Вигнання в рай
Шрифт:
– Ти що образити мене хочеш? Заплатить вн мен!
– обурено, наче й запропонували щось непристойне, вигукнула бабця.
– Та як у тебе язик повернувся! Ти он яку справу прихав до нас робити, до нас як поставився, а я буду з тебе грош брати?
– Вибачте, вибачте, - примирливо пдняв руки догори Сергй, - я не хотв вас образити.
– Та чи ви тут сваритеся вже, такими вже рдними стали, що вже й сварка мж вами, - Сергй, Горпина Степанвна одночасно повернули голови в напрямку вхдних дверей, де на пороз з"явилася опасиста кругловида жнка рокв шестидесяти в строкатому платт.
– А-а-а, ось Мотя прийшла, - кивнула в бк жнки Горпина Степанвна.
– Це ж сусдка моя, Мотря Микитвна, це ж вона, Сергю, пригощала тебе молочком.
– Так, так, - радсно закивала у
Сергй з Горпиною Степанвною порозумло перезирнулися, даючи одне одному знати, що вони обидва добре втямили причину Мотиного приходу: було цлком ясно, що Мотря Микитвна псля приходу Горпини Степанвни, коли дзналася про Сергя, вдразу ж подалася по селу розповсюджувати сенсацйну звстку про призд знаменитого художника, який буде розписувати хнй храм, - ще б пак, розповсти односельчанам першою про таке! Але розповдаючи про Сергя, Мотря Микитвна, мабуть, не змогла таки втриматися вд того, щоб хоч деклька разв не сказати таку спокусливу сакраментальну фразу "сама його бачила", хоча й говорила вона це, очевидно, як добросовсна оповсниця, не без докору сумлння. ось, щоб заспокоти сво, трохи постраждале сумлння, Мотря Микитвна й прийшла зараз до сусдки, щоб насправд таки на власн оч побачити Сергя.
– Та ти заходь, заходь, Мотю, проходь, сдай, - запрошувала баба Горпина сусдку, яку втм можна було й не запрошувати, вона й так пройшла до столу, вдсунула стлець присла бля столу.
– А ми оце з Серьожею, - посмхнулася Горпина Степанвна в бк Сергя, пдкреслюючи перед сусдкою таким звертанням до знаменитого художника дружн з ним вдносини, - трохи дйсно таки не порозумлися, трохи справд не посварилися. Ти тльки уяви соб, Мотю, говорить, що заплатить мен за квартиру, якщо житиме тут у мене, поки розписуватиме наш храм! Уявляш соб таке?
– Оце так. Оце ви, справд таки, придумали, - широко розплющеними вд здивування очима подивилася Мотя на Сергя, як на якогось незрозумлого дивака.
– Та що ж ми тут бузуври яксь, чи що. Будемо ще й грош з вас дерти? Оце так!
– Та год, год вже вам, - примирливо подивився на обох сусдок Сергй, - будемо вважати це непорозумння вичерпаним. Як то кажуть, хотлося як краще, а вийшло як завжди. Будемо вважати, що нчого я вам не пропонував.
– Ти бачиш, який розумний, - звернулась задоволено баба Горпина до Мот, - я ж тоб казала, який вн розумний, - обидв сусдки значуще похитали головами на знак згоди, хоча Сергй так не зрозумв, в чому так вже виявилася його великорозумнсть, а тим часом все одно бути розумним було таки краще, анж навпаки.
– А до реч, - похопилася Горпина Степанвна, - ти не знаш, чи отець Михайло повернувся вже додому?
– Так. Я оце якраз поверталася додому, - доврливо проказала Мотря Микитвна, мимовльно видаючи свою мсю оповсниц односельчан щодо призду Сергя, - а була я в центр, у Гал Стронихи, то бачила, що отець Михайло якраз хав додому.
– От добре. А ми оце збиралися якраз з Сергм до панотця, бо ж Сергй вже давненько в сел, а до отця Михайла все ще не завтав, - повльно якнайдохдливше проказала вона Мот, яка щойно тльки пдсунула свого стльця поближче до столу, зручно на ньому вмощуючись, очевидно, готувалася вже до насолоди тривалою, доврливою, докладною, цкавою розмовою.
– Так що вибачай, Мотю, нам зараз доведеться пти з дому. ншим разом поговоримо.
– Ну от, - скрушно сплеснула в долон Мотя, - тльки я зайшла, як вам вже йти треба. То скажть же, будь ласка, молочко мо вам хоч сподобалося?
– виршала вона хоча б таким чином, хоча б на мить продовжити таку бажану розмову.
– Не те слово, ще б не сподобалося ваше молочко, - виршив Сергй похвалою якось винагородити свою нову сусдку за нездйснену мрю про довгу доврливу розмову.
