Вигнання в рай
Шрифт:
Але ж, свтлини - це лише свтлини, й побачивши храм на власн оч, Сергй з новою силою вдчув свою мету, зовсм в ншому свтл усвдомивши вже намчен шляхи втлення свого задуму. Але ж знов, все це не могло бути няк спвставним, - н свтлини, н сам посталий перед Сергм храм, няк не могли бути порвняними з тим впливом, який справили на нього враження вд вчорашнього сплкування, яке знов таки наснажило Сергв задум зовсм новими перспективами, наче прорвавши якусь пелену, вдкривши йому нов простори, нов ракурси, зовсм нов можливост. Це було неначе вибухом першотворення, тим саме початком втлення божественного задуму свтобудови, який, втм, був одночасно його досконалим завершенням - але це було втлення свтобудови саме таке, яке було дане Богом кожному народу свом, для Сергя це, звичайно, було втлення укранське: вд першопочаткв трипльських розписв та орнаментв через античн скфо-сарматськ набутки, що стали органчним пдрунтям для розвитку величност Киво-Русько доби, яка сприйнявши вплив Взантйського християнства,
Так, це буде втлення його давньо дино мр - залишити псля себе такий витвр, який став би справд вхою в стор мистецтва, який унаочнив би вс найпотамнш осягнення художника, що його створив. Подивившись на цей твр, кожен мав би усвдомити, що нема нкого на неб, окрм Бога, Украна - один з неповторних ликв Його. Як сталлю наливаються м"язи смливця перед кидком у бй, так все Сергве ство переповнилося упевненстю, що зараз вн нарешт здатен здйснити цю свою величну мрю. Вс його дотепершн духовн осяяння налилися, наче плоттю ври, мццю й силою упевненост.
Так, вн нарешт здйснить свою мрю. Адже ж його мря була такою свтлою, чистою й прозорою, як оця травнева ранкова заграва, його мря була такою свтлою й чистою, як Оксана. Бог не дозволить, щоб ця його мря залишилась нездйсненою, адже стльки прекрасних мрй задумв укранських провсникв залишилось нездйсненими, коли вс ще юн й багатообцяюч укранськ мр разом з молодими плодовитими укранськими генями, що виношували ц мр, було так по-варварськи безжально поглинуто пекельною кривавою мперю, з-пд задушливих уламкв яко Украна щойно ледь-ледь виборсуться, титанчними зусиллями залишкв сво недобито вчно душ намагаючись вичавити смердюч мертвотн останки сатанинських злодянь, головний творець яких все ще стояв втленим у мармур й бронз долом в серц кожного укранського мста, вказуючи простягнутою вдалину рукою шлях до свтлого пекельного майбутнього - слуга тьми, прах якого й по сьогодн залишався непохованим, неупоконим в земл, так наче його рдна земля не хоче прийняти його останки, жахаючись того, що сама ж виплодила цього пекельного виродка, так наче над ним здйснються вдоме прокляття: "Щоб тебе й земля не прийняла" - на кожному його п"дестал золотими лтерами було вибито, неначе випечено, партйний псевдонм Сатани "ЛЕНН". скльки ще заблудлих душ безвльно борсаться в стях цього жахливого минулого, заглянути в яке - все одно що занурити душу в морок безнад. Так, Сергй зможе, нарешт, втлити свою мрю - як щиро, вдверто й переконливо покаже вн всм, особливо ж цим заблудлим душам перевагу свту Божого над царством тьми, покаже, що жити любов"ю й примиренням спокйнше, легше, примнше, ба навть, якщо вже наш час вимага саме такого ужиткового визначення, вигднше й кориснше, анж жити ненавистю й ворожнечею.
6.
Наснажений вибуховим натхненням до негайного початку роботи над розписом храму, Сергй метнувся до хати Горпини Степанвни, гарячково намагаючись на ходу притишити розбурхану повнь ц бентежно наснаги, щоб вона не передалася рухам тла, бо вн боявся в таке рання розбудити Горпину Степанвну, коли забиратиме свою валзу з нструментами. Але зайшовши в двр, вн побачив господиню вже за роботою - вона порала курей.
– О, - здивовано вигукнула Горпина Степанвна, побачивши Сергя, - а я думала, що ти ще спиш, та так тихо пройшла повз твою кмнату навшпиньки, та ще й двер причинила, щоб тебе не розбудити. А ти ось, на тоб, мабуть, уже в Днпр скупався, волосся он мокре. А чи не рано ще купатися в травн, ранки ж ще прохолодн, не застудився б.
– Та н, бабуню, - заспоков Сергй, - я не застуджуся, я взагал то й зимою в ополонц купаюсь, нчого.
– А-а-а, це ти, значить той, як його, - замислилася бабуся, - кит?
– Морж, - поправив , посмхнувшись Сергй.
– Так, так, морж. Авжеж морж. От стара дурепа, - вилаяла себе бабуся.
– А ти молодець. морж, всташ рано. А хто рано вста, тому й Бог да.
– Та морж, то я морж, а щодо вставання, то чесно кажучи, ранше все ж любив довгенько понжитися в постел, поспати подовш, адже ж лягав я зазвичай досить пзно. Це вже я тут, у вас разом з сонцем встав. Аж самому дивно. Та ще встав так легко з задоволенням. Пробгся, скупався. Зараз така наснага в кров виру, що аж "ух"!
– вн розввши руки, знов дихнув на повн груди.
