Шрифт:
Annotation
Згдно з вдомою настановою китайсько мудрост народжуватись у часи змн - рч не вельми вдячна. Але головний герой роману художник Сергй Богданенко не лише народився, але й ставав людиною якраз у часи змн, та ще й змн щонайсуттвших, змн як в особистому житт Сергя, так в житт його Батьквщини - Украни, яка перестала бути частиною Радянського Союзу стала незалежною державою. Земне коханя до жнки й небесна любов до Бога й Батьквщини - чи можна х поднати? В яких стосунках снують Бог створений ним народ, чому церква укранського народу ма бути саме Укранською Церквою? Як його досягти, цього омряного щастя в звичайному земному житт - щоб це не супречило життю вчному? Ц, та багато нших, не менш суттвих питань визначають життя Сергя Богданенка. Вдповд на ц питання нам доведеться шукати разом з Сергм.
Пересичанский Юрий Михайлович
Пересичанский Юрий Михайлович
ЮРЙ
ПЕРЕСЧАНСЬКИЙ
ВИГНАННЯ
В РАЙ
РОМАН
*
Згдно з вдомою настановою китайсько мудрост народжу- ватись у часи змн - рч не вельми вдячна. Але головний герой роману художник Сергй Богданенко не лише народився, але й ставав людиною якраз у часи змн, та ще й змн щонайсуттвших, змн як в особистому житт Сергя, так в житт його Батьквщини - Украни, яка перестала бути частиною Радянського Союзу стала незалежною державою.
Земне коханя до жнки й небесна любов до Бога й Батьквщини - чи можна х поднати? В яких стосунках снують Бог створений ним народ, чому церква укранського народу ма бути саме Укранською Церквою? Як його досягти, цього омряного щастя в звичайному земному житт - щоб це не супречило життю вчному? Ц, та багато нших, не менш суттвих питань визначають життя Сергя Богданенка. Вдповд на ц питання нам доведеться шукати разом з Сергм.
*
ЧАСТИНА ПЕРША
1.
"Отче наш, що си на небесах, нехай святиться м"я тво...", - цю, одну з найкоротших, але водночас одну з найпроникливших молитов, першонавчителем котро був сам сус Христос, Сергй мимовльно почав промовляти, зупинившись перед новозбудованим храмом Божим, врнше молитва сама почала промовлятися в душ Сергя, коли перед його очима постала ця новостворена краса. Не занадто велика за розмром, будвля храму була, втм, цлком помрною для стилю козацького бароко, в якому цей храм якраз був створений - вочевидь, будвнич цього храму прагнули створити не просто прихисток для прихильникв якогось абстрактного християнства, а отчий дм для нашого рдного укранського православ"я, отчий дм для всх, хто визнавав свом батьком Господа Бога, а свою матр"ю - Украну. це м дйсно таки вдалося. Щедро яскрючи в променях травневого ранкового сонця святковстю свжовифарбуваного тиньку, так вдало поднаного з урочистою строгстю кладки червоно облицювально цегли в тих неповторних обрисах краси, що зродилися в час боротьби за волю, були назван укранським козацьким бароко, храм неначе сам собою вирс на цьому пагорб, народжений плодючою укранською землею.
Поставивши дол дв валзи з свом нехитрим реманентом та одягом, Сергй довго стояв, вдихаючи на повн груди цлющу лагдь травневого повтря насолоджуючись казковим видивом собору пд акомпанемент веселого птаства. Сергй був досить мцно статури, хоча й довол струнким молодим чоловком вище середнього зросту з коротко стриженим густим чорним волоссям карими очима на чисто виголеному смуглявому обличч з твердими мужнми рисами, може навть занадто твердими й занадто мужнми , якщо зважити на професйний статус Сергя, адже був вн художником, та ще й не просто художником, а художником, що працював у релгйнй царин: Сергй займався реставрацю та розписом храмв, писав кони. це була не якась там творча забаганка примхливого художника - отримавши професйну художню освту, Сергй потм продовжив сво мистецьк пошуки, захопившись осягненням вершин релгйного духу. Вн вивчав релгйн тексти, особливост релгйного малярства, жив у монастирях, вивчаючи тамниц конопису, доки, врешт-решт, не отримав офцйного благословення найвищих церковних властей для розпису храмв та писання кон. Поринувши з головою в омряну ним працю, Сергй за досить короткий час став одним з найвдомших найдосвдченших майстрв у цй царин, а на думку декого навть найкращим майстром церковного малярства.
