В забутій країні
Шрифт:
Серафісова гробниця складалася з кількох кімнат; стіни їхні були прикрашені кольоровими малюнками; в цих малюнках відбито різні епізоди з життя фіванського вельможі.
Саркофаг з тілом Серафіса стояв на невисокому кам’яному постаменті в кімнаті, де не було на стінах прикрас, як в усіх інших. Навколо саркофага було розставлено багато глечиків, таць та різних побутових речей, мабуть, привезених сюди з Єгипту разом з тілом Серафіса. Від їжі, що її залишили тут у день похорону, не зосталось і сліду: адже, як відомо, Серафіс був сучасник Юдхіштхіра. [29]
29
Юдхіштхір— один із героїв староіндійського епосу “Махабхарата”.
У другій кімнаті була статуя Серафіса на троні, а поряд стояла маленька скульптура — його душа. У цій кімнаті зберігались усі багатства Фів. Тут було чотирнадцять скриньок, повних самоцвітів; мабуть, вони коштували багато мільйонів рупій. Підлога була встелена золотими плитами однакового розміру й форми. На кожній плиті вигравіювано Серафісове ім’я.
Коли Дхандас побачив ці незліченні багатства, з ним стався напад божевілля. Він довго реготав, витягнувши шию, аж поки знепритомнів.
На щастя, він не збожеволів остаточно — коли ми підняли його, він прийшов до пам’яті. Але тепер уже ніщо не цікавило його, крім скарбів.
Він не одводив очей від скриньок — на них навіть не було замків. Я злякано стежив за його обличчям: щелепа одвисла, погляд якийсь порожній, мертвий.
— Ми даремно гаємо час. Сидимо тут уже чверть години, а Нохрі може першої-ліпшої хвилини повернутися до храму, — сказав Дхірендра.
— Ваша правда. Нам треба йти, — погодився Чан.
— І все це залишити тут?! — скрикнув Дхандас, опускаючи руку в скриньку з коштовностями.
— А невже ви думаєте, що ми зможемо забрати все з собою? — хотів навести його на розум Дхірендра.
Я схопив Дхандаса за руку:
— Ходімо! Всі скарби й багатства світу нічого не варті, коли нас уб’ють.
Чан силоміць вивів його з гробниці і підтримував на сходах під руку, бо Дхандас заточувався, мов п’яний.
Ми з Дхірендрою відстали од них, зачинили двері, висунули бруси з правої стіни, всунули їх в отвори на протилежній стіні, повернули круги врізнобіч і таким чином знову замкнули двері.
Тепер ми знали таємницю. Виявилося, вона була дуже проста. З внутрішнього боку кожен круг мав невеликий квадратний шпеник; він входив у канавку на брусі і не давав йому зсунутися з місця. Брус мав круглу форму, але спереду був зрізаний. Відстань між брусом і кругом з переднього боку була з палець завширшки, а в інших місцях брус щільно входив у кільце. Шпеник стояв під певним ієрогліфом, і тому, тільки-но частина круга з цим ієрогліфом з’являлась в отворі в стіні, шпеник виходив з канавки і звільняв брус. А коли ієрогліф зсувався з свого місця, шпеник знову попадав у виріз і замикав брус. Таких кругів було понад сто, і кожен з них був як своєрідний замок.
Під горою, на якій височів храм бога сонця Ра, біля берега ріки було прив’язано багато човнів. Ріка в Мітні-Хапі була все одно, що канали в сучасній Венеції. Та й сама столиця серафійців, до речі, дуже скидалася на це гарне італійське місто. їздили в Мітні-Хапі, як у Венеції, переважно легкими човнами; від будинків, що стояли на березі, просто до води йшли сходи.
Ми швидко перенесли в човен усі наші речі та боєприпаси, посідали й самі і попливли до палацу. Першої-ліпшої хвилини Нохрі й Псаро могли повернутися в храм, і тоді б ми зустрілися.
Дхірендра взявся за стерно, а нам звелів тихенько гребти. Надворі була, на наше щастя, непроглядна пітьма, ї ми непомітно допливли до царського палацу.
Я постукав у браму. Нам зразу ж відчинили і провели в палац. Начальник варти, як виявилось, чекав мого приходу. Цариця наказала негайно пропустити мене, якщо я прийду.
Коли я розмовляв з начальником варти, раптом ударили барабани. Ми подивились на палац Нохрі. Від полум’я смолоскипів на майдані перед палацом стало видно, як удень.
Начальник варти вхопив мене за руку:
— Чи ви знаєте, що це таке? Чуєте — б’ють барабани?
— Напевне, Нохрі скликає своїх воїнів?
— Так, а це означає — повстання, заколот, бунт! і не встигне зійти сонце, як Мітні-Хапі стане полем бою, і його вулиці заллє кров… Зараз Нохрі пообіцяє городянам золото, але, захопивши владу, він, звичайно, запровадить нові важкі податки, а багатьох вільних серафійців зробить рабами…
На другому березі ріки знявся гамір. Нохрі повів своє військо на південь, туди, де стояв храм бога сонця Ра. На стінах будинків, повз які проходили заколотники, трепетали відблиски смолоскипів.
— О Мітні-Хапі! О Серісіс, володарка країни серафійців! Хіба ж вона зможе подолати Нохрі?! — сумно вигукнув начальник варти.
Сказати правду, я зовсім не був хоробрий воїн, але на словах умів показати свою відвагу.
— Не бійтесь! Захищати царицю Серісіс прийшли сюди Тот, Анубіс і сам Гор, — сказав я.
— Дивні часи настали! Напевне, вже незабаром буде кінець світу, якщо самі боги зійшли на землю битися з людьми, наче в давнину, коли народився Єгипет, — відповів мені начальник варти і пішов уперед.
— Ідіть за мною, — тихо гукнув я товаришів, і ми попрямували до палацу.
Я зрозумів, що жеребок кинуто — ми зв’язали нашу долю з долею цариці. Я йшов похнюпившись і думав уголос, не помічаючи, що говорю своєю рідною мовою. Коли я отямився, біля мене був Яхмос.
— Якою це мовою ви говорили? — здивувався він.
— Я обмірковував сам із собою ті труднощі, що стоять перед нами, і говорив своєю рідною мовою хінді, - набравшись сміливості, щиро сказав я йому.
Яхмос вражено глянув на мене і взяв за руку:
— Ходімо зі мною. Цариця не спала всю ніч, дожидаючи вас.
Розділ XX
ВИЛАЗКА БАКНІ
Яхмос провів моїх товаришів до маленького храму, де стояла статуя богині Ізіди, а потім пішов зі мною в царицині покої. Серісіс була схвильована, і на очі їй набігли сльози, коли вона побачила мене. Шанобливо привітавшись зі мною, цариця сказала: