Відьми і любов
Шрифт:
Коли мій ворог -
Кохана людина.
Я не бачила його ріг,
Була як дитина.
Любила й страждала,
Горя й не чекала.
Тепер мов вовк поранений,
В силах не впевнений.
В діях своїх,
В зітханнях твоїх.
Користувався почуттями,
Знав, що кохаю без тями.
Смерті моєї хотів.
Я мов сотні поранених котів.
Досить винити когось,
Ніхто тут не винен.
Знайшла собі ось
Мету
Віку потрібно вбити,
Плани чорні збити.
Та в пекло не потраплю,
Навіть віддавши
Крові останню краплю,
Чи душу.
Та я мушу!
Це я дала
Гадині життя.
А чи мала?
Ніхто не змушував.
Прокляті почуття!!!
Друг була мені,
По моїй вині.
Апокаліпсис прийде,
Він швидкість набирає,
І до нас іде.
2
Віка - зрадила мене,
Їй ця зрада не мине.
Вбивши подругу - згрішу,
Мені в пекло стежина,
Та я мушу.
Я немов дитина,
Не знаю як вчинити.
А так собі спокійно,
Хоче душа жити.
А якби Бог вчинив?
Простив!
У гріху не винив!
Відпустив!
А за що її карати?
А за що її прощати?
Карати за що є,
За серце розбите моє.
За зраду, за брехню,
За підсунуту свиню.
Годі голову ламати,
Треба зустріч вимагати.
Ритуал я проведу,
Віку з пекла виведу.
Віка вийде. Де-не-де
Поглядом хижим проведе.
Очі в неї вже чортячі,
А вуста такі гарячі.
Погляд хижий як в чорта,
В череві ростить чорта.
Гострі зуби як в потвори,
Та, що вилізла з комори.
Не Віка вже, а Сатана,
Закрашена в лихі тонна.
А голос наче писк щурячий,
Погляд гірше ніж хижачий.
Та я не втечу від страху,
Якого б не зазнала жаху.
Перехрещуся і піду,
Я до суті все ж дійду.
– Що з тобою подруго
Милая моя?
В пеклі не туго?
Як твоя сім'я?
І знову видасться той писк,
Я від зляку п'ю вже віскі.
– Я хотіла в історії буть,
Революції хотіла.
– Забудь!
Нема в тебе ані духу, ані тіла, Не до того ремесла
Твоя душа влетіла.
Почни все з чистого листа,
Хоч знаю, ця дорога не проста.
– Я хотіла, та вже пізно.
Видавсь писк вже люто й грізно.
У вухах аж залящало,
Як це чудо пропищало.
Хоч бери тікай,
Та й край.
Та мирної дійти угоди
Маю,
За будь-якої нагоди.
Знаю
Що у цій потворі
Живе душа людська.
Та
На 33 замки.
А дух ненависті стереже,
Душу цю від світла береже.
Та як?
Від писку шаленію.
І ніяк,
Ніщо проти нього не вдію.
Та тут згадаю я минуле:
Першу зустріч,
Віку - дитя в гріхах потонуле.
І зрозумію в чому річ.
Перехрещу потвору,
Й молитву прочитаю.
Та від потвори скільки ору,
Що я вже тікаю.
Добігши до бездонного,
Коридору дзеркального,
На коліна впала,
І молитву прочитала.
Бог до мене не явився,
Щоб в пеклі не перевівся.
Лиш записочку прислав:
"Бога милая ти слав,
Сатану ти зневажай.
Планам не чесним заважай!
Я хоч могучий,
Та не всесильний.
Оскільки люди втрачають
Віру, віру в мене забувають.
І до нечисті прихиляються,
І грошима вихваляються.
Вирішуй як знаєш,
Мені ж довіряєш.
Я прощу помилку твою,
Якщо її втнеш ти.
Я люблю тебе - дитину свою.
Не гай часу, треба йти.
Та пам'ятай,
Шлях легкий - не завжди вірний!
Ти ж потрапила в рай!
Знайди вихід мирний.
Та що вже діять,
Не треба було тоді зерна сіять
Щоб плоди гіркі не збирати.
Треба про розум свій дбати.
Я сказала лиш - "Прости,
Віко дівою зрости."
І геть побігла.
Що лиха Віка знаючи.
Я б могла,
Врятувати все кохаючи.
Якби Віка не монстром була - благословила, Та монстра благословивши - прокляну.
Я напевно все таки згрішила,
І вже визнаю свою вину.
Визнаю, плачу, благаю,
Боже відправ її душу до раю.
Хоча сама знаю,
В пеклі їй горіти.
За чорні думки себе караю,
Хоча в світле вірити маю.
Якщо Віка помре зараз,
Апокаліпсису не буде.
Та я втрачу сенс життя в раз,
І моя світла місія за гуде.
Та я не знаю як вчинити,
Діяти як, що робити.
3
Вечір тихий,
Немов нечисть готує план лихий.
Перед дзеркалом розчісуючи волосся, Бачу на ньому вінок із колосся.
Та знаю, що ніякого вінка
На голові нема.
Чи ілюзія тонка,
З книги заклять Юянема9?
Ні не ілюзія,
Та й не я то.
Нечиста дивізія,
Прийшла навідати мене в Іванове свято.
Та як могла забути,
Що сьогодні Івана Купала.
І як же мені бути,