Відьми і любов
Шрифт:
Всього жах наснився.
Ні, Арем мовчить,
Поглядом відкидає мене.
Чи йому набридло жить,
І він не знає чи це мине.
Важко перекидає
З руки на руку книгу,
Потім в бік її кидає,
На сніг в сьогоднішню відлигу.
– Ареме, що з тобою?
Злий чому ти?
– Скучив за тобою.
Чекав тебе я віком,
А ти мене лишила,
Віддала відьмі на спокусу.
Ти ж мене любила,
Як могла ти?
–
Віка в чари огорнула.
А так би повір нізащо,
Я б тебе не покинула.
Віка розуму лишила,
А я гадала подруга.
А вона лише грішила,
І темною як була так і є.
Як я вірити їй стала,
Думати, що за розум взялася.
Я перед її волею тала,
А вона брехала.
До Бога зверталася,
Молитви читала.
Щоб не сталося,
Все мене питала.
І тут виявляється,
Що вона любов мою викрала.
Чарами вихваляється,
А сама мене оббрехала.
До Бога прихилялась,
На всіх божих святах
У церкві тусувалась,
І вилітала в кінці служби немов птах.
Плювала й мені в обличчя,
Й обманювала Бога.
А я вірила їй,
Не бачила її рога.
– Вона хотіла виліпити
З тебе відьму.
Щоб світ захопити,
Взяти в тьму.
– Я знаю, що апокаліпсис -
Утворити все хотіла.
Щоб родився син Диявола,
Та зробити це невміла,
Голову мені не тим забила.
Ареме, любов моя,
А якби вона змогла?
Що зі мною зробити мала?
– Ти б від темряви сохла,
І виконувати її прихоті мала.
– Апокаліпсис чекає нас,
Шанси виграти цю війну малі.
Я не лякаю вас,
І не прошу у вас жалю.
А відьма Віка,
Сина Сатани породити має.
Не дожила свого віку,
Зате як погубити світ знає.
Я все рятувала,
Її від нього крала.
А вона брехала,
Грала в гру зі мною.
Та гру почала не з тою.
Вагітну Віку -
Смерть чекає,
А бідна цього не знає.
Цю війну я виграти маю.
Цього разу не за любов.
Хоч дурницю роблю - знаю,
Та за Аремчика порву.
Хотіли його вкрасти в мене,
Та я його сама люблю,
І любов моя не мине.
Люблю, його не погублю.
Любов здобувши -
Бережу її.
А біди забувши -
Не чекаю їх.
Вони самі приходять,
Та як приходять, так і відходять.
А за любов,
Порву любого.
Не боячись:
Ні чорта, навіть і не Бога.
Хоча люблю його,
Як і Арема.
Та згрішити
Використавши юянема9.
Тут Арем зірвався,
Пхнув мене у бік.
В ньому терпець увірвався,
Він не хотів зі мною жити вік.
Він люто, але терплячи сказав, Очі мені на правду відкрив:
– Не люблю тебе я зовсім,
По-правді яму тобі рив.
Ти планам Віки,
Заважала всі віки.
Тоді я не чарував
На кохання,
Пропаще зілля готував,
На Вікине бажання.
Та ти змінила плани,
Сказавши, що любиш.
Потім відьом попросив.
Викрасти мене.
Вони казали: - Що ти робиш,
Ти ж її душу губиш,
Серце навпіл рубиш.
А в дорозі тій,
Померти ти мала.
– Ареме ти мене не любиш,
Я це відчувала.
– Божа матір,
Тобі очі відкрила.
Ти все згадала,
І в чудо повірила.
Що ж, ти незломна,
Скажу я тобі.
Та про тебе знаю сповна.
Не бажай удачі собі.
Твої плани -
Відомі мені.
Тож поїж супу з сої,
Та поплач над кінцем світу.
Тьма запанує,
Ніщо не врятує.
А ти мені нічого не зробиш,
Бо ти мене любиш.
Любов - пропаща сила,
Та цього разу вона
Погубить весь світ.
Випий бокальчик вина,
Перед смертю хоча б.
– Ні Ареме,
Не люблю я тебе так,
Як землю, добро й Бога.
Потуплю я твої рога.
Ти не свій й не нечистий,
Ти не за добро,
Ти не за зло.
– Зламаю тобі ребро,
Як будеш дурість говорить.
– Тобі з келиха
Смерті не надпити.
Ти смертний, зазнаєш лиха.
Ти заради Віки готовий життя погубить?
Що ж губи,
Губи, померай.
Та не потрапити тобі у рай.
– Ти мене не карай,
Не тобі то знати дано.
Я переплюну й Сатану й Бога.
– З глузду з'їхав певно?
Зла більше,
Так я згодна.
Вас всіх багато,
Я одна.
Та я сильна,
А ви нікчемні.
Бог мені допоможе,
Відхилити те, що негоже.
Віці Бог життя дав,
Має право його забрати.
А ти пітон, удав,
На змія спокусителя -
Так схожий.
Але кривий, негожий.
Як історія про Адама і Єву,
То він там хоч красивий,
А ти он бач вже сивий.
Кінця світу не буде,
Ваш дурний план загуде.
– Ще побачимо.
– Дивись,
Та не полети увись.
І як мені світ врятувати?