От зараз Сергй прихав до цього центрально-укранського села з характерною назвою Веселе якраз для того, щоб виконати розпис цього саме, посталого перед ним храму. Православна громада села Веселого на чол з мсцевим отцем Михайлом запросила Сергя виконати розпис новозбудованого собору, вн охоче погодився. Прихав Сергй з Кива, де вн мешкав разом з свою мамою, до села Веселого примською електричкою, адже автомобля свого поки що не мав, оскльки, незважаючи на те, що мав славу одного з найкращих, якщо не найкращого майстра сво справи, замовлень у нього було настльки багато, що вн мав можливсть вибору мж пропозицями, Сергй брав в оплату за виконану роботу рвно стльки грошей, скльки йому необхдно було для бльш-менш нормального снування, в усякому раз не бльше, нж в середньому отримував за свою роботу пересчний громадянин його рдно, поки що на загал не багато Украни. Сергй врив, що, подарувавши йому щастя насолоджуватися свою майстернстю можливсть дарувати це щастя ншим, Господь Бог мг забрати в нього це щастя, врнше це щастя само покинуло б Сергя, якби вн промняв високу насолоду чистим духовним мистецтвом на т насолоди, як купуються за грош, адже десять Христових заповдей були для Сергя не простими словами, а десятьма засадничими основами його життя його мистецтва - це був пдмурвок, на якому вн будував свй власний храм, храм сплкування з Богом з божим народом.
Солодке передчуття ново прац опановувало душу. Передчуття нових осягнень, нових наближень до тамниць буття солодко забринло в серц Сергя. Нова праця: "... хлб наш насущний дай нам сьогодн прости нам провини наш, як ми прощамо винуватцям нашим...", - знову й знову з самих потамних глибин його ства виринала молитва, адже молитва праця злилися для нього водино, праця була для нього молитвою.
Це була одна з тих митей, як так любив переживати Сергй, митей, що днали його з буттям, коли вн наче опинявся раптом сам на сам з небом вдчував, що небо починаться отут, в його очах, вдчував, що це небо - його небо, як воно було його небом, коли вн ще боявся вивльнити свою маленьку дитячу ручку з надйно материно руки, як воно буде його небом, коли його плоть вдйде в небуття. А зараз, коли в безлад прочитаних книг написаних картин вже губиться обрис меж, за якою, добираючись до дна невичерпних стин, починаш вдчувати свтло незнищенност, вже все одно, з якого боку розпочинати вдлк рокв, котр все одно завжди ведуть у вчнсть. Найважче ж найнагальнше - вднайти те слово, той колр, ту гармоню, якими можна було б означити, виразити мить, з яко небо почина вже бути твом.
– Подобаться?
– вихопило Сергя з солодко задуми питання, промовлене ласкавим жночим голосом.
Сергй озирнувся помтив поряд з собою невисоку худеньку сивоволосу бабусю з ласкавою спвчутливою посмшкою, що наче розлилася зморшками по всьому обличчю.
– Ще б пак, хба ж це може не подобатися, - в такому ж доброзичливому тон вдповв Сергй.
– Три роки ми його будували всю громадою, - значуще похитала головою бабуся, - а найбльша дяка отцев Михайлу, це все вн, це його заслуга, якби не вн, то, мабуть, нчого б не було... Та, слава Господов, все тепер позаду, ось який красень на славу Божу тепер у нас стоть, - бабуся перехрестилася на храм схилила на мить голову.
