Відьми і любов
Шрифт:
Та я прислухуюсь серйозно,
І в цей час можу мріяти.
Та на землі Халеона5,
Наступили демони.
Зникла до духів шана,
Тепер не божественні вони.
Демони зачинили всіх
В царстві води.
Не досить навіть сил моїх,
Та й не зможуть люди
Врятувати духів-землеробів:
Які пильнують за всіма.
Ніхто не врятує демонів рабів, Бо це не можливо зовсім.
Та серед духів є один,
Той хлопець якого
Та він в тому не винен,
Що грабіжниця його вбила.
Він був моїм янголом-охоронцем, І завжди був чарівний,
Навіть коли зло оточувало.
Та він не винний,
Адже з силою мага не зрівняється.
Та й сил в нього мало,
Як це все мені не подобається.
Та не тільки мені не пощастило, Хоч в діалог з Сатаною вступила.
Я його запитала:
– Яке ваша армія на це право мала?
– Повір дівчино вона не знала.
– Що не знала, як зло чинити?
– Ні, як їх всіх погубити,
І те, що ти проти.
– Ах, та як духам жити?
– Згинь добра сила,
Ти мені розум знесилила:
Тим, що говорила,
Тим, що дурість заявила.
– Ти когось любив?
– Так.
– Той тебе за собою вів?
– Так.
– То відпусти духів,
А я поверну твоє кохання.
– Відпущу,
Та як ти повернеш Віку!
– Що, цього ніколи не буде.
– Моє весілля загуде!
– Та де таке буде?
– Та будь де:
В пеклі, не в раю,
На землі в гаю.
– Я це добре знаю,
І щастя тобі не побажаю.
– То і твоєму щастю ні.
– Теж мені.
Та по вашій вині,
Не подобається в пеклі донні.
– Та що зробиш?
– Цих слів я чекала,
Тепер з пекла вийти не зможеш: Але сувала ан джеала1,
А потім вклонилася природі,
Її чарівній вроді.
Що є першою в моді.
– Там в воді,
Замкнені твої раби.
Як би допомогла ти їм,
То вже зібрані були б твої гриби, І ти б була гарніша.
Дух природи з відповіддю не забарилася.
– Як ти можеш так,
Ти розмовляла з Сатаною.
Ти підписала погибельний контракт.
– Я не підписувала!
– Мало ти знала.
– Я лиш бажала,
Та чому вірити йому мала.
– Та не потрібні тобі духи,
Без того хлопця.
Літають на світі мухи,
І ті знають, що він не в полоні.
– А де ж тоді?
– Він не в біді,
А зі мною навіки.
Лиш згадує вроду Віки,
А тебе вже забув.
Ваша любов як поїзд загув.
– Але духи теж не винні,
То по моїй вині.
Може хоч
– Та ні, ти облиш,
Бачу не дуже хочеш.
– Ти для них силою значиш.
– Не обманюй себе,
Духи не для тебе.
І вже давно на волі,
І в їх вже інші долі.
– Передай Арему:
Що хай не забуває.
Коли він впав у бід яму,
Я його врятувала.
– Це передам,
Бо любов у твоїх очах.
– Щедра ви мадам,
Вклонилася б я вам.
Та цього не можу,
Бо вам цим не вгоджу.
Не корч ти свою рожу,
Бо ти жадібніша і гірша
Ніж Сатана,
Бо він хоч любить.
– Не моя вина,
І він душі губить.
– І Віку хоче погубити,
Хоче її душу вбити.
Щоб самому жити,
А їй яму рити.
От така дика пригода,
Побачити світ нагода.
І за все проста нагорода,
З глиняного стакану живлюща вода.
Духів не визволила,
А лише Сатану розізлила.
Духа природи молила,
Щоб з полону любові відпустила
Арема мого,
І любов його.
Позаздрила б собі,
Якби було добре мені.
8
Дух вже рік Арем,
Сльози ллються морем.
Обернулося все горем,
Бо тебе я люблю.
Духа любити не можливо:
Бо чути його не можу,
А чи бачу вже не важливо.
Як би Арем прийшов в життя,
Відправилися б в небуття
Неземного щастя,
Королева якого Настя.
Та прийшла у Халеона4,
Вклонилася й сказала:
– Не моя вина,
Я про твою смерть не знала.
Якби ти прийшов,
В життя мов.
– І дух тихо мовив:
– Я тебе за собою вів.
– Але вже трьох полюбив!
Духа природи живої...
– Я ще не бачив дівчини такої, Вона з чарівними очима.
Ах, ті очі тьма…
І Віка, чи знов приворожила,
Чому так стала мені мила.
Мене в чари охопила,
До себе поманила.
– Я так цього не хотіла.
– Не сумуй бо третя ти.
Із тобою хочу бути,
Із тобою хочу жити.
Не потрібні й хетоїти,
До життя як повернутись.
І куди скрутитись,
В який час схаменутись.
Чи заснути і забутись?
– Я не піду до Сатани -
Ми з ним запеклі вороги.
І ті чари: такі вони,
Що виростуть чортові роги.
Я у Бога попрошу,
Я йому молитву прошепчу.
І скажу, що хочу,
Щоб ти прийшов в життя.
І так зробила я,
Бог Арему життя дав.
Він не відмовляв,