Вигнання в рай
Шрифт:
тут перед духовним зором Сергя постав спогад про його життя до того, як вн став християнином. Так, вн рухався наче по спрал - все глибше й глибше занурюючись у глиб свого минулого. Ще вчора перед ним постав так чтко ясно спогад про його навернення в християнство, а ось зараз вн так виразно згадав себе до того, як Христос став його диним поврником наставником.
Тод Сергй ставав якраз юнаком. До того було дитинство. Звичайне радянське щасливе дитинство з ортодоксальною незмннстю догматично радянсько школи, з леннськими уроками й святковими лнйками, з тремтливим очкуванням торжественного переходу вд рангу простого школяра до жовтеняти, понера, а потм до комсомольця - сакраментальне вдчуття дорослшання.
Н, няко зневаги, тим паче презирства до свого дитинства у Сергя не було - його дитинство можна було дйсно назвати щасливим: вн непогано навчався в школ, рано почав захоплюватися малюванням - вдвдував художню школу, одночасно захоплюючись спортом -
Лто. Хба можна колись забути це лто. Лто кохання. Спекотне лто кохання. Лто й справд таки було дуже, дуже спекотним. Страшенно спекотним. Ще багато, багато рокв по тому лтов Сергй няк не мг збагнути, де б, у якому з закуткв далеких пам"ят приборкати це здичавле лто й розпечених шалених пристрастей жорстокий тупт, що гупа переливанням серця: з грудей - у череп, з черепа - у груди... Та й здавалося б, що можна було збагнути у тому задушливому марев, коли ти мав би думати лиш спекою, вс тво бажання поряд з тнями в скверах мали б розпластано лежати, зщулившись в очкуванн мит, коли вже лусне струна спекоти, напнута в, примруженому поглядом зацьковано жертви, безвихдному простор. Сергй же тод вдчував, як у його, охопленй прибуваючою закоханстю, душ розпалювалося, немов спротив всевладдю духоти, наростаюче бажання стати весняним втерцем на обличч зачаклованого лта розвяти вуаль задухи, й розтринькуючи весь накопичений у серц квтень, цлунками прильоту перших ластвок, неначе приязню грайливих посмшок, наповнити стиснут жорсткою жаротою тонк спрагл уста посухи. Й хоча час все прямовиснше падав з неба, , все зловснше повисаючи над головами знеможених натовпв, загрожував скаламутити прозор джерела пам"ят ваготою прибуваючого полудня спеки, а дерева долонями безсило обвислого глля даремно намагалися прикрити й зберегти останню згадку прохолоди свого вткаючого затнку, - Сергй, наче втрильник, пдхоплений втром кохання, переможно краяв наростаюч хвил спеки й нестримно нсся до змужнння.
Лто кохання. Н, н в кого особисто з двчат вн в те лто не закохався, а водночас закохався в усх разом. Вн закохувався миттво й навчно (аж до наступного захоплення), закохувався в двчат-однолток, в старших двчат, в молодих жнок, замжнх незамжнх. Вн закохався тод в однокласницю Юльку, кирпатеньку блакитнооку активстку; потм закохався в Марину Олександрвну, вчительку англйсько мови, двадцятидволтню випускницю педнституту, яка виглядала набагато молодшою навть у свох окулярах; потм вн закохався в бляву старшокласницю Олю, фото яко носив з собою розглядав кожно вльно хвилини; потм закохувався ще, ще й ще... Вн млв вд загадкового вигину усмхнених жночих уст, нетямився вд чародйно краси двочих фгур, хмелв вд звабливого подуву парфум. Вн закохувався на вдстан, боячись наблизитися до жнки сво мр лише здалеку насолоджуючись красою; бувало, вн проводжав свою кохану з школи додому, пдносячи по-джентльменськи портфель; бувало, вн запрошував свою незрвнянну подругу на танок десь на шкльному вечор, або на дискотец, а потм проводжав додому; бувало призначав побачення - вони довго гуляли темними мськими вулицями; деклька разв вн навть невмло торкався своми настирливими губами сполоханих губ двчини. Крм всього цього Сергй ще закохувався в королеву Марго й Констанцю з романв Дюма, в Анжелку з знаменитого французького кно-сералу, як в багатьох нших геронь книжок кнофльмв.
