Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

Ткаченко Анатолий Федорович

У 1881 році Виноградський успішно закінчив уні-

верситет і йому запропонували готуватися до профе-

сорської посади. Успіхи в дослідженні фізіології рос-

лин принесли йому диплом магістра наук (1884). Кінець

19-го століття був багатим на відкриття в галузі мікро-

біології, які пов'язані з іменами вчених Європи. І Вино-

градський вирішує попрацювати в європейських ла-

бораторіях. Він їде до Страсбурзького університету і

веде

там у 1885-1888 роках досліди під керівництвом

славнозвісного професора Барі.

У 1889 році Виноградський розпочинає у Цюріхсько-

му університеті серію дослідів і розв'язує одну з най-

важливіших проблем мікробіології і природничих наук

взагалі. У своїх дослідженнях (1889-1890) він довів, що

існують особливі мікроорганізми (аноргоксиданти), які

в процесі своєї життєдіяльності утворюють органічні

речовини із неорганічних за рахунок енергії, яка здо-

бувається при окисленні неорганічних речовин. Від-

критий Виноградським процес має важливе значення

в обґрунтуванні вчення про єдність та зв'язки живої та

неживої матерії у коловороті речовин та енергії в при-

роді. Цей процес набув назву хемосинтезу, а його від-

криття принесло вченому світову славу. Виноградсь-

кого запрошують до престижних наукових закладів

Європи. Але він у 1891 році їде до Петербурґа.

Працюючи у 1891-1905 роках в Інституті експери-

ментальної медицини, Виноградський вперше (1894)

виділив із ґрунту і описав анаеробну азотфіксуючу

бактерію, яка засвоює молекулярний азот. Він одержав

391

багато нових відомостей, що стосуються нітрифікації

та бактерійного розкладання целюлози, яка становить

одну із складників рослинної тканини. У 1902-1905 ро-

ках вчений очолював Інститут експериментальної ме-

дицини. 1903 року він заснував Російське мікробіоло-

гічне товариство і до 1905 року був його головою.

У 1905 році Виноградський вийшов у відставку, за-

лишив Петербурґ і переїхав з дружиною в Україну, за

якою тужив всі роки. Спокійне життя на рідній землі

в колі рідних і близьких йому людей тривало до 1912

року. У 1912 році помер його улюблений старший брат

Олександр

(1855-1912) —

відомий український му-

зичний діяч, диригент і композитор, знаний на сце-

нах Парижа, Берліна та Відня, один із реорганізаторів

Київського музичного училища в консерваторію (від-

крита у 1913 році). Невдовзі почалася Перша світова

війна, яка розпорошила родину Виноградських по всіх

усюдах. Сам вчений був в

ті часи в Швейцарії, його

дружина — в Києві, чотири доньки працювали медсе-

страми в різних шпиталях.

Перша світова війна перейшла в Лютневу рево-

люцію і більшовицький переворот 1917 року, а потім

у Громадянську війну в Росії та Україні (1918-1920).

Майно Виноградського було націоналізовано і йому

знову довелося зайнятися наукою.

У 1922 році Виноградський отримав запрошення від

Еміля Ру, директора Пастерівського інституту в Парижі,

з пропозицією організувати відділення сільськогоспо-

дарської бактеріології. У своєму листі Ру писав: «Мої ко-

леги і я сам були б Вам дуже вдячні, коли б Ви влаштува-

лися в Інституті Пастера. До нього Ви додасте свою славу

392

як науковця та зможете тут продовжити свої незвичайні

досліди без жодних клопотів, пов'язаних із обов'язками

викладача. Після Мечникова ми будемо гордитися, зара-

хувавши Вас до своїх. Ви станете нашим провідним спів-

робітником у ділянці мікробіології ґрунту».

Виноградський прийняв запрошення і, оселившись

у Брі-Конт-Робер під Парижем, понад тридцять років

працював в Інституті Пастера. Тут він займався до-

слідженням ґрунту, розробив метод прямого лічення

мікроорганізмів у ґрунті, розвинув сучасне уявлення

про роль мікроорганізмів у коловороті речовин у при-

роді, створив екологічний напрямок у мікробіології.

Він став одним з основоположників сучасної загальної

та ґрунтової мікробіології.

У 1939 році після тяжкої хвороби померла дружина

і щирий друг Виноградського, киянка Зінаїда Тихоць-

ка, з якою він одружився у 1879 році будучи ще сту-

дентом, а Друга світова війна порвала його зв'язки з

рідними і вчений залишився самотнім.

Свою багаторічну працю в галузі мікробіології вче-

ний підсумував у книзі «Мікробіологія ґрунту. Півсто-

ліття мікробіологічних дослідів», яка була опублікова-

на у Франції 1949 року.

Заслуги Виноградського перед наукою були від-

значені обранням його членом-кореспондентом Пе-

тербурзької Академії наук

(1894),

почесним

чле-

ном Академії наук Радянського Союзу (1923), членом

Французької Академії наук

(1924) та членом Лон-

донського Королівського товариства.

Великий син України, вчений світової слави, помер 24

лютого 1953 року у гостинній для нього Франції, в Парижі.