною людиною. Його вирізняла з-поміж інших ве-

лика доброзичливість і невичерпний інтерес до на-

вколишнього життя. Він зачаровував людей своєю

ерудицією і поетичною витонченістю. Аполлінер був

завзятим читачем, чудово знав сучасну літературу,

був знавцем мовних особливостей і художніх традицій

фольклору багатьох європейських країн. Новатор у

поезії й ідейний керманич нового напрямку в живопи-

387

су, він користувався величезним авторитетом у літе-

ратурних колах і серед художників-кубістів. Аполлі-

нер знав усі видатні кухні світу і мав великі кулінарні

здібності. Кращою кухнею вважав італійську, на друге

місце ставив французьку, потім — польську.

Про свою творчість Аполлінер сказав: «Ні, не потріб-

но шукати печалі в моїй творчості, а тільки саме жит-

тя, постійну, усвідомлену волю до життя, до розумін-

ня, до бачення, до знання і вираження цього знання».

2 травня 1918 року у церкві святого Фоми Аквінського

в Парижі відбулася весільна церемонія. Аполлінер узяв

шлюб із Жаклін Кольб. Свідком з боку поета був його

друг Пабло Пікассо, з боку Жаклін — Амбруаз Воллар.

Цього ж року він закінчив драму «Барви часу» і підготу-

вав лібрето опери «Казанова». Аполлінер став знамени-

тістю. Молоді поети декламували його вірші напам'ять.

Восени 1918 року у Франції, як і по всій Західній

Європі, лютувала епідемія

грипу. Тисячі людей ста-

ли жертвами цієї хвороби. Серед них був і Аполлінер.

Організм поета був ослаблений війною, тяжким пора-

ненням, запаленням легень, яким він хворів узимку, та

виснажливою працею. 9 листопада 1918 року о 5-й го-

дині пополудні Аполлінера не стало.

11 листопада 1918 року Німеччина капітулювала і

підписала Комп'єнське перемир'я. Перша світова війна

закінчилася. 13 листопада, коли на паризьких вулицях

народ святкував закінчення війни, з церкви Фоми Ак-

вінського виносили труну з тілом Аполлінера. За тру-

ною йшли його друзі-художники, журналісти, товари-

ші по зброї, молоді поети. Поховали поета на кладовищі

Пер-Лашез225 під звуки залпів військового ескорту.

388

СЕРГІЙ ВИНОГРАДСЬКИЙ

(1856 — 1953)

український мікробіолог

Немає нічого ціннішого,

як розум і наука.

Володимир

Кубійович

Славетний вчений Сер-

гій Миколайович Вино-

градський народився

13

вересня 1856 року в місті

Києві в родині українсь-

кого банкіра й підприєм-

ця, віхідця з Бессарабії.

Мати була з гетьмансь-

кого роду Скоропадських.

Родина мала великі при-

бутки від земельної влас-

ності і цукроварень.

Закінчивши

з

відзна-

кою

2-у

київську

гімназію,

Сергій

у

1873

році

вступив

на юридичний факультет Київського університету.

У пошуках свого покликання перейшов на природниче

відділення фізико-математичного факультету, а зго-

дом залишив університет і вступив до Петербурзької

консерваторії, в якій вчився його старший брат Олек-

сандр. Але й навчання в консерваторії не принесло за-

389

доволення, і він у 1877 році стає студентом природ-

ничого факультету Петербурзького університету. На

390

третьому курсі став працювати в лабораторії відомого

ботаніка Фамінцина, вивчав фізіологію рослин.