Вигнання в рай

Пересичанский Юрий Михайлович

– Заходьте ж до нас обов"язково, - подивилася приязно Оксана на Горпину Степанвну й на Сергя.
– Заходьте.

– Аякже, - усмхнувся й у вдповдь Сергй, - ми ще вам набриднемо. Не знаю, як Горпина Степанвна, а я так точно набридну.

– Не набриднете, - посмхнулася кутиками вуст Оксана.

Вийшовши з хати, Сергй з бабусею пройшли подвр"ям повз Кудлая, який лежав незворушно, наче якийсь тисячолтнй сфнкс, споглядав за ними.

– Як справи, Кудлай?
– кинув Сергй псов.
– Все лежиш? Вн, мабуть, зовсм таки не злий собака, няк на людей не реагу.

– Добрий то вн добрий, - вдповла Горпина Степанвна, - адже ж люди вс тут добр, й злих людей Кудлав давно вже не траплялося. А якби нагодилася яка зла людина, то й би дуже не повелося з Кудлам. Були колись випадки, якось розповм при нагод. З добрими наш Кудлай добрий, а з злими - не дуже.

Проходячи ж через хвртку, Сергй

на мить озирнувся через плече, побачив стрункий силует Оксани на фон свтла, що лилося з вдкритих хатнх дверей, запам"ятав цю чарвну мить, зачинив за собою хвртку зробив ршучий крок у густу травневу нч.

Чисте ще вдень небо, на нч затяглося хмаровинням, крзь яке ледь-ледь прозирало пдслпувате мсячне сяйво, створюючи враження тамничост в зачудованому теплому запашному мороц, який де-не-де розривали лхтар, що освтлювали нчн сльськ вулиц, морок цей пронизували солов"н спви, та ще легенький втерець намагався розвяти його незрушнсть. Сергй на мить зупинився, на повн груди вдихнув насичену, солодку пахксть весняно лагод й вдчув, неначе це в його власних жилах заструмувала та сама зелена кров весни, що, пульсуючи у ритмах солов"них тьохкань шаленством цигансько кров травневих марень, струмувала у жилах волохато ведмедиц-ноч, яка пухкою теплою лапою втерцю незграбно шарудить у кронах розлогих дерев, немов у вуликах весняних тамниць, шукаючи солодкий мед кохання у серцевин травня.

5.

Поряд з такою особливстю, як здатнсть раптово посеред розмови задуматися, або ж щось переплутати чи забути, Сергв, як втм майже кожнй творчй особистост, притаманна була й така, можна сказати, класична властивсть художника, поета чи актора, як схильнсть до безсоння. розкинувшись на тому самому, на якому вн вдпочивав удень, але вже розкладеному, диван, схиливши голову на м"яку пухову подушку, Сергй, власне й очкував такого знайомого й звичного нападу безсоння, адже хба мг вн мати надю так просто заснути псля такого неймоврного дня, що розкуйовдив почуття, переповнивши прозорий келих душ п"янким запашним весняним напом бажання якогось нового невдомого щастя. Ц прост, що видалися Сергв майже святими, люди, як б дуже здивувалися, що х такими вважають, як просто жили свом звичним, майже святим життям, так вразили його...

Н, звичайно, Сергй зустрчався й з священиками, священиками непоганими, котр гдно виконували свй обов"язок, але в тм то й справа, що - обов"язок! Жив Сергй в монастирях, де монахи вдзначались неабияким, навть, натхненним пориванням у служнн Господу. Але ж село Веселе - це не монастир, отець Михайло - не виконував свй обов"язок, н, - вн був тльки вдячний дол за можливсть прислужитися людям. А ще ця чарвна, неймоврна двчина, яка миттво, якимсь недовдомим чином, зробила те, що Сергй наполегливо до самозабуття намагався здйснити за допомогою книги, пензля молитви - ця двчина зрднила його до динокровност з усм найсвятшим, до чого вн прагнув, з Богом Украною, врнше, з Божественною Украною, бо Украна Бог були для Сергя одню нероздльною святстю. це новонароджене почуття днання з усм найомряншим, з усм найсвятшим, почуття ново повноти буття було таким ясним, таким виразним захопливим, що, на думку Сергя, йому навряд чи дало б заснути ц ноч переживання потрясаючо бентеги цього неочкуваного подарунку дол, коли йому так неждано вдкрився неоцненний духовний скарб.

Але, як на диво, сон прийшов до Сергя надзвичайно швидко легко, хоча перед тим, як цей сон прийшов, Сергв довелося пережити ще один спогад, який, очевидно, був викликаний з потамних глибин пам"ят саме сьогодншнми переживаннями, глибиною, пднесенстю, яскравстю сьогодншнх переживань. Рч в тм, що Сергй не був вд самого дитинства прилученим до християнського свтла, вн був народжений у нетрях прогнилого до самих свох засадничих основ Радянського Союзу, у безпросвтност того духовного мороку, коли освячене владою безбожжя виплодило врешт всезагальну зневру в усх взагал цнностях, в тому числ й зневру в побудов того свтлого майбутнього, заради якого були принесен незчисленн людськ жертви, заради якого був розстрляний сам Бог, приписи морального кодексу будвника комунзму стали для радянсько людини таким же непотребом, як Бож заповд. Це вже потм, у вже досить зрлому вц, коли вн повнстю став вдповдальним за сво думки вчинки, коли вже гркота вд розчарувань втрат переповнила вс можлив меж... Тод до Сергя прийшов Христос. Якраз оцей саме доленосний переворот його духовного життпису, коли вн став з поганина християнином, зараз якраз випрнув у Сергвй душ. Як це було?..

