В забутій країні
Шрифт:
Ми сиділи вчотирьох у нашій маленькій кімнатці; двері її виходили до центральної зали. Я щойно розповів друзям про нашу розмову з царицею; не знаю, що ми надумали б, якби мали час спокійно все обговорити, але події випередили нас. У залі пролунав чийсь нестямний зойк, і я вибіг із кімнати.
І досі не можу спокійно згадати те, що постало перед моїми очима. Вперше в житті я побачив, як ллється людська кров. Звичайно, мені доводилось читати про криваві бійки і розправи, але я ніколи не думав, що людина може так озвіріти.
Того дня відзначалося свято на честь бога сонця Ра. Перед храмом, освітленим з цієї нагоди смолоскипами та світильниками, зібралося багато жерців. Скрізь панували мир і спокій. І раптом, несподівано для всіх, з’явився загін із двадцяти чоловік, озброєних з голови до ніг.
Першого вбито вартового, що стояв коло дверей храму. Це його передсмертний крик почули ми з нашої кімнати.
Воїни, горлаючи, вдерлись до зали й напали на бідолашних беззбройних жерців. Серед воїнів був Нохрі. Його обладунок яскраво блищав, осяяний полум’ям смолоскипів. Поруч з полководцем стояв Псаро. Нохрі тримав у руках великий лук, такий самий, як у того сміливого мисливця, що гнався за гієною.
Осатанілі солдати без жалю вбили майже всіх жерців. Врятувались тільки ті, що встигли сховатися за товстими колонами, а потім непомітно добралися до дверей храму і зникли у пітьмі.
За кілька хвилин усе було закінчено, і Нохрі, піднісши меч, вигукнув:
— Вперед! До гробниці!
Воїни кинулися за своїм ватажком, і незабаром у підземеллі забряжчала зброя.
Я побіг до своїх товаришів. Вони були вже в масках.
— Нохрі вбив жерців! — крикнув я. — Він намагається вдертися до гробниці. Якщо він загарбає скарби, ми загинемо.
— Наготуйте револьвери, — наказав Дхірендра, вибігаючи з кімнати, — і за мною!
Чан і Дхандас кинулися слідом, я — за ними. Хоч яке небезпечне було наше становище, але я, пам’ятаю, мимоволі усміхнувся: дуже кумедний вигляд мали староєгипетські боги, озброєні сучасною вогнепальною зброєю!
Коли ми вбігли до підземелля, обидва вартові гробниці лежали в калюжах крові.
Дальші події не можна описати стисло, хоч вони тривали якісь мізерні секунди. Я, здається, не брав участі в цій сутичці, бо так налякався, що зовсім забув про двадцятизарядний револьвер, який тримав у руці. Весь тремтячи від страху, дивився я на мечі, освітлені полум’ям смолоскипів, і враз помітив, що серед солдатів почалася якась метушня. Вони безладно бігали, наштовхувались одні на одних, падали і, схопившись на ноги, знову гасали по підземеллю, аж поки нарешті кинулися врозтіч. Це єгипетські боги з обличчям тварин напали на них, мов розлючені леви, і посіяли серед солдатів жах. Бог Гор височів на цілу голову над усіма, крім Нохрі. Від брязкоту зброї, пострілів і гамору я мало не оглух.
Бій тривав недовго. Псаро, Нохрі і воїни, які встигли врятуватися, відступили й сходами подалися до головної зали. Ми залишилися самі серед трупів убитих жерців та п’ятьох солдатів Нохрі.
Однак Дхірендра не втримався і теж побіг нагору. До нас долинуло кілька пострілів, потім усе затихло: мабуть, у Дхірендри закінчились патрони.
Нохрі із своїми людьми добрався до ріки і поплив човном у свій палац.
Отже, його перша спроба загарбати Серафісові скарби зазнала невдачі.
Коли Дхірендра повернувся, я побачив у нього на плечі кров.
— Вас поранено? — спитав я.
— Так, трохи дряпнуло… Цей диявол у золотому обладунку насилу вибрався звідси. Ми були так близько один від одного, що я не міг навіть добре націлитись.
— Не забувайте, що Нохрі ще до світанку може повернутись, — сказав Дхандас, — і тоді вже ми зазнаємо поразки, бо їх буде набагато більше.
— Це правда, але не треба забувати про забобони. Цим людям нелегко підняти зброю проти тих, кого вони вважають за богів, — заперечив я.
— Ви впевнені в цьому, професоре? — спитав Чан. — Невже ви думаєте, що Псаро нічого не зрозумів, побачивши, як Анубіс стріляє з револьвера? Адже він побував у Бомбеї, Калькутті, в Патні й Бенаресі. Спектакль закінчено. Треба швидко надумувати щось — ми маємо на це якихось півгодини, не більше.
— Треба сховатися в царському палаці. Це єдине місце, де ми зможемо почувати себе безпечніше, ніж десь-інде, — висловив я свою думку.
Дхандас, який саме уважно розглядав ієрогліфи, раптом спитав мене схвильовано:
— Професоре, амулет із вами?
— Ні.
— Тоді, будь ласка, принесіть його швиденько. Мені от що спало на думку: багато з цих знаків, здається, подібні до знаків на амулеті.
Я збігав по амулет, ще не розуміючи, що може бути спільного між цими кругами та амулетом.
Коли я повернувся, пан Чан сказав:
— Вважайте, що бог магії і чаклунства розкрив цю таємницю. Все зрозуміло. Це ж не що інше, як замок із секретом, подібний до тих, які випускають в Алігарсі. [28] Треба поставити літери в певному порядку, і замок відімкнеться. Ви, професоре, держіть амулет і дивіться на перший рядок, а я повертатиму перший круг; коли ви побачите, що ієрогліф на ньому збігся з першим ієрогліфом першого рядка напису на скарабеї, зупиніть мене. Те саме ми зробимо і з іншими кругами.
28
Алігарх— місто в Північній Індії.
Першим на скарабеї зображено Хепера. Чан почав обертати круг, на якому було багато різних ієрогліфів та малюнків. Але от з’явився Хепер, і я сказав Чанові, щоб він зупинив круг.
Потім він почав обертати другий круг, і, коли малюнок на ньому збігся з другим знаком на скарабеї, я знову зупинив його. Те саме ми зробили з третім, четвертим і п’ятим кругами. Закінчивши перший ряд, ми побачили, що напис на ньому цілком збігся з першим рядком на амулеті.
Тепер ми спробували відсунути верхній поперечний бронзовий брус. Він легко ввійшов у кам’яну стіну, біля якої стояла статуя бога сонця.
Аж зараз ми помітили, що на скарабеї стільки рядків, скільки брусів на дверях, а ієрогліфів стільки, скільки кругів.
Ми повернули решту кругів відповідно до напису на скарабеї і всунули в стіну один по одному всі поперечні бруси. Вхід до гробниці відчинено! Але перед тим як увійти до гробниці, я ще раз глянув на ієрогліфи на кругах. От що було там написано:
“Скарабей проклинає того, хто перший спробує пробратися до гробниці, і попереджає, що сам Анубіс одведе цього зухвалого блюзніра туди, де його спіткають вічні страждання”.