Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

Ткаченко Анатолий Федорович

і техніки тільки вивчення біосфери в цілому допомо-

же зберегти рівновагу в природі, запобігти знищенню

природних ресурсів. Вчений передбачав, що друга по-

ловина 20-го століття буде періодом нового, вищого ро-

зуміння структури природи і використання її багатств

на благо людства.

Основні наукові праці: «Опыт описательной мине-

ралогии» (1908-1922, «Досвід описової мінералогії»),

«История минералов земной коры» (1923-1936, «Істо-

рія мінералів земної кори»), «Очерки геохимии» (1927,

«Нариси

геохімії»), «Избранные сочинения» (т. 1-5,

1954, «Вибрані твори»), «Размышления натуралиста»

(кн. 1-2, 1975-1977, «Роздуми натураліста»).

Вернадський був членом багатьох іноземних ака-

демій наук і наукових товариств, у тому числі Геоло-

гічного товариства Франції (1926) і Паризької акаде-

мії наук (1928).

Ім'я Вернадського присвоєно мінералу із групи

сульфатів та Національній бібліотеці України (Київ).

У листопаді 1944 року Вернадський захворів на за-

палення легенів і 6 січня 1945 року помер у Москві, де

й похований на Новодівичому кладовищі.

Син В. І. Вернадського Георгій Володимирович (1887-

1973) — вчений-історик. З 1921 року жив за кордоном.

Один із ідеологів євразійства. Вважав Росію окремим

цивілізаційним простором між Європою та Азією. На-

укові праці: «Очерк российской истории» (т. 1-6, «На-

рис російської історії»), «Монголы и Россия» («Монголи

і Росія») та інші.

412

ЛЕВ МАЦІЄВИЧ

413

(1877 — 1910)

український політичний діяч, кораблебудівник,

авіаконструктор, перший український льотчик

Громадсько-політичний

діяч, талановитий корабле-

будівник

і

авіаконструктор,

перший

український

льот-

чик,

один

із

перших

льот-

чиків

Росії,

капітан

Лев

Макарович

Мацієвич

на-

родився

13

січня

1877

року

в

селі

Олександрівка,

нині

Кіровоградської області.

Середню

освіту

здобув

у

3-й

київській

гімназії

на

Подолі.

Закінчивши

гім-

назію,

у

1895

році

вступив

на

механічне

відділення

414

Харківського

технологічного інституту. У студентські

роки був активним організатором соціал-демократич-

ного руху в Україні, борцем за її національне і духовне

відродження. У лютому 1900 року студент Мацієвич і

адвокат Микола Іванович Міхновський (1873-1924) за-

снували в Харкові Революційну Українську партію

(РУП), яка була політичною організацією радикально

налаштованої української молоді. Основним завдан-

ням партії була боротьба за створення самостійної

України. Лідер партії М.І. Міхновський виклав про-

415

граму партії у брошурі «Самостійна Україна» (1900).

Міхновський заявляв: «Не може бути ніякої боротьби

українського народу в рамках існуючої Російської ім-

перії. Лише цілковите відокремлення України і ство-

рення могутньої держави від Карпат до Кавказу необ-

хідне нашій нації. Українцям не потрібна автономія з

ласки Москви, а також федерація у складі Росії. Їм по-

трібна повна незалежність. Україна має матеріальні й

духовні сили бути самостійною».

За політичні погляди, належність до партії і активну

діяльність проти царського самодержавства Мацієви-

ча навесні 1901 року було виключено з інституту і вис-

лано з Харкова до Севастополя під нагляд поліції. Піз-

ніше йому було дозволено скласти випускні екзамени в

інституті, диплом інженера він одержав у 1902 році.

1901 року його зарахували до корпусу корабельних

інженерів Морського міністерства.

Працюючи в Севастополі на Лазаревській верфі234,

Мацієвич здійснював активну агітаційно-пропаган-

дистську і культурно-освітню роботу серед робітників

порту. У Народному домі Севастополя він створив са-

модіяльний робітничий театр з українським реперту-

аром, підтримував зв'язок з лейтенантом П.П. Шмід-

том (1867-1906) і його «Союзом офицеров — друзей

народа» («Спілкою офіцерів — друзів народу»). Маці-

євич був тісно пов'язаний з революційно-політичним і

культурним життям України. Його друзями були ре-