– задум у мене щодо вашо церкви виник, що "ого-го". Бачите, я тут у вас навть сплкуватися почав якось вигуками - "ух", "ого-го" - як соловей. Все, вибачте, побжу. Нема вже терпння. Взьму сво пензл - в храм. Задум грандозний! Як добре, що храм тут зовсм поруч, - повернувся вн прнув у хату.
А Горпина Степанвна, проввши його залюбленим поглядом, повльно й старанно трич перехрестила двер, за якими щойно зник Сергй, ще довго радсно дивилась йому вслд.
Вже
Тиша. Пустота. Дивно. Тод вн рвучким рухом розчинив, наче розчахнув, двер, миттво опинившись у двернй пройм, намагаючись якнайповнше використати цю виршальну мить, щоб оцнити обставини , в залежност вд небезпеки, чи то кинутися в бк, прихистившись за стною, вже потм приймати ршення, чи то кинутися вперед , як це х навчали в ДШБ, перекинувшись через голову вперед, перекинутись вправо чи влво - а там вже логка двобою пдкаже подальш д. Але тут Сергй раптом завмер, ноги неначе прикипли до земл. Посеред храму на колнах, притиснувши складен руки до грудей, перед запаленою свчкою молитовно стояла Оксана в довгй сукн темного кольору, мабуть, срого - Сергй вдразу в напвтемряв не мг розпзнати колр. Запалена свчка вихоплювала з внутршньо сутн храму Оксанину голвку в темнй же хустин, двчина стояла боком до Сергя, було зрозумло, що не могла його не бачити хоча б боковим зором, але якщо й бачила, то зовсм няк цього не виявила, тим паче що на не хлинув потк враншнього свтла з розчинених Сергм дверей - жодного поруху, жоден м"яз не здригнувся на обличч. Чи вона бачила Сергя, та не видавала цього, а чи й насправд була заглиблена в молитву настльки, що не помчала нчого навкруги? Сергв раптом знову примарилася Богоматр-отроковиця Сурбарана.
Деякий час вн стояв, не в змоз вдрвати очей вд цього неочкуваного видива, але врешт оговтавшись, тихенько причинив двер храму, взяв залишену ним неподалк валзу й пшов до затишно розташовано неподалк пд кущем бузку лави, зручно всвшись на цй лав, прикипв замряним поглядом до храму, який зараз видавався йому якоюсь казковою мушлею, що хова в соб чарвну перлину - аж ось зараз мушля розкриться й подару свтов неймоврну красу ц перлини. Сергй розташувався на лав так, що храм опинився якраз мж ним сонцем, яке вже повнстю вийшло з-за обрю, але було зовсм закрите вд Сергя храмом, навколо якого, мов дивовижний нмб, сяяло свтло вд схованого за храмом сонця, так що складалося враження, наче це сам храм ся на тл нжно прозорн травневого неба. Сергв ж видалося, що це сяйво ллться з середини храму, не вд запалено Оксаною свч, а вд того молитовного полум"я, що горло, мов свча, у зверненй до Бога душ Оксани.
Через деякий час двер храму прочинились, Оксана повльно вийшла, тихенько зачинила двер, стала обличчям до храму, трич розмрено перехрестилась схилила голову, потм повернулася й свою повльною грацйною ходою пшла, неначе попливла до Сергя. Так, вона дйсно була в темно-срй сукн й такого ж кольору хустин. Сукня була набагато довшою, анж вчорашня коричнева, але так , як вчорашня надзвичайно личила двчин й була якогось свордного незвичного покрою, принаймн в магазинах, тим паче в наших, таку сукню вдшукати навряд чи вийде так просто, Сергй як художник вже дещо в цьому тямив. При наближенн вн мимовльно встав з лави, навть не встав, а просто таки пдскочив, подумав, що вийшло це в нього якось не зовсм...
– Доброго ранку, - пдйшовши ближче, промовила Оксана з свою чарвливою напвпосмшкою-напвзадумою, зрозумвши його невльне замшання, присла на лаву.
– Доброго ранку, - вдчув себе вже вльнше теж св поряд соб Сергй.
– Я, чесно кажучи, няк не сподвався побачити тебе тут, тобто,- затнувся вн, вдчувши, що допустився, мабуть, образливо для Оксани помилки, - тобто, вибачаюсь, вас, вас Оксано побачити тут у храм так рано.
– Та що ти, Сергю, не переймайся, не треба тако вже прикро офцйност, - вона так вдало знову розрядила не зовсм зручну для Сергя ситуацю, так просто, без зайвих реверансв перейшовши на "ти", неначе поплескавши його по-дружньому по плеч, в цьому не було й натяку на якусь фамльярнсть, зверхнсть чи розв"язнсть, це було так доречно, так природно й ненав"язливо, Сергй разом з великою вдячнстю вдчув надзвичайну полегксть у сплкуванн, так наче вони знайом з самого дитинства.
– Я ж бо теж няк не сподвалася тебе побачити тут так рано, адже передбачала щодо тебе мську звичку вставати досить пзно. А я звикла, як природна селянка, вставати рано з самого дитинства, а зараз в монастир тим паче встамо рано для враншньо молитви. Й до цього храму я приходжу щодня вранц попросити в Бога не обйти милосердям цього нового прихистку для люблячих його, та й взагал храм не повинен бути без молитви, храм без молитви - це все одно, що день без сонця. Храм не може порожнти без молитви.