Вигнання в рай
Шрифт:
Тепер Сергй пригадував: коли ще дихав вн на повн груди духмяним серпнем, коли ще вн цлющий серпень цей, немов цлюще злля, прикладав до ран душ, пив з цього серпня, неначе з келиха плодючост земно, терпке вино буяння пристрастей, - уже тод передчуття холодного жовтневого похмлля народжувалось вд безсило покори, з якою з згасаючо поминально свчки лта краплинами розтопленого воску спливали останн серпнев дн, як з очей, що м нколи не да заплющитись занурення у тугу, течуть свавльн сльози, як нхто й не намагаться втирати. Але вн, переповнений художнми образами й запалом кохання, тод якраз забув, що перетнувши межу вересневих володнь вдчувши на очах полуду оманливих долоней вересневого тепла, треба бути дуже обережним, щоб раптом не опинитися прямо посеред свого серця на роздоржж тих шляхв, як нколи нкуди не виводять. Вн, все ще живучи минулими пристрастями, дал смло йшов плч-о-плч з лтом, яке по вересневих днях, немов по щаблях смерт, повльно сходило на блий ешафот зими з кожним кроком все безнадйнше благало свого безтрепетного ката: "Помилуй, осене, помилуй...", -
Сергй же насолоджувався спогляданням трагчно краси цього величного вдходу в небуття - йому помстився жовтень, коли зненацька накинувся на нього й прокуреними грким, ядучим димом, гнилими жовтими зубами дощових днв почав вгризатися в стражденну плоть його беззахисних надй, неначе в хрусткий недодок яблука, - яблучно-кислий болючий осад споминв так гостро шпигонув оскомою жалю ностальг, що вн, усвдомлюючи, що лто, його лто вдйшло вже назавжди в небуття, вдчув, з якою гркотою у широко вдкритому печально-голубому оц неба зблиснула сльозинка сонця й почув, як у сухотних легенях лсу заструмував нестримним кашлем рвучкого втру крик вдчаю, готовий вирватися з блдих вуст небокраю, прикритих блою хустинкою хмарини. Жовтень. Саме тод Сергй, наче безжальною коханкою, покинутий своми лтнми пристрастями, вдчув даремнсть коловороту всх цих сво захоплень закоханостей, як свою безмежною одномантнстю лише ковзали по поверхн душ, всередин ж, у глибин - лише глухе безгомння порожнеч. Жовтень. Саме тод вн почав писати врш, намагаючись виповнити порожнечу...
з висоти скорботи, на якй схиленого над рядками новонароджених вршв молодого поета тримало кружляння журавлиного вдльоту, вн роздивлявся, як ус, до кого доторкнулись губи жовтнево сльоти, притишують ходу опускають оч, неначе до чогось дослухаючись - зрозумв, що, мабуть, чу не лише вн, як неутшна оснь-удова прозорими блдими пальцями холодних ранкв журливо вигра на чорних клавшах розораних ланв блих клавшах лискучих хмар - фортепано суму звучить сонатою прощання: вслухатися у цю мелодю - найбезневиннший привд доврливо схилити голову на спвчутливе плече серпневих спогадв в очкуванн неминучого гркого часу, коли вже листопад хапливими руками втру з хмар - грон меланхол - почне зривати виноградини печал й жбурляти х жменями холодного дощу в вкно самотност. Вн вдчув себе тод на високй-високй скел самотност посеред океану осен, в який Сергй, зневрений вдлюдник самтник, стрмголов прнув, намагаючись дстатися до самого дна безнадйно туги - а випрнув уже посеред зими...
Зима. Т зими Сергй опинився на самому дн чорно-бло самотност. З такою ясною й зрозумлою чорно-блою чткстю перед ним постало усвдомлення стини, що кохати всх - це не кохати нкого, що кохати когось - це кохати когось одного, кохати ту дину й неповторну, тльки . Але ж, де вона? Нколи до того Сергя ще не засмоктувала з такою силою чорна безодня самотност, огорнута холодним блим саваном зимових хурделиць...
