Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

Ткаченко Анатолий Федорович

цинації можна було запобігати захворюванню сказом,

від якого на той час порятунку не було.

1885 року Пастер за допомогою вакцинації вряту-

вав життя двох хлопчиків. Відтоді його праця здобула

всесвітнє визнання. Це була велика перемога людсько-

го генія в ім'я збереження життя людини. Пастер ра-

зом зі своїми помічниками Вульпіаном і Гранше орга-

нізував у Парижі станцію, яка повинна була займатися

щепленням проти сказу.

У

березні 1886 року в місті Білому на Смоленщині

сталася подія, про яку заговорила вся Росія. Скажений

вовк покусав дев'ятнадцять мешканців. Доля смолен-

ців хвилювала всіх. Бессарабський поміщик Строєско

запропонував Одеському товариству лікарів тисячу

карбованців для поїздки одного з лікарів до Пастера,

щоб він, повернувшись на батьківщину, міг передати

набутий досвід вакцинації земським лікарям. На засі-

данні товариства вирішили послати в клініку Пасте-

ра Миколу Федоровича Гамалію. Через кілька днів він

був уже в Парижі.

Смоленці прибули до Парижа на тринадцятий день

після того, як їх покусав вовк. Цього часу було досить,

щоб отрута сказу змогла проникнути у центральну не-

рвову систему. На метод Пастера чекали нові випро-

бування. Смоленцям почали впорскувати вакцину.

Минуло кілька днів і троє хворих померли. Гамалія по-

398

радив Пастеру здійснювати лікування більш інтенсив-

но, тобто збільшити кількість впорскувань сильнішою

вакциною. Пастер погодився і попросив Гамалію керу-

вати цією роботою. Смертність вражених припинила-

ся. Про цю перемогу Пастер доповів в Академії наук.

Турботи про долю смоленців зблизили вчених. Га-

малія подружився з Пастером, бував у нього вдома,

вони разом відпочивали, радилися. У Пастера Гама-

лія мав можливість не тільки вивчати техніку виготов-

лення вакцини, а й досліджувати її дію. Він вів спосте-

реження над хворими, всебічно аналізував причини

невдач і зробив висновок, що вірус сказу треба знищу-

вати до того, як він потрапить до центральної нерво-

вої системи. При зараженні центральної нервової си-

стеми вірусом сказу вакцина втрачала свою дію. Тому

щеплення потрібно робити одразу після укусу, а для

цього необхідним було створення в кожній країні і на-

віть у кожному великому місті пастерівського пункту,

де б вироблялася вакцина і робилися щеплення.

У поширенні свого методу Пастер покладав великі

надії на Гамалію. У листі до Одеського товариства лі-

карів він у 1886 році писав: «З 22 лютого і по сьогод-

ні, тобто

вже три місяці, доктор Гамалія не припиняв

брати участь у наших працях. І мені приємно вислови-

ти йому подяку за його допомогу нам... Якщо Російсь-

кий уряд і місто Одеса побажають влаштувати у себе

щеплення проти сказу, то для цього ніхто нині не може

бути кращим, як доктор Гамалія. Разом з цим я гото-

вий постачати його матеріалом, необхідним для уник-

нення труднощів попередніх дослідів і для початку за-

стосування методу до тварин і людей». Отже, Пастер

399

не тільки давав згоду на відкриття лабораторії в Одесі,

а сам цьому всіляко сприяв.

Микола Федорович повернувся до Одеси у черв-

ні 1886 року і почав робити щеплення проти сказу.

З цього часу в Одесі почала діяти друга в світі бактеріо-

логічна станція. Першим її директором став Ілля Ілліч

Мечников. Його заступниками були Микола Федоро-

вич Гамалія і Яків Юлійович Бардах231. Дякуючи са-

мовідданій праці Мечникова, Гамалії і Бардаха Одесь-

ка бактеріологічна станція швидко розгорнула таку

науково-дослідну і лікувальну роботу, що на неї звер-

нув увагу весь вчений світ. Одеська станція вела бага-

тогранну дослідницьку роботу. Тут поряд із вакциною

проти сказу готували вакцини проти сибірської вираз-

ки, вивчали чуму рогатої худоби, холеру, навчали бак-

теріологічній справі земських лікарів. Щеплення да-

вали чудові наслідки. Багато людей було врятовано від

смерті. В Одесу їхали з Петербурґа, із Сибіру, з Туреч-

чини, з Румунії і багатьох інших країн. Їхали за поря-

тунком, їхали вивчати пастерівський метод, який Га-

малія удосконалював, поглиблював і доповнював.

А в цей час над методом Пастера нависла загроза.

Одного разу до нього привезли дівчинку Луїзу Пеле-

тьє. Тридцять сім днів перед тим її покусав скажений

собака. З моменту укусу минуло багато часу і розрахо-

вувати на успіх щеплень було безнадійно. Пастер був

переконаний, що щеплення не допоможе, але почуття

жалю до дівчинки і до її батьків взяло верх і він зго-

дився зробити щеплення. Пройшло три тижні і дівчин-

ка померла. Після цього випадку недруги Пастера від-

верто заговорили про те, що він заражає сказом людей.

400

У багатьох статтях висміювався метод Пастера в най-

непристойніших формах. Дехто звинувачував вчено-

го в шарлатанстві. Пастер був у відчаю. Серед співвіт-