Відьми і любов
Шрифт:
Він гучно упав.
За голову взявся,
Ще трохи б й не встав.
Я серце розбила:
Йому і собі.
Хоч його любила,
І тала в журбі.
Він бачив мене,
Він знає хто я.
Переписка не мине
Просто так.
Десь зачепить душу.
А все це чи не так?
Десь у пам'яті
Лишиться,
Нема за що,
Нам битися.
Не любов -
Не біда -
Не розриває душу.
10
Все
Як бажалося тоді.
Коли минуле повертала,
Все вже набридло, годі.
І за Вікою сумую,
Хоч і відьма вона.
Як все повернути мудрую,
І розбила пляшку вина.
І Арема так не любила,
До смерті аж.
І сльози свої не губила,
Не малювала на нього саж.
Так би я сказала,
Якби те все згадала.
І зараз б заридала,
І в Бога випрошувала:
Повернути минуле.
А він би не повернув,
Бо воно потонуле.
Навіть якби думки почув.
За весь цей час, я не знала:
Що я Бога бачила,
З Сатаною розмовляла,
Розмовляла і кляла.
І якби я знала,
Що Арем мене любив,
Свідомість втратила б і впала.
Цими словами Бог мене убив!
Коли явивсь у сні
До мене.
Я прокинулась "О ні", Яка дурна колись була.
Напевне на душі було
Так, що лиш смерть - вихід.
А тепер все загуло,
Шах і мат. А конем хід?
У безмежжі простору,
Як і життя моє щезло
Навіки.
Це добро, це зло.
Була колись
Така щаслива,
І це щось?
Зламало все.
Чи це любов та - нещаслива,
Чи це я така примхлива?
Чи що? Запитання,
Мої зітхання.
І тут за спиною,
Брюнетка в чорному
Ступне ногою,
І промовить:
– Відьми не забувають.
Я все пам'ятаю.
Відьмам пам'ять не стирають.
Я тебе вітаю:
Врятувала Арема,
А мене кинула.
Говорила, що я тьма,
А сама добром линула
В зло.
В чорне вимазалася,
А воно по душі поповзло.
Тоді ти покаялася.
– А чисту правду
Сказати не можеш?
Не було такого,
Ти мені брешеш!
– Не хочеш, не вір,
А як згадаєш,
Думки перевір.
Ще пожалкуєш.
– Навіщо мені ти?
Звідки мене знаєш?
Є бажання тебе проклясти.
– А чому не розумієш?
– Ні не розумію.
– Бо проклинала вже.
– Я стою і млію,
Що вона каже.
Коли я проклинала,
Я не пам'ятаю.
Я такого не чекала,
І за це себе лаю.
То Бог зі сну, то правда,
А я гадала марево.
Звісно я в нього вірила,
І в молитвах сльози лила.
А щоб говорити,
Я й не мріяла.
Можете голодом морити,
Не повірила б.
Та потім Лорія з'явилась,
І мою пам'ять освіжила.
Я тоді так розізлилась,
Що перерізала Лорії жила.
В юянема9 заключила,
І молила, все молила
Повернути це все.
Тримаючи мертву
Відьму у полоні,
Я впала навколішки
Святої Богородиці іконі.
І стала благати
Повернути втрачене,
Молитву їй читати,
І слізьми заливати.
Богородиця Діво, радій
Всіх благ даруюча Маріє,
Господь з Тобою;
Благословенна Ти в жінках
І плід черева твого
Як спасіння народила
Душ наших.
написано: 3 лютого 2013 року
Таємниць більш нема
1
Я йтиму мети поки,
Поки б'ється серце,
Палає любов в ньому доки.
Доки жива вона,
Не покладу ані на хвилину
Рук своїх.
І до тебе полину,
На крилах неземних.
Ти будеш мій -
Я знаю.
Не зіпсує все чортів змій.
Бо в руках віру тримаю.
Я іду до цілі,
Дорога чарує очі.
Хоч руки на те не вмілі.
Не покладу їх до темної ночі.
Я вірю в кохання,
Не вірю в біду.
Від втоми зітхання,
Я зараз впаду.
Хай тіло неспроможне,
Цілі дійти,
Та сила й дух непереможне.
І я можу діяти.
Прошепчу я останні слова,
Що зачеплять твою душу.
Ти забудеш, що таке мова.
Та піти я мушу,
Повернуся я чекай,
Але не скоро -
Знай.
Зовсім не скоро,
Сил я не маю.
Хоча словами -
Долю проклинаю,
Клятими я вами.
Та, що з тих слів пропащих -
Коли не донесла -
Я думок найкращих,
До серця твого,
Слів життя мого.
Люблю - прощальне слово.
Тону - прощай кохання.
Але я донесла:
Слізки і зітхання.
Та, що з того, що зізналась,
Картина ж в пам'ять -
Не ввірвалась.
Хоч разів зо п'ять
Старалась,
Донести того життя:
Краплю море.
Те каяття,
Велике горе.
І чи Бог поверне все,
Чи кінець, що добро боре.
Немов зі сну прокинулась,
Арем поруч.
Чи все примарилося,