В країні дрімучих трав
Шрифт:
МОЇ ПОМІТКИ НА КОНСПЕКТІ
За кілька днів я одержав два примірники конспекту Думчева. Вони були акуратно переписані гострим, чітким почерком. Очевидно, писала Булай.
А Думчев увесь час повторював: — З цього конспекту світ дізнається багато про що нове! Ви допомогли мені повернутися до людей! За це спасибі! Але всю велич вашого подвигу я особливо відчуваю зараз, коли ви пропонуєте мені свою допомогу. Спасибі вам за те, що ви
Він багато і часто повторював “Спасибі, спасибі!”, був дещо збентежений і розчулений. Він не знав, як дякувати мені за те, що я беру таку велику участь у його справі, і сказав:
— Один примірник особисто для вас.
Мені чомусь не хотілося читати конспект у задушливому номері. Я дочекався ранку, взяв з бібліотеки книжки, довідники, словники і прийшов у сад, щоб розібратися в усьому.
Як давній друг, суворий і вимогливий, цей сад уже багато разів зустрічав мене своїм протяглим, безугавним шумом. Трохи звернеш з головної алеї — темно, тихо. Стежки позаростали травою. Сад не обгороджено. Але біля входу до головної алеї стоїть величезна дерев’яна арка, пофарбована в голубий колір. На арці привітний напис: “Ласкаво просимо!”
На великій, з похилою спинкою лаві я розгорнув книжки і почав читати.
Зелений коник стрибнув мені на ногу, підскочив і зник у траві. Я всміхнувся своїм спогадам. Десь зовсім поруч перегукувалися дзвінкі дитячі голоси.
— Паличка-виручалочка!
— Виручай!
— Знайшов! Виходь! Раз! Два! Три! Але я поринув у написане, і до мене вже зовсім здалеку долинало:
— Знай-шов! Знай-шов! Конспект Думчева починався незвично: “Люди науки! Я бачу, як ви читаєте конспект мого майбутнього щоденника. Дехто з вас, далекозорий, почепив окуляри, інший, короткозорий, зняв окуляри. А деякі одну пару окулярів наділи, а другу тримають про запас у кишені.
Дайте спокій своїм окулярам! Ідіть до першого-ліпшого ставка. Там ви знайдете щось набагато досконаліше. Спіймайте жука-вертячку. Так! Так! Я не божевільний; жука-вертячку. Він мешкає на межі повітря і води, тобто і в повітрі, і у воді. Але світлове проміння, яке падає в очі жука, коли він перебуває в повітряному середовищі, заломлюється на один лад, а світлове проміння, яке проходить крізь воду, заломлюється інакше — значно слабкіше. У вертячки кжне око поділене на дві половинки. Одна половинка лежить вище — вона бачить у повітрі, а друга, нижня, половинка бачить у воді. Фокусні відстані половинок різні. Коли вертячка ковзає по воді, верхня половинка спостерігає те, що діється у повітрі, нижня — те, що у воді.
Киньте свої окуляри! Дослідіть вертячку! Застосуйте цей принцип двофокусного зору! Виготовте собі скельця двофокусних окулярів!”
Тут я зробив помітку олівцем:
“Пізно! Касир у Москві, коли видавав мені залізничний квиток, подивився на мене крізь свої окуляри досить дивно. Це мене зацікавило. Касир пояснив: звичайні двофокусні окуляри! Їх можна замовити в будь-якій аптеці”.
Ця пропозиція Думчева, звичайно, застаріла! “Та, мабуть, подумав я, — далі я прочитаю щось
“Люди! Ви риєте тунелі в горах, пробиваєте різні породи землі. Вчіться у жуків-шашлів! Досліджуйте, чому вони чують, де шар дерева тонший і де товщий”.
Далі Думчев писав про торедо новаліс — корабельного шашеля.
“Зверніть увагу на те, що цей шашіль — молюск, схожий на невеликого черв’яка, вкритий зігнутою пластинкою і легко проходить крізь найтвердіше дерево. Обов’язково дослідіть, як він пробиває це дерево. І створіть за прикладом торедо новаліс апарат для пробивання дерева”.
Висловлюючи сумнів, я написав на полях:
“Порада цікава, але навряд чи цей шашіль підкаже людині ідею винайдення нового бура”.
Думчев каже:
“Будівнику, вчись у бджоли економно будувати! Кожна стінка чарункового вмістилища використовується двічі. Тут усі переваги побудови вмістилищ з шестикутним перерізом. Яка економія будівельного матеріалу, і при цьому велика міцність! А саме: вага воску (будівельного матеріалу стільників) у шістдесят разів менша від ваги меду, що міститься у ньому”.
Я зробив самовпевнену помітку:
“Нащо рекомендувати увазі архітекторів чарунки з шестикутним перерізом? Фантазія архітектора не потребує підказок бджоли.
Найгірший архітектор, перш ніж побудувати споруду, створює план цієї споруди у своєму мозку. А потім, якщо потрібно, він змінює і поліпшує цей проект. Бджола нічого змінювати не може. Бджола завжди “будує” інстинктивно. Якщо проколоти чарунку, мед буде витікати. Але бджола носитиме й носитиме мед до цієї дірявої чарунки, відкладе сюди яєчко і запечатає порожню чарунку. Сліпий інстинкт! Вона й прилітає саме стільки разів, скільки треба для заповнення чарунки”.
І тут я згадав, як пробивав покрівлю гнізда, куди листярізна бджола відклала яєчко. А вона бездумно, інстинктивно все клала й клала нові покрівлі. І поклала стільки покрівель, скільки кладе завжди, “не помітила”, що всі вони були пробиті. “…Вага воску в шістдесят разів менша від ваги меду, що міститься у ньому”. Це заслуговує на увагу. Але віск як будівельний матеріал для людини?! Досить дивна пропозиція!
Думчев пише:
“Людино, навчись захищати свої будинки від холоду!
Самка богомола, відкладаючи свої яйця, вкриває їх особливою рідиною, яку безупинно виділяє. Ця маса з бульбашками повітря всередині захищає яйця від надмірної спеки і великого холоду. Дослідіть цю рідину”.
Моя помітка:
“Йдеться про теплову ізоляцію. Але ж повітря як ізоляційний матеріал давно відоме. А зовсім недавно техніка наших днів, враховуючи повітря як термоізоляційний матеріал, створила спеціальний вид піноскла. Матеріал цей легкістю і поруватістю перевищує навіть корок. Щоб одержати таку масу, потрібно було знайти спосіб регулювання утворення пористої структури в скломасі. Секрет полягає в тому, щоб пори з газом розподілялися в скломасі рівномірно”.
“Немає потреби в піні богомола шукати рівномірність розподілу окремих пор!” — подумав я.