Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

Ткаченко Анатолий Федорович

була скасована Українська Народна Республіка і утво-

рена Українська Держава на чолі з гетьманом Павлом

Скоропадським

(1873-1945).

Вернадського, який мав

великий досвід громадсько-політичної і науково-ор-

ганізаційної діяльності, запросили очолити роботу з

питань організації Української Академії наук (УАН) і

створення Української Національної бібліотеки, а та-

кож з питань організації вищої школи і наукових уста-

нов.

Цю роботу він за короткий час виконав з успіхом.

14 листопада 1918 року вийшов декрет гетьмана Ско-

ропадського «Про заснування Української Академії

наук». Вернадського було затверджено одним із пер-

ших її дійсних членів. 27 листопада відбулося перше

установче спільне зібрання УАН, на якому президен-

том Академії було обрано Вернадського (1918-1921).

Очолюючи роботу правління Академії, вчений бере

активну участь у діяльності її фізико-математично-

го відділення, працює в Українському геологічному

комітеті, очолює Комісію з вивчення природних про-

дуктивних сил України, засновує лабораторію експе-

риментальних біогеохімічних досліджень, викладає в

Київському університеті.

У 1919 році Вернадський захворів на висипний тиф

і виїхав на лікування до Криму, де після одужання

працював у Таврійському університеті в Сімферополі.

У вересні 1920 року його було обрано ректором цього

університету.

У січні 1922 року Вернадський переїжджає до Пе-

трограда, де за його участю було створено Радієвий ін-

ститут, директором якого він був до 1939 року. З 1922

409

до 1926 року перебував у Франції, де на запрошення

Сорбонни читав лекції з геохімії. Також читав лекції в

празькому Карловому університеті (Чехословаччина).

Повернувшись із-за кордону, організував і очолив

у складі Академії наук СРСР відділ живої речови-

ни (1927) та інші наукові установи. У 1928-1945 роках

Вернадський був керівником Лабораторії геохімічних

проблем Академії наук СРСР.

Наукові праці Вернадського принципово змінили

світогляд вчених 20-го століття. Він пояснив причини

мінералоутворюючих процесів, з'ясував, як перегру-

повуються, концентруються або розсіваються хіміч-

ні елементи в земній корі під дією зміни температури

і тиску, показав життя земної кори. Вчений розробив

методику наукового пошуку корисних копалин і виз-

начення абсолютного віку гірських порід. На хімічній

основі пояснив походження та історію Землі. Він вису-

нув наукові проблеми важливого практичного значен-

ня з розвідування рідких та розсіяних

хімічних еле-

ментів, розвідування радіоактивних мінералів, ролі

живих організмів в геохімічних процесах. Розміркову-

ючи над тим, звідки виникає тепло, яке потрібне для

протікання геохімічних процесів, Вернадський прий-

шов до висновку, що воно виникає при безперервно-

му розпаді радіоактивних елементів, розсіяних у зем-

ній корі.

Підсумком багаторічних досліджень і роздумів вче-

ного стало його вчення про біосферу. За вченням Вер-

надського біосфера являє собою оболонку Землі, склад,

структура і енергетика якої обумовлені минулою і су-

часною діяльністю живих організмів. Верхня її межа

410

захоплює тропосферу232 і нижню частину стратосфе-

ри233, нижня — дно океанів і товщу Землі на глибину

проникнення живих організмів. Вернадський показав,

що великий коловорот неорганічної матерії неможли-

вий без живих істот; що рослини перетворили атмос-

феру, яка колись складалася тільки із вуглекислоти,

в живильну газову оболонку, в якій міститься кисень;

що міріади дощових черв'яків протягом трьох років

перевертають увесь ґрунт Землі на глибину 20 санти-

метрів і роблять його родючим і придатним для посі-

вів. У науці про Землю поняття біосфери стало сино-

німом сфери життя. Основним джерелом енергії, яке

забезпечує життєдіяльність біосфери, є Сонце. Живі

організми (жива речовина), трансформуючи сонячне

випромінювання, втягують неорганічну матерію у без-

перервний коловорот.

За вченням Вернадського, біосфера під впливом на-

укових досягнень і праці людей поступово переходить

у новий стан — ноосферу, тобто сферу розуму. Він роз-

глядав ноосферу, як оболонку Землі, в межах якої від-

бувається взаємодія природи і людського суспільства.

Важливим чинником утворення ноосфери є соціально-

економічні умови життя людини, зокрема її виробнича

та наукова діяльність. Людина, пізнаючи закони при-

роди і суспільства, удосконалюючи техніку, сама є ча-

стиною природи і активно впливає на її перетворення.

У цих умовах вплив людини поширюється на всю бі-

осферу Землі. Вернадський розглядає ноосферу як бі-

осферу, раціонально перетворену людиною відповідно

до об'єктивних законів природи і суспільства. Вели-

чезна роль цього вчення проявилася в другій полови-

411

ні 20-го століття. У добу бурхливого розвитку науки