Вигнання в рай
Шрифт:
так буде кожного разу: як тльки вдвдувач буде входити до храму, його увагу мимовльно буде приковувати Воскресння Господн; дал погляд буде повол спускатися, неначе в пекло, в сутенюч нетр дохристиянського грховного шляху; а потм знову, вже бажаючи розрадити й розвяти похмур вдчуття, погляд буде повертатися до найсвтлшого Воскресння, вже на новому рвн, з новим вдчуттям радост вд нового усвдомлення велич Благо Вст...
Звичайно, це буде дещо незвичне, може навть трохи не канончне виконання розпису, але ж головне - не рабське дотримання формальних норм, а духовний вплив на свдомсть людини, й отець Михайло, як нхто, повинен розумти це, не повинне це викликати нерозумння й з боку ново-вдроджено, неначе воскресло з сторичного небуття
Для Укрансько ж Церкви завдання зовншнього насильницького згуртування людей в одну спльноту за допомогою незрушних залзобетонних норм канону не ма вже жодного значення, адже вльний укранський народ в свой власнй незалежнй держав не потребу жодних зовншнх спонук для об"днання, бо ж вн уже й так само-згуртований внутршньою глибинною днстю укранського духу, дарованого нам самим Богом, тобто божественною днстю, яка вже сама й породжу, як вияв ц божественно дност, незалежну Укранську Церкву, для яко головне - духовний розквт кожно людини, як умова загального духовного розквту всього народу. Саме цьому й слугуватиме розпис храму, задуманий Сергм: це буде жива, нагальна, дохдлива розповдь про важкий шлях людства вд грхопадння до воскресння, захопливий, проникливий заклик до кожного позбутися грхв, покаятися - воскреснути разом з сусом Христом!
7.
Взагал то, Сергв була притаманна звичка, поринувши з головою в захопливу працю, забувати про жу й сон. Але зараз, як на диво, не зважаючи на те, що захоплений роботою вн був як нколи, пропрацювавши псля зустрч з Оксаною буквально пару годин, Сергй виршив пдкрпити сво сили - погамована ще зранку кухлем молока з куснем хлба плоть нагадала про сво потреби в ж досить вдчутно. Але захоплений творчстю Сергй все ж таки вдтягував вимушену перерву на снданок як тльки мг - аж поки, з категоричною вимогою йти сндати, до храму не зайшла баба Горпина, невдпорному натиску вн не в змоз був довго опиратися, та й чесно кажучи, сти хотлося по-зврячому. То ж не примусивши довго себе вмовляти, Сергй пшов до Горпини Степанвни вддав належне стравам, що вже чекали на стол.
– Просто неймоврно, - вдхилившись на спинку стльця й допиваючи на завершення снданку другий кухоль молока, промовив Сергй, - моя природа тут у вас наче налаштовуться вдповдно до загально природи живих стот: ранше я мг, забувши про сон вноч, заснути пд самий ранок прокинутися майже ввечер, мг, захопившись роботою, по деклька дб майже не спати й не сти, а тепер лг спати вчора майже з настанням темряви, встав сьогодн з постел разом з сонцем, надаюсь по саме нкуди, хоча робота захоплю мене даться мен як нколи - робота пдганя мене як нколи, а я, бачите, витрачаю час на те, щоб смачно попости та солодко поспати.
– Нчого, нчого, - заспокйливо вдповла Горпина Степанвна, прибираючи посуд з столу, - хто як сть, той так працю, знаш таку приказку. А для тако роботи, яку ти виконуш для нас, нам потрбен добрий працвник. ж вдпочивай стльки, скльки визначено Богом, виснажувати себе голодом втомою - йти проти Бога. А прийде час посту - я й сама тоб нагадаю, псного приготую. Все добре в свй час в свою мру, як заповдано Господом. А те, що ти саме зараз саме тут, як ти кажеш, почав жити й працювати правильно, то це значить, що на врному шляху ти, що Боже схвалення тоб в допомогу.
– Добре, добре, -
– Бабуню, - раптом випалив, мов на щось врешт зважившись, - а скажть мен, Оксана, дочка отця Михайла, оця саме, оце вона - черниця?