... Н, це не були спомини про т повсякденн подробиц його буденного

снування, в яких вдбувалося його духовне переродження, це була якась фантасмагорична алегоря почуттв, думок, осяянь, в яких вдродився тод в його грховному ств Бог, в яких зараз все це зринуло миттвим спалахом спомину про те, яким мзерним жалюгдним видалося тод Сергв те снування, яке до того часу видавалося йому не лише природним достойним, а взагал дино можливим снуванням - снування завдяки утримуванню душ у межах осягнення вчних марнот... Але ж знову знову на вулицях безликий натовп розчаху нас навпл - по меж розп"ято стини межа терпння вола розтином мж пеклом навколишнього життя рам душ, як дткнулися колнами сво страждань до заповтно земл божественно благодат. боляче стискаться серце у намаганн запобгти язичницькй спокус назвати факрською ту мелодю милосердя, яка отруйн змн звиви шляхв незвдност наших доль приборку впокорюючою гармоню Його м"я: адже у цьому мен й тепло долон батька на провиннй дитячй голвц грховност людсько щирсть материнсько сльози у кришталево чистм оц справедливо вдплати - скльки б нас не переконувала дйснсть у тому, що пд крильцем милосердя так затишно злочинцю, що на протягах обмови скн праведник, - усе ж крзь свтло Його мен нхто не може не побачити, як скри вд святкових ферверкв плотських утх незмнно згасають у паднн по трактор грха у морок забуття... Так, це було саме так...

... Цей спогад вибухнув почуттями й осяяннями тако сили й велич, як можна було зрвняти лише з безмежнстю, але в час все це промайнуло майже миттво - всемогутня мить, пд час яко корння спомину, благодатно вдживлене в рунт сьогодншнх вражень, пднеслося всесильною кроною розпросторилось розлогим гллям, обтяженим плодами ново ври. Ця безмежна мить була ангелом, на крилах якого на Сергя зйшов сон.

Сон був легкий свтлий, а водночас глибокий проникливий. Сергй вдчув ув сн, що йому зараз явиться сам Господь, який водночас буде його рдним батьком, так, саме тим рдним батьком, якого Сергй нколи не знав. коли, нарешт, вималювався жаданий образ Отця, Сергй упзнав у ньому отця Михайла :"ди прямо, не звертай, не схиб", - сказав поважно Отець. Потм Сергв явився образ його рдно матер, риси яко дивно переплелися з рисами жнки на фотограф в хат отця Михайла - Оксанино матер, що потм виявилося образом Оранти з Соф Кивсько:"Не зверни, не схиб", - спвчутливо сказала Мати, Сергй зрозумв, що це слова само Богородиц, псля чого вн побачив Богородицю в тому образ, який вразив його ще в далекй юност - це була Божа Матр на картин Сурбарана, де вона зображена ще зовсм двчинкою, чистою й невинною, але вже в ореол фатального прозрння невдворотност сво трагчно святост, двчинкою, в котрй Сергй, як це не дивно, упзнав Оксану, хоч Оксана й була вже зовсм дорослою двчиною, та й зовсм не була схожа на Богоматр-отроковицю Сурбарана. все це на тл незглибимого небесного сяйва, що в райдужних переливах якось потойбчно палтри всепереможним виром захоплювало душу Сергя несло все глибше й глибше, все вище й вище...

Прокинувся Сергй легко й дуже рано з всеперемагаючим почуттям радост, бадьоро зскочив з постел, глянув у вкно, де лише починав займатися в напвмороц лагдний весняний ранок, сам соб подивувався, адже вн звик пд час свого мського життя лягати пзно, вставати теж пзно. Сергй згадав слова Горпини Степанвни про те, що Днпро тече прямо тут поряд, в не за городом, одягнувши спортивний костюм, гайнув через город, пробгся протоптаною понад берегом стежкою - пробжка була для нього вже звичкою - , роздягнувшись, шубовснув у Днпро - досить прохолодна ц пори вода не лякала Сергя, бо вн вже давно й наполегливо займався загартовуванням. Чистота й прозорсть рчково води обпекла його вибухом неймоврно свжост. Вийшовши на берег, Сергй на повн груди вдихнув настояну на пахощах весняного квтування травневу лагдь, подивився на чисту прозорнь сходу, де займалася життдайна ранкова заграва, що свою непереборною нжнстю розсювала напвморок, згадав Оксану - вона була такою ж свтлою, чистою й прозорою, як ця весняна зоря.

тут вн не те щоб згадав, адже н на мить про це не змг би забути, а якось у зовсм новому свтл усвдомив мету свого сюди призду - розпис новозбудованого храму. Взагал, цей новий розпис був у Сергя на серц ось вже деклька тижнв, з тих пр, як отець Михайло переконав його, покинувши все, зайнятися цю саме справою. Отець Михайло привз навть з собою свтлини, на яких новозбудований храм був зображений довол вправною рукою фотомайстра, - за словами отця Михайла одного з фотокореспондентв мсцево газети, - свтлини, котр зрештою теж вплинули на творчу уяву Сергя, переконавши його прийняти запрошення громади села Веселого. вже тод, вивчаючи все докладнше й докладнше залишен Михайлом Архиповичем свтлини, вн вже почав замислюватися над пдвалинами майбутньо роботи, створюючи в уяв можлив композицйно-колористичн пдходи до розпису.