Зима - блий кстяк померлого лта з чорними очницями туги. Зима - на пвслов обрвана розповдь ранку про свою рожеву нжнсть. Зима - блий мармур безкровного забальзамованого морозом дня, коли тоб на долоню повльно пада й тане холодна бла снжинка, як на долоню Бога повльно пада й тане душа новопреставленого праведника. А в амфтеатр простору широкими сходами видноколу холодне сяйво повльно пдйматься на золотий престол сонця, але день такий швидкоплинний - ось вже у вузькому горл сутнок стоть давучкий клубок призахдного сонця - його пекучу сльозисто-червону гркоту так болсно ковта горизонт з рзким прощальним жестом заграви; тод - короткий присмерк, немов вирваний з рук жебрака останнй шматок хлба; а потм - довгий, довгий, довгий погляд ноч, в якому те, що залишаться в очах вд споглядання за стратою невинних, дрижаки зрок проймають небо, так до ранку аж... О цй пор на перехрестях темряви самоти бувало зустрчалися слова й складалися у врш, бувало Сергй х записував, але вс врш виходили чорно-блими голосннями безнад, вс слова були словами самотност, адже - зима: чорно-бле фото осен, негатив лта, рентгенографя весни... Й холодне чорно-бле завивання хурделиц вивтрю в душ тепло багатобарв"я з мелод строкатих спогадв про лто кохання. Це можна назвати забуттям навть зрадою - але це буде перебльшенням: це лише чорно-бле фото кохання, негатив нжност, рентгенографя освдчень...
Пд кнець т зими Сергй зовсм знемгся вд виснажливо неможливост кохати. Але саме ж пд кнець т зими до нього прийшло справжн кохання. Перше кохання. Перше справжн кохання.
Як це не дивно, але Сергй досить часто бачив в школ, адже навчалась вона в паралельному клас, отже була майже його однокласницею. Бльше того, вн у свой гонитв за красою, так би мовити, боковим зором всезакоханост навть вдмчав досить свордну незвичну вроду, навть вдчував до нього симпатю - н, Сергй зовсм не вважав себе якимось невдпорним донжуанистим самцем, якому варто лише махнути рукою, щоб незлченн натовпи закоханих прихильниць миттю збглися вддати йому на пожертву сво серця разом з тлами, оскльки зовсм не був таким вже дуже вродливим юнаком, як, наприклад, його однокласник, високий широкоплечий красень гор Глушко, але все ж таки мало було таких двчат, як вдмовлялись вд пропозиц
Симпатю Сергй вдчував вд не, вн навть бувало перекидався з нею деклькома словами, але не бльше. Чому? Хто зна, можливо сама доля прибергала х ближче знайомство до того саме визначеного часу. Хто зна?
Це сталося в кнц зими пд час одного з шкльних вечорв, як тод часто влаштовувалися в них для старшокласникв. Той саме вечр був влаштований, здаться, з приводу, як тод казали, чоловчого дня, тобто двадцять третього лютого, дня Радянсько Арм, саме так, з велико лтери, оскльки в наскрзь млтаризованй радянськй деолог, кожна чоловча одиниця розглядалася перш за все, як деклька зайвих десяткв клограмв гарматного м"яса. Та як би там не було, а Сергй, як вс його друз залюбки вдвдував ц вечори - юнсть, як завжди брала сво, не зважаючи на часи та деолог. Того саме вечора все, власне, було як завжди: псля належного в таких випадках офцозу з запопадливими промовами вчителв та активств, коли промовц запобгливо намагалися переконати всх у свому врнопдданому патротизм, так наче хтось ставив пд сумнв цей хнй безмежний патротизм, був улаштований силами шкльно самодяльност короткий концерт, у якому вже засобами мистецтва, доступними для самодяльност, намагалися довести безмежнсть того ж таки врнопдданого патротизму, псля чого, нарешт таки була влаштована дискотека, заради яко, власне, й приходили вс на так вечори. Деяк ж, найбльш смлив, пропускали вс офцозн заходи й приходили прямо на дискотеку. Одним з таких смливцв був Сергй - вн того вечора теж прийшов, як деклька його приятелв, вже пд самий кнець концерту, на дискотеку, хоча й знав, що йому, як його товаришам перепаде на горхи за таку явну зневагу до палких патротичних почуттв, у яких, можна сказати , спалювала себе найсвдомша частина найврнших синв та доньок Радянсько Втчизни.
