Відьми і любов
Шрифт:
Навіщо я блукала?
Він не з тих хто любить,
Він з тих хто мусить -
До смерті і після неї мене любить, Аж доки сам не дізнається...
Віко, що мені робить?
Ти ж все зіпсувала.
Можеш і не ридати,
Ти мою мрію зруйнувала.
– Пробач, як зможеш,
Я хотіла як краще.
І тобі не вгодиш,
Що хочеш ще???
Я здійснила твою мрію,
Арем тебе любив.
– А я дивлюсь і млію,
Як Бог тебе
І що ти робиш тут,
Ти ж янгол?
І тут тобі капут,
Ненавиджу тебе.
Уб'ю тебе сьогодні,
Не гаю ні хвилини.
Проходили дні,
А я не бачила твоєї провини.
Ходила немов дурна,
"Любить мене Арем".
Ця спроба марна,
У Арема цілий гарем,
Шанувальниць море.
І всі краще ніж я...
Навіщо мені це горе?
Віко, Віко,
Ти не станеш краще.
В тобі відьмацький дух,
А до того ще -
Ти більш мені не друг.
– Заридала і побігла я,
В думках нечистих.
Як про все дізналась я,
На душі стало так тяжко, их.
Чому як Віка та померла,
Воскресила я її?
І навіщо знала відьма Марла,
Брата Арема мого.
Як ніколи з ним по душам,
Не говорила я.
Поставлю двійку твоїм думам,
Бо он, що втнула я.
Покарала себе тим,
Що мусила іти.
Невідомо куди за ним,
А про Аремчика й не мріяти,
Бо не заслуговую його.
Дурню таку собі,
До голови внесла.
І нашкодила собі.
Пройду і, що нічого?
А чому ж я йшла?
Це все для кого?
Сама ж себе знесилила.
Якби повернути час назад,
Щоб Віка не потрапила в пекло - душепад.
І прожила б довше,
Так для всіх було б краще.
Піду тоді до Бога,
Всю історію перекажу.
Те, що торкнулась Сатани рога, І тепер жити не можу.
Попрошу одне,
Щоб повернув він все назад.
Хай лихе все відійде,
І рай і пекло - душепад.
І Арем не в чарах,
І я не в хмарах.
Гори сліз,
Над головою дощовий бриз.
Бог те вислухає й скаже,
Що, зробити це все зможе.
І лиш зробить зауваження,
Що минуле вже не повернуть.
Та мені вже все рівно,
Бо не хочу бути відьмою.
Це бездна, дно,
Краще бути німою:
Ніж нечистою,
Ніж чорною,
Ніж злою,
Ніж проклятою.
Бог сплеснув у долоні,
Я закрила очі.
І знов у кохання полоні,
Я, що кожної ночі.
Про минуле забула,
А якби пам'ятала
Якою я була,
Що, коханою Арема стала,
Була б від щастя я розтала.
9
Я люблю тебе,
А ти мене ні.
Гадала за роки пройде,
Та не пощастило мені.
І в снах ти марився -
Принцом на коні.
Що ночі снився,
Я прокидалася "О ні".
Я мріяла про диво,
Дивлячись на небо.
Пила пиво,
Не вино бо
Закінчилося вечора того,
Коли я сумувала.
Скажеш ого,
Бо я скількись бутилок відкривала.
А від чого сп'яніла
Сама я не скажу:
Чи від того, що коли бачила тебе мліла, Чи все ж від вина.
І пиво закінчилося,
Ну горілки я не п'ю.
І тут я схаменусь,
Я ж здоров'я гублю.
Гублю, убиваю,
В алкоголі топлю.
Ночами ридаю,
В сумліннях томлю.
А заради цілі
Нічого не роблю.
Мої думи на це невмілі,
Цим надії свої гублю.
І найменший шанс,
Піде по світу гуляти.
Піде та не вернеться...
Тепер буду знати.
Кажуть є в Арема дівчина,
Далеко за селом.
Кажуть любить він її сповна.
І збирає металолом:
Щоб, возити її по кафе,
По ресторанам і по клубам.
Носить вона галіфе,
Міні, а сама бам-бам.
Знань зовсім не має.
Батько її олігарх.
Вона в сукнях все кружляє.
А старання Арема на прах:
Бо хоч вік працюватиме,
20 мільйонів не здобуде.
І любові її не матиме,
Так це все і буде.
Не красива кажуть люди,
А пластичну операцію -
Робити не дозволяють.
Вони мають рацію,
За здоров'я переживають.
Пилинки з Сніжани здувають,
Раби всі для неї -
Яким вона не дає жить.
Може їх посварю,
Бо хочу бути нею.
Дурниць їй наговорю,
Бо хочу бути з ним.
Та, що я марю,
Себе я з ним не бачу.
Та бажанням горю,
Бути з ним хочу.
Думками вже зізналась,
В горі в печалі.
Що, я закохалась,
У хлопця зі сталі.
Я не в сенсі сильного,
Я не в сенсі врівноваженого.
Я в сенсі байдужого,
І незвичного.
І горю бажанням пустим,
Бути з тим
Хто не розуміє мій світ.
І не зрозуміє ще мільйони літ.
І скільки мені страждати?
Кажуть треба
Три роки перечекати,
І любов сама мине.
Кажуть любов це хвороба.
І зараз я її раба.
І чи воно мені треба?