Вигнання в рай
Шрифт:
– Вибачте, отче, - не змг утриматися вд питання Сергй, - мен просто дуже цкаво, якщо це вас, звсна рч, не образить, чому - Нцше? Чому - Фрейд? Невже це справд вас цкавить? Чим?
– Так, так, звсна рч, - з розумючою посмшкою похитав головою Михайло Архипович, - чому б це мало мене ображати, мен нчого приховувати, та й цкавить це не лише вас, як ви можете здогадатись, це зацкавлювало й декого з пархального управлння. Та нчого крамольного тут нема й близько. Щоб простше й дохдливше пояснити, я можу сказати, що для того щоб воювати успшно, ворога треба знати дуже добре. Та це так, образно. Бо насправд вйна - це не ремесло священика, та й ворогом я нкого не вважаю, просто заблудл душ, для того, щоб х вивести з стану заблудження, чи блуду, треба дуже добре знати т потамн, темн стежки-доржки дрмучо людсько природи, якими якраз можна заблукати в т непрохдн хащ грха, де навть невеликий проблиск благодатного божественного свтла видаться вже чимось неймоврним, поза природним, зайвим. От ви говорите, Нцше, а що Нцше? Нцше сам себе покарав свою гординею, так жахливо завершивши свй земний шлях, загнавши себе в безвихдь свою нерозкаянстю,
– Але ж в цю, вивернуту навиворт, перевернуту вниз головою й догори ногами стину врять найпроникливш уми й пишуть на прапорах прогресу ось вже останн деклька столть, плоди чого пожинамо зараз ми. Якщо ж глибше розглянути всю цю сторю з самозванством матер, то можна сказати, що створене проголосило себе господарем свого творця, створене проголосило себе творцем свого творця. ця самопроголошена твар б"ться в судомах безсило лют в даремних намаганнях силою, валтом викресати з матерально-закономрного процесу плотських утх хоч якусь скорку чисто радост й щастя... Та я, мабуть, дещо захопився, - раптом окинув вн оком присутнх, - мабуть, уже втомив усх свою балаканиною?
– Та що ви отче, - поспшив переконати його в протилежному Сергй, - ви так цкаво говорите, так просто й зрозумло показуте так, здавалось би, складн реч. Я, наприклад, багато що побачив у новому свтл, багато чого зрозумв такого, до чого не мг сам няк дйти, хоча й думав над цим досить довго.
– А все тому, - з тим же захопленням просвтленим поглядом продовжив Михайло Архипович, - що не треба все занадто ускладнювати, навпаки, вс, якими б вони не здавалися складними, думки, теор, цл системи думок теорй треба зводити до чогось простшого, до найпростшого, до то зернини, з яко вони виплекан. Це й буде та божественна простота, яку й проповдував сус Христос. От, наприклад, - вн показав рукою в бк Сергя, що так стояв, захоплений словами панотця, бля книжно шафи, - ви кажете, Фрейд! Так, Фрейд. А що Фрейд? Велика, глибока система, переворот в науц, флософя. Так, звичайно, не можна няк заперечити заслуг доктора Фрейда в психоаналз, в медицин, бо ж як лкар Фрейд дйсно таки прислужився людству змг знайти шляхи до полегшення страждань нещасних хворих людей. Велика йому за це дяка уклн. Спасиб. Але ж до чого тут флософя? Для чого вс ц медичн термни й процедури, вс ц фзологчн процеси переносити в храм флософ, з х допомогою описувати найвищ поривання людського духу? Це все одно що, вибачаюсь за мою грубу селянську термнологю, копати граблями, або скородити лопатою. А все, знову ж таки, дуже просто. Все це з того ж самого зерна. снування духу обумовити снуванням матер. Дух породжений матерю, твердить ця флософя на доказ сво правоти наводить вс ц сво медико-фзологчн осяяння. Вся ця знаменита