– Оксана?
– трохи здивовано перепитала Горпина Степанвна й поставила на стл горщик з залишками молока, який взяла була, щоб прибрати.
– Та ти ж, наче й сам прекрасно знаш, що вона черниця, ти ж сам про це вчора мен казав.
– Та знаю, то я дйсно знаю, але як би вам це пояснити, - затнувся вн, пдбираючи слова.
– Так якось це чернецтво, як би це сказати, не пдходить й, чи що. Якась вона така природна, така красива, така жночна, так залюбки й вдверто сплкуться з людьми й отриму задоволення вд можливост комусь допомогти, як батько. Така вона освчена й розумна, вищу освту ма. Та й взагал вона наче створена для життя серед людей, щоб нести людям радсть.
– Що правда, то правда, - лукаво-навна селянська хитринка заграла на обличч бабус, коли вона звернула на Сергя довгий допитливий погляд.
– Я б теж бажала Оксаночц ншо дол, хоча це, може, й позбавило б Господа одн з найкращих, найщирших з його служниць. Але я думаю, що сам Господь би побажав Оксан щастя й дол в миру, в служнн людям.
– Так в чому ж справа, чому вона пшла в монастир?
– Чому вона пшла в монастир?
– бабця трохи сумовито задумалася.
– Коли Оксан було дванадцять рочкв, померла мама, Ольга Петрвна, залишились вони вдвох з отцем Михайлом, так що Оксана з самого дитинства стала господинею в дом, допомагала батьков в усьому, по господарству все встигала впорати, в школ добре навчалась. Вс любили, вс й щастя й дол бажали. хлопц в не закохувались, багато хто з хлопцв хотв би мати за наречену.
– Звсна рч, - згдливо похитав головою Сергй, - ще б пак.
– Та найдужче покохав Микола Бут. Старший вн вд Оксани. Коли Микола пшов служити до Арм, то Оксана ще в школ навчалась - просив чекати на нього з Арм. Вона, щоправда, й чекала таки чесно, нде н з ким някого зайвого слова не скаже було, не те щоб. А втм, скорше за все виходило на те, що Оксан просто в радсть було вважатися нареченою Миколи, аби нхто бльше до не клинц не пдбивав. Адже Микола, що вже красень то красень - високий, ставний, широкоплечий, могутнй як дуб, а що вже на лице красень, то вже й за сто верст такого красеня не знайдеш. Одне слово, найкращий хлопець у нас був Микола Бут на той час, та й зараз нхто йому не суперник. Нхто б не став до Оксани женихатись, доки вона ждала з Арм Миколу. А й тльки того й треба. Адже ж вся рч у тм, що сама Оксана нкого й не кохала, й було дуже затишно вважатися Миколиною нареченою, щоб нхто до не не залицявся даремно.
– А як же Микола?
– Та й Миколу вона теж не кохала.
– Нколи б не подумав, що Оксана така гордовита, черства, ба навть бездушна, - з доврливою розгубленстю звернувся Сергй, наче хотв, щоб його переконали в зворотному, - що навть покохати нкого не здатна.
– Та н, - вдмахнулась Горпина Степанвна, - зовсм вона не гордовита й не черства. Зовсм навпаки. Няко тако гордост в не нколи не було, та й лагдна, любляча в не душа, а до того ще й чиста та чесна. Думаш, вона не страждала вд того, що Бог не давав й кохання? Ще й як страждала. молилась, щоб дане було й кохання. Так то вона всх людей любила, божою любов"ю, а от кохання до чоловка не було, та й не було няк.
– А як же Микола?
– Коли Микола прийшов з Арм, то Оксана вже навчалась у Кив, в унверситет, то й виршили вони, щоб почекати з жениханням, вдкласти все до того часу, коли Оксана закнчить навчання - вона все ж надялась, що тим часом таки зможе покохати Миколу. Сам же Микола, щоб не втрачати часу даремно та й щоб не вдставати вд Оксани, теж пшов навчатися - млцонером вн виршив стати, та не так, щоб просто млцонером, а щоб офцером. Вивчився вн, став офцером, зараз у нас дльничним працю.