– Тепер от чекамо, - повела вона дал, наче довряючи якусь тамницю, - на одну велику людину аж з само столиц, - пдняла вона трохи скоцюрблений старечий вказвний палець.
– Це теж отець Михайло, це вн домовлявся, вн клопотав, таки добився свого, таки вмовив цю столичну знаменитсть. Так що розпис нашого храму буде робити найкращий художник аж з самого Кива! Он як! тепер ми оце ждемо, ось-ось цей самий художник ма вже прихати до нас розпочати вже роботу.
– як же ви соб гадате, - з насмшкуватою зацкавленстю спитав Сергй, - це ваше велике столичне цабе приде до вас, мабуть, якимось дуже дорогим автомоблем, чи як?
– А як же ти хотв, - здивовано глипнула на нього з-пд сивих брв бабуся, - це ж тоб аж з самого Кива самий найзнаменитший майстер! Тут до нас нещодавно , коли храм уже закнчували будувати, один районний начальник приздив, не найголовнший начальник, а там вн чи будвництвом керу, чи культурою, точно вже не знаю, а так прижджав по закнченн спорудження церкви нашо, щоб якось там соб приписати заслугу цього спорудження, сфотографував тут його ще один журналст, що з ним таки й прихав. Стаття тод ще була в нашй районнй газет з тю самою фотографю того самого начальника про те, як наше районне начальство турбуться про духовнсть, буду храми все таке. А до чого, ти мен скажи, тут те районне начальство? Все тльки отець Михайло, все тльки вн сам! Думаш, не ходив отець наш по тих начальницьких кабнетах, в район, в област? Ще й як попоходив! Та нде нхто й копчки не дав. Нема грошей казали. Нема, та й год. пшов тод отець Михайло до добрих людей, давали добр люди, дай Бог м здоров"я, - бабуся знову перехрестилася на церкву, - давали хто скльки мг на побудову храму. збудували ми цей храм на т грош. А як вже збудували, тод вже приздить начальство, фотографуться тут, ось, мовляв, як ми тут турбумося... А про що я, власне?
– похопилася раптом бабуся на мить задумалася. Було зрозумло, що це була улюблена бабусина тема, цю легенду про заслуги отця Михайла в побудов храму вона готова була розповдати повсякчас до реч й не до реч, частше, мабуть, таки не до реч.
– А-а-а...
– радсно махнула рукою бабуся.
– Це ж я про того самого районного начальника, як прижджав вн до нас, то прижджав на такй величезнй чорнй ноземнй машин, так це ж тльки якийсь маленький районний начальничок, а ти питаш, чи приде до нас той великий столичний художник якимось дорогим автомоблем. Звсна рч, що автомоблем приде, звсна рч, що не дешевим, мабуть, що не гршим автомоблем, нж той, яким приздив наш начальник. А може, й не одним автомоблем вн до нас приде, навряд чи вн сам до нас приде, напевне, що його будуть супроводжувати яксь начальники, та не так начальники, як той наш миршавенький районний, а яксь обласн, а може й навть аж столичн, адже ж художник той, вн один такий на весь свт, а начальства того он скльки, видимо-невидимо.
– Так-так, - задумливо посмхнувся Сергй, - як то кажуть, вустами немовлят говорить стина, а ще кажуть, що старе, що мале... Видно правду кажуть...
– Ти це про що, - насторожливо глипнула на Сергя його спврозмовниця.
– Як говорив колись Вольтер одному свому знайомому мператору, що, мовляв, вас, мператорв, на свт он скльки, хоч греблю гати, а Вольтер на свт тльки один.
– Що, що?
– ще бльше здивування опанувало стареньку.
– Та це я так, про сво. А як же ви тут соб думате зустрчати цю видатну людину, - знову повернувся до жартвливого тону Сергй.
– Я маю на уваз квти там, веселий натовп, оркестр, привтальн промови