Це була одна з перших дискотек, на яку Сергй прийшов по деякй зимовй перерв, адже вибитий з коловороту свох безкнечних закохувань зимовим розчаруванням, став трохи вдлюдькуватим т зими вддавав перевагу самотньому сиднню вдома за мольбертом чи над зошитом з вршами. Але пд кнець зими кольори ставали все бльше похмурими, а слова все бльше жалсливими й безнадйними, так що йому, власне не залишалось нчого ншого, як вирватися знову в звичну святково-дискотечну круговерть. Хоча й деклька дискотек, на яких вн встиг "вдтягнутися", не дали очкуваного вибуху вдродження гостроти вдчуття снування.
От на тй дискотец Сергй з самого початку здебльше бродив задуманою примарою помж купками знайомих малознайомих веселих хлопцв та двчат. Бродив, аж поки раптом його не пронизало струмом - н, вн не зачепив голою рукою оголений електричний кабель, вн, проходячи повз одну з веселих компанй почув знайомий голос, а повернувшись на цей голос, побачив знайому фгуру двчини, яка повернулась глянула на нього знайомими блакитними очима...
Це була вона, Олена, Олена Задорожна з паралельного класу. Давно знайома Оленка, з знайомою фгурою, обличчям, очима. Але все це, таке знайоме, чомусь стало для Сергя настльки неочкувано вражаючим, що його й справд неначе пронизало струмом, та ще струмом тако сили, що пришпилило до пдлоги, вн ще довгий час стовбичив н в сих н в тих, витрщившись на не до непристойност довго вдверто - його штовхали вс, кому вн заважав проходити й танцювати, вона вже деклька разв озиралася на нього, а вн все стояв дивився на двчину. Що це було, що примусило його прикипти? Постать? Обличчя? Оч? Можливо. Погляд? Так погляд - в ньому спвчуття розумння, яких вн так довго чекав? Можливо. А втм, нкому ще не вдалось до цього часу, та й навряд чи колись вдасться розгадати тамницю кохання, тамницю першого погляду, тамницю першого дотику.
Потм з динамка залунала мелодя повльного танку й Сергй, наче сомнамбула, пдйшов запросив - вона погодилась. Намагаючись якнайцнотливше обйняти задерев"янлими руками, пересуваючи в такт музики ватян, наче чуж ноги, вн хотв ще й щось промимрити належне в таких випадках, але неслухняний онмлий язик не погоджувався йому служити, очевидно, в цьому випадку не бажаючи знову повторювати т банальност, що завжди безвдмовно служили при знайомствах.
– Як це ти сьогодн таки вибрався на люди, - чи то вгадавши його стан, чи то просто побачивши розгубленсть на його обличч, промовила Оленка до нього першою.
– А то ти останнм часом став зовсм вдлюдником, останнм часом в тоб зовсм не можна було вгадати того життрадсного хлопця, яким тебе вс звикли бачити.
– А як ти помтила? Тоб це було чомусь цкаво?
– Сергй вдчув, як вд цих слв його вдпустило зацпенння, вн уже почав вести в танку вльнше, впевненше.
Вона ж на ц його слова лише, якось загадково посмхаючись, подивилась глибоким, нжним поглядом опустила оч, псля чого Сергв стало якось зовсм легко на серц, так легко, як не було вже дуже давно, легко й окрилено.
Потм вони ще й ще розмовляли. Оленка була трохи нижчою за Сергя - десь йому до пдборддя, й кожного разу, щоб вдповсти на його питання, або щоб запитати, вона пдймала голову й зводила на нього сво щиро блакитн, глибок оч - вд того погляду його кидало в жар, аж вн починав часто й глибоко дихати в намаганн вгамувати вибух почуттв. Потм вона замряно опускала оч й голову, наче схиляючись доврливо йому на груди - вн знову дивився зачудовано на природно-бляве волосся, що вльно падало й на плеч вдихав на повн груди чи то аромат якихось невдомих парфумв, чи то аромат чисто щиро душ, що нагадував йому аромат минулорчного серпня.