сексуальнсть. сну, мовляв, мж чоловком жнкою статевий потяг. Аякже, звичайно ж сну, адже Господь на те х створив двома рзними статями, щоб мж ними снував потяг вд цього продовжувався рд людський. Та виявляться, снують ще всляк збоченц, яких цей звичайний, природний, визначений Богом, потяг не задовольня, неможливсть задовольнити цю свою неприродну сексуальну потребу вони, бачте, компенсують вслякими химерними фантазями на зразок всяких там лтератур, релгй, малярств тому подбних сублмацй. Ось звдки вн взявся, цей загадковий дух, його просто породила неправильна, збочена плоть. В такий же спосб який-небудь видатний гастроентеролог скоро розвине й поглибить вчення свого колеги сексопатолога Фрейда пояснить злети людського духу ще бльш глибинним, ще бльш фундаментальним, ще бльш тваринним потягом людсько плот - потягом до ж й питва. Адже, врешт решт, сти й пити хочуть вс й завжди, причому по деклька разв на день, вд самого народження й до смерт, на вдмну вд, вибачаюсь, бажання зайнятися сексом, яке виника не в усх не завжди, а якщо виника, то значно рдше, анж бажання добряче попости. уявть соб, що знаходяться так збочен ндивди, яким закортить погамувати свою природну потребу в ж й питв у якийсь неприродний спосб, ну хоч би, наприклад, зайнятися канбалзмом, або погризти каменюку, хоча це в принцип теоретично й можна спробувати, а що як йому ще захочеться напитися сонця, або проковтнути всесвт? диний вихд з такого становища - сублмаця. все, будь ласка - свтов шедеври посипалися зорепадом, адже проковтнути всесвт мало кому до снаги. Н, звичайно, я розумю, що я все дуже спрощую, але, як на мене, на все це й треба дивитися значно простше, все це не варте такого ускладнення, якого йому надали вс ц горе флософи. Бо й насправд, весь цей фрейдизм зводиться до того, що ось, бачте, раптом заманулося якомусь неборац задовольнити свою природну потребу в неприродний спосб - що робити? Нема на те ради, пшов вн соб, написав "Вйну
– Та що ви, отче, - Сергй нарешт зрушив з мсця й пдйшов до столу, - що стосуться мене, то я б вас слухав слухав. Говорите ви дуже цкаво, захопливо. Я просто заздрю вашим прихожанам, як мають можливсть слухати вас.
– Звичайно, - отець Михайло теж встав з-за столу, - про Фрейда й Нцше я м не розповдаю, але все ж стараюсь донести до них суть Божих заповдей в мру мох сил та можливостей.
– Дуже, дуже гарно говорить отець Михайло, - знайшла врешт можливсть долучитися до розмови й Горпина Степанвна.
– Просто Златоуст. Його тут так помж себе люди й прозивають Михайлом Златоустом. Вибачте, отче, але це ж, мабуть, для вас не такий вже секрет. Не ображайтесь на стару бабу.
– Та чого ж мен ображатися, коли ви мене майже святим наркате. От тльки простих смертних священикв проголошувати святими? Я не думаю, що це правильно.
– А ви не пробували писати, отче?
– спитав Сергй.
– Ото ще мен не вистачало, так вльно хвилинки нема, - вдмахнувся Михайло Архипович.
– Ось, будь ласка, - показав вн на вкна, - вже добряче посутенло, добалакалися до самого краю. Адже темн в травн вже досить пзно, а прокидатися нам тут на сел треба досить таки рано, як кажуть, встамо разом з сонечком, бо справ у нас кожного дня - робити не переробити.
– Так, я ще не сказала, - встала з-за столу й Оксана, пдйшла до вимикача й увмкнула свтло.
– Сьогодн, коли тебе не було вдома, до нас Оля Бабенко заходила, просила, щоб ви, тату, завтра зайшли до них псля закнчення шкльних занять, бо щось там з Миколкою в школ знову негаразд.