– Такого молочка я зроду ще не пив. Хоча, може, в дитинств й пив щось подбне, коли жив у сво рдно бабус, Килини Андрвни, на сел. Сама вона корову не тримала, бо була вдовою, як Горпина Степанвна зараз, а брала моя бабуся молоко теж у свох сусдв, теж гарне було молоко, але ваше молоко, Мотре Микитвно, просто таки незрвнянне, смачне, духмяне, солодке, не молоко,
– От добре, от добре, - аж зашарлася вд задоволення Мотря, - пийте ж мого молочка скльки вам заманеться. Пийте до схочу. не здумайте мен навть натякати про грош, - жартвливо пригрозила вона Сергв пальцем, - за грош я вам не дам някого молока, навть не думайте.
3.
Сонце над селом Веселим вже давно перемайнуло полудневу вершину почало вже сво поступове сходження вниз до захдного пругу, передвщаючи прекрасний весняний вечр. Хоча Сергй намагався переконати Горпину Степанвну, щоб вона лише розповла йому, як дйти до осел отця Михайла, а вже вн, Сергй, сам дстанеться до панотця, вдбуде там належну гостину й обов"язково повернеться, ршуче налаштована бабуся не здалася н на як умовляння наполягла таки на тому, щоб особисто супроводжувати Сергя. Загалом тихе й спокйне, село в цей передвечрнй час все ж дещо пожвавшало: верталися додому з роботи люди, малеча псля школи й виконання домашнх завдань висипала на вулиц побавитися дитячими веселощами, а старш парубки й двчата гуртувалися помалу до знадливих травневих вечрнх гулянок. Баба Горпина, супроводжуючи Сергя, безугавно розповдала про все, чим живе село, особливо ж задоволено вона вталася з людьми, як виходили з свох дворв назустрч, очевидно, оповщен про призд художника Мотрею Микитвною. Горпина Степанвна, кожного разу, привтавшись, належним чином вдрекомендовувала Сергя односельчанам навзам кожному односельчанину представляла Сергя, потм ще трохи пдтримувала поважну розмову, додержуючи неписаного селянського дипломатичного протоколу, вони знову вирушали дал, потроху наближаючись до мети свого походу - осел отця Михайла.
– А ось вона, оселя Михайла Архиповича, - коли вони з Сергм, дйшовши вже до центру села головною вулицею, звернули в бчну вуличку, кивнула Горпина Степанвна в бк ошатно огородженого красивим тином охайного цегляного будинку.
– Оце тут вн мешка, панотець наш Михайло, ось машина його бля двору стоть - значить вн точно вдома, - додала вона, звернувши Сергву увагу на стареньк "Жигул" першо модел синього кольору, що стояли за кущем бузку, який рс бля панотцевого двору, тому Сергй не вдразу помтив автомобль.
щойно вони з бабусею наблизилися до ворт, як з вдчинено хвртки назустрч м вийшов сам отець Михайло - високий широкоплечий чоловк з довгим русим волоссям охайно пдстриженими вусами з бордкою, одягнутий у просту сру куртку потерт джинси.
– А, Сергю, - радо простягнув вн руки назустрч гостям.
– Нарешт, нарешт ви до нас завтали. Дуже, дуже радий вам. Нарешт, - оч, все його обличчя сяяли щирою привтнстю, яка свдчила, що Михайло Архипович дйсно був радий.
– Я теж, дуже, дуже радий, - втально потискаючи руку панотцев, теж з щирою радстю вдповв Сергй.
– Тим бльше радий, що вже познайомився з деякими вашими прихожанами, - показав вн на бабу Горпину.
– Горпино Степанвно, то ви вже встигли познайомитися з нашим гостем?
– перевв погляд на стареньку панотець.
– Ми не лише познайомились, а вже стали добрячими друзями, - вдповв за бабцю Сергй.
– Просто я прихав до вашого села ще зранку, встиг уже дещо познайомитися з вашим селом з вашими односельцями, храм, до реч, вже оглянув.
– Так, так, а я, як на те, - з вибачливим виразом на доброму обличч промовив отець Михайло, - сьогодн цлий день не був удома. У Семена Бондаря дружина Клава заслабла не на жарт, а живуть вони далеченько вд усх благ цивлзац на хуторц в пвтора десятка будинкв, так що довелося зранку взяти нашого лкаря з мсцево дльнично лкарн, похати до Бондарв, на "швидку допомогу" у нас, знате, бензину не вистача. Маря Дмитрвна, терапевт наш, оглянула Клаву, а в не тиск дуже високий, з серцем щось негаразд, так що довелося вдвозити Клаву до районно лкарн. А там доки все оформили, доки лкар зробили перш призначення, доки виршили питання з лками, лки ж бо в лкарн теж вдсутн... Одне слово, так цлий день довелося проздити, а ви тут доки, виявляться, вже чекате на мене.