Відродження
Шрифт:
– Хобі потрібне кожному. А ще кожному потрібне одне-два дива, просто щоб переконатися, що життя – це щось більше, ніж довга марудна дорога, якою ти плентаєшся від колиски до могили. Хочеш побачити друге диво, Джеймі?
– Так!
У кутку стояв ще один стіл, завалений інструментами, шматками дроту, трьома-чотирма розчленованими транзисторними радіоприймачами, схожими на ті, які були у Клер та Енді, а також звичайними батарейками й акумуляторами з крамниці. Ще там стояв маленький дерев’яний ящик. Узявши його, Джейкобз опустився на коліно, щоб ми з ним були на одному рівні, і витяг зсередини фігурку, загорнуту в білу мантію.
– Ти знаєш, хто це?
Я знав, бо фігура була схожа на мій люмінесцентний нічник.
– Ісус. Ісус із пакунком на спині.
– Це не просто пакунок, це акумуляторний блок. Поглянь. – Він підняв кришку блока на шарнірі, не більшому за голку для шитва. Усередині я побачив щось подібне до кількох блискучих монеток з крихітними цятками припою. – Ці я теж сам зробив, бо в крамниці чогось такого маленького й потужного не купиш. Мабуть, я міг би їх запатентувати і, може, колись так і зроблю, але… – Він похитав головою. – Не зважай.
Він знову закрив кришку блоку й переніс Ісуса до ландшафту Погідного озера.
– Сподіваюсь, ти помітив, яка синя в озері вода, – сказав він.
– Ага! Я такого синього озера ще не бачив!
Він кивнув.
– Само по собі диво, можна сказати… поки уважніше не придивишся.
– Як це?
– Насправді то просто фарба. Іноді, Джеймі, я над цим розмірковую. Коли не спиться. Над тим, що від дещиці фарби мілка вода здається глибокою.
Така дурниця здалася мені не вартою того, щоб її обдумувати, але вголос я цього не сказав. Раптом священик наче виструнчився і поставив Ісуса біля озера.
– Я планую використовувати це на зборах молоді, це буде так зване навчальне знаряддя. Але ти побачиш усе першим, гаразд?
– Гаразд.
– Ось що сказано в чотирнадцятому розділі Євангелія від Матвія. Джеймі, ти ж будеш виконувати настанови зі Слова Божого?
– Авжеж. Мабуть, так. – Мені знову стало трохи тривожно.
– Я знаю, що будеш. Бо те, що ми засвоюємо дітьми, залишається в пам’яті якнайдовше. Добре, слухай уважно. «І зараз звелів Ісус учням… – тобто наказав їм, – до човна сідати, і переплисти на той бік раніше Його, аж поки народ Він відпустить. Відпустивши ж народ, Він на гору пішов помолитися на самоті…» – А ти молишся, Джеймі?
– Так, щовечора.
– Молодчинка. Добре, продовжимо. «…і як вечір настав, був там Сам. А човен вже був на середині моря, і кидали хвилі його, бо вітер зірвавсь супротивний. А о четвертій сторожі нічній Ісус підійшов до них, ідучи по морю. Як побачили ж учні, що йде Він по морю, то настрашилися та й казали: Мара! І від страху вони закричали… А Ісус до них зараз озвався й сказав: Заспокойтесь, це Я, не лякайтесь!» Оце й кінець історії, хай Господь благословить Своє святеє Слово. Хороша вона, правда?
– Мабуть, так. А «озвався» – це означає «заговорив»? Так?
– Так. Ти хотів би побачити, як Ісус іде Погідним озером?
– Ага! Ще б пак!
Він щось покрутив під білою мантією Ісуса, і фігурка зарухалася. Досягнувши Погідного озера, вона не втопилася, а продовжила спокійне ковзання по водяній гладіні. Іншого берега вона дісталася за двадцять секунд чи десь так. Там був пагорб, і вона пробувала на нього вибратися, але я бачив, що от-от перекинеться. Та не встигла, бо її схопив преподобний Джейкобз. Знову засунувши руку Ісусу під мантію, він його вимкнув.
– Він це зробив! – вигукнув я. – Ходив по воді!
– Ну… – Священик усміхався, але не веселою усмішкою. Один кутик рота в нього був опущений донизу. – І так, і ні.
– Що ви маєте на увазі?
– Бачиш те місце, де він ступив на воду?
– Ага…
– Простягни туди руку. І подивись, що там знайдеш. Але обережно, не торкайся ліній електропередач, бо по них біжить справжній струм. Не сильний, але якщо ти їх зачепиш, тебе стукне. Особливо якщо рука буде мокра.
Я простягнув руку, однак сторожко. Навряд чи він міг зіграти зі мною злий жарт, як це часом любили робити Террі й Кон, але я був у чужому гаражі з чужим чоловіком і достеменно нічого не знав. Вода здавалася глибокою, але то була ілюзія, створена синьою фарбою на стінках контейнера та відблисками світла на поверхні. Мій палець занурився лише по першу кісточку.
– Ти не в тому місці торкаєшся, – зауважив преподобний Джейкобз. – Посунь руку трохи вправо. Ти знаєш, де право, а де ліво?
Я знав. Мене мама навчила. Права – це та рука, якою ти пишеш. Звісно, для Клер і Кона це правило не діяло, бо вони були, як казав мій батько, ліворукими гравцями.
Я посунув руку й намацав щось у воді. То був метал, з канавкою в ньому.
– Думаю, я знайшов, – сказав я преподобному Джейкобзу.
– Я теж так думаю. Ти торкаєшся рейки, якою пересувається Ісус.
– Це фокус! – вигукнув я. Фокусників я бачив у «Шоу Еда Саллівана» [16] , а в Кона була коробка з фокусами, яку він одержав на день народження, хоча вже все розгубив, окрім летючих кульок і зникаючого яйця.
– Саме так.
– Як те, що Ісус ішов по воді до того човна!
– Іноді, – сказав він, – якраз цього я й побоююся.
У нього був такий сумний і відсторонений вигляд, що мені знову на мить стало трохи лячно. А ще шкода його. Бо я зовсім не розумів, чому він сумує, коли в нього в гаражі є такий чудовий уявний світ, як Погідне озеро.
16
Розважальне телешоу, яке показували на каналі CBS з 1948 до 1971 р.
– Це дуже хороший фокус. – І я погладив його по руці.
Він повернувся з тієї далечіні, куди був одійшов, і широко мені всміхнувся.
– Твоя правда, – сказав він. – Мабуть, я просто скучив за дружиною і синочком. Думаю, саме тому я тебе й позичив, Джеймі. Але час повернути тебе мамі.
Коли ми дійшли до траси 9, він знову взяв мене за руку, хоча ні з того, ні з іншого боку машин видно не було, й ми йшли так усю дорогу до Методист-роуд. Але я не мав нічого проти. Мені подобалося тримати його за руку. Я знав, що він турбується про мене.