Але вс ц його закоханост нколи не переходили межу того платончного побожного захоплення пднесеною красою жночност, яке, врешт, було почуттям естетичним - в Сергв прокидався справжнй художник. Вдчули це, до реч, вчител в художнй школ, особливо ж Сидр Маркович, один з найдосвдченших на той час художнх наставникв не лише в Кив, а й в Укран, що до того ж був ще й видатним художником, картини якого виставлялися як в тодшньому Радянському Союз, так за кордоном. Сидр Маркович того лта був просто в захват вд Сергвих успхв. А захопився тод Сергй саме мфологю, врнше особливостями мфологчного мислення й можливостями втлення з його допомогою як фольклорних мотивв, так сучасних модернстських вянь у художнй творчост. Вдчув тим лтом життстверджуючу силу мфу Сергй на диво глибоко й виразно. хоча це його захоплення мфологю не вельми схвально було сприйняте педагогчним колективом художньо школи, який виконував роль деологчного Цербера в надрах радянського Тартару, головне все ж було - схвалення Сидора Марковича, який
Спочатку це була звична вже для всх греко-римська класика, досить докладно розроблена в вропейськй художнй традиц. Потм же прийшла слов"янська мфологя, точнше зараз би Сергй назвав це мфологю укранською, але в той час вн ще досить туманно розумв рзницю мж укранцями, росянами й блорусами, поняття про однорднсть яких з самого дитинства радянським людям вбивалося, вдовбувалося залзними цвяхами радянсько пропаганди, тому вн вважав богами загально схднослов"янськими усх небожителв давньоукранського язичницького пантеону, який був запроваджений в перед-християнську добу в Кив Володимиром для консолдац тодшнього величезного конгломерату народв в дину державу навколо давньоукранських земель. Та як би там не було, а вдчував вн цих богв як свох рдних - це були нби м"язи патрархального духу, якими приводилися в рух крила народно свдомост в намаганн зрозумти й присвоти соб в прийнятних формах всесвт, крила, на яких тепер злтала в небеса художньо уяви його, Сергва творча фантазя. Вс ц Даждьбоги, Велеси, Перуни стали для нього звичними й зрозумлими способами усвдомлення свту, з яких складався дух його древнього народу, як звичними й зрозумлими були см кольорв райдуги, з яких складався блий колр. Так що в свт справжньо художньо майстерност юний талановитий маляр Сергй Богданенко входив через язичницький свт свох предкв - ставав художником вн, стаючи язичником.
Хоча й зараз, ставши християнином, вн аж няк не збирався вдмовлятися в свому творчому мисленн вд тако могутньо духовно сили, як мфологя його рдного народу - адже ж ц могутн дохристиянськ корен зовсм не щезли псля того, як Украна прийняла православ"я вд Константинопольського Патрархату, Украна сприйняла Взантйське православ"я так, як завжди сприймала весь навколишнй свт - в тих же самих, вироблених тисячолттями, деологчних формах, мфологчних формах язичництва. Укранська мфологя - це була нби деологчна мова, на яку перекладалося все ноземне, як взагал все нове й ще незрозумле, на цю деологчну укранську мову була перекладена й блага всть християнства з деологчно мови Взантйського православ"я, блага всть християнства, яка, до реч до того була вже перекладена з семтсько-сирйського оригналу на деологчну мову давньогрецького мфологчно-флософського мислення, теж, до реч, язичницького. Звичайно, не дарма укранський народ сприйняв саме грецьку форму християнства, як найближчу й найзрозумлшу для себе, але засвов все ж згдно з свом власним розумнням у форм свого власного укранського православ"я на пдвалинах власного укранського язичництва.
А няк накше й бути не могло, адже рослинний свт, наприклад, ставши наступною сходинкою в еволюц не порива з свою попередньою формою снування - рунтом, а зовсм навпаки, живе лише завдяки його сокам; як наступники рослин - тварини виникли та снують завдяки свом попередникам. так завжди всюди - можна соб уявити предкв без нащадкв, але нащадкв без предкв не бува. Так взантйське православ"я, прийнявшись на рунт укранського язичництва, стало укранським православ"ям, виборовши право залишатися таким в страшних кривавих сторичних колотнечах утисках з боку нших форм християнства, вдродилося зараз могуттю Кивського Патрархату.
Але розумння всього цього прийшло до Сергя вже значно пзнше, в те ж далеке лто, коли вн ставав одночасно юнаком, художником язичником, найближчими й найзрозумлшими йому були так мфологчн стоти, як Ярило, Лада й Ладо, Лель, Купайло. Звичайно, тим лтом розумння цих язичницьких богв було ще досить туманним, х глибинне розумння прийшло трохи пзнше, з приходом справжнього кохання, тим же лтом вс ц язичницьк уособлення любов мж чоловком жнкою були для Сергя лише вдгомнням його всезагально закоханост в жночнсть, у красу, закоханост в саме кохання, закоханост в лто. Але ж лто, хоча й здавалося в ту пору його життя ще дуже довгим, все ж не було вчним - лто, обпаливши пристрастю червня, перейшовши через полудень липнево благодат, увйшло в прощальну наснагу серпнево плодоносност, за якою - оснь.
Оснь. Скльки Сергй себе пам"ятав, вн завжди любив оснь, примарну, прощальну красу, але та оснь була все ж особлива. Та оснь була дина й неповторна. Та оснь перенакшила, перевернула його свтовдчуття. З тих пр оснь стала - Оснню! З тих пр оснь стала найулюбленшою й найбльш плдною порою року для Сергя.
Оснь. Зараз перед ним постала та незабутня оснь. Вже в кнц лта, на перелом мж серпнем вереснем пд серцем замлоло смутне передчуття осннього холоду - жорстоке усвдомлення безповоротност минулого лта постало перед Сергм вже тод, коли в захмарност всеплодоносного пднесення всевладне свтло ще тримало гордовите чоло сонця в зент слави, з височини екстазу жнив не помчаючи, як прямо перед ситими очима урожаю зрадлив втри вже плетуть оснню змову, слдами перших ластв"ячих перельотв звиваючи у неб гнзда холодних заграв, з яких приплд печалей розлетиться на вс чотири сторони осен. Вже тод. Перш холодн заграви - прощальн прозоро-рожев цлунки останнх теплих днв у блде чоло новопреставленого лта. Вже тод...