– Так, так, добре, зайду, обов"язково зайду, розумте, - звернувся отець Михайло до Сергя, - Оля - мати одиначка, а синок Миколка - взагал то добра дитина, але ж безбатченко, все таке нше. Одне слово, все в нього негаразди яксь трапляються, от доводиться кожного разу розбиратися й налагоджувати справу. Та нчого, з кожним разом вс ц недоречност з Миколкою стаються все рдше стають все менш прикрими, я думаю, що з ним, нарешт, все буде гаразд.
– А ще, - Оксана пройшла кмнатою до вкон, щоб закрити жалюз, Сергй не змг вдрвати очей вд неймоврно гармонйност струнко фгури, так вдало пдкреслено сукнею, - заходив ван Скиба, щось там у нього з приватизацю його земельно длянки не ладнаться, в район щось усе тягнуть.
– Знаю я, що вони там тягнуть, - на обличч отця Михайла з"явився, доки ще не бачений Сергм, вираз якось суворо завзятост.
– Доведеться завтра з самого ранку в район хати. Розумте, - вн знову звернувся до Сергя, - як тльки комусь з мох прихожан треба виршити якусь нагальну справу, а начальство, як зараз водиться, почина крутити, сам розумте з якою метою, то прихожани звертаються до мене, тод вже мен доводиться сплкуватися з цим начальством, бо начальство це, принаймн в нашому район, не наважуться вимагати в мене хабарв - все ж таки в кожному кабнет, яка не яка, а конка таки стоть.
Сергв раптом стало так свтло на душ, так свтло стало раптом у кмнат, наче це не електричне освтлення увмкнули, а просто стало свтло вд цих свтлих душ, вд цих свтлих думок намрв, вд цих свтлих справ. Його погляд зупинився на досить великих розмрв свтлин, з яко на нього дивилася русоволоса красуня, дуже схожа на Оксану, але старша вком - Сергй вдразу зрозумв, що це Оксанина мати, це чомусь вдразу якимось недовдомим чином зрднило його з цим домом з цими людьми, так наче жнка на свтлин подивилася на Сергя, схвально схиливши голову й доврливо посмхнувшись.
– А ви знате, отче, я дуже радий, що я прихав до вас, - з раптовою вдвертстю випалив Сергй, на що вс лише радсно посмхнулися.
– Н, правда, я навть не уявляю, яка б це була прикрсть , якби я не прийняв вашо пропозиц...
Його слова зненацька перервав несмлий стук вс повернули голови до дверей.
– Дозвольте, - нершуче прочинивши двер, середнього вку жнка з схиленою головою з страдницьким виразом обличчя переступила одню ногою порг, але, побачивши в хат гостей, вдсмикнула цю ногу назад за порг, - Отче Михайле, можна вас на хвилинку, - вдступила вона назад в тнь сней.
– Галино Петрвно, - впзнав жнку панотець, - зараз, зараз... Вибачте, - звернувся вн до присутнх у хат вийшов у сни, прикривши за собою двер.
– Галя Мрошниченко, - пояснила Горпина Степанвна, - мабуть, знову чоловк Василь напився й бузуврить. Що вже йому тльки не робили, лкували, кодували. Не вдпуска його няк ця бсвська горлка, все тут. Оце недавно наче лкувався, , мабуть, таки знову напився. А в такому стан Василь лише отця Михайла слуха, лише панотець може з Василем справитися, от доводиться...
– Вибачте, - перебив Горпину Степанвну отець Михайло, вдчинивши двер в хату й переступивши порг, - на превеликий жаль мен доведеться вас зараз покинути. Хотв би вас, Сергю, ще до Горпини Степанвни провести, якщо ви вже виршили в не зупинитися, та йти мен доводиться негайно в зовсм нший бк.
– Що, знову з Василем бда?
– спитала Горпина Степанвна, на що отець Михайло лише розпачливо розвв руками, повернувся й ршуче вийшов з хати.
– То будемо, в такому раз, на сьогодн прощатися, - встала Горпина Степанвна.
– На добранч, Оксаночко, - вона пдйшла й ласкаво погладила руку двчини.