Витязь у тигровій шкурі

Руставели Шота

Автанділ сказав: «Однині я з мечем стою на чаті;

На світанку ж мусять бути наші мандри розпочаті».

Тут. художнику, змалюй ти побратимів цих подобу,

Двох міджнурів, що кохають дві зорі, небес оздобу,

Двох цих велетнів всеможних, що погублять ворохобу.

Ось прибудуть у Каджеті - спис їх витримає пробу.

ВІД'ЇЗД ТАРІЕЛА ТА АВТАНДІЛА ДО ФРІДОНА

Вранці в путь вони пустились,

і Асмат укупі з ними;

Дівчині коня купили, заплативши золотими,

І до краю Нурадіна вже домчали побратими:

Автанділ провідав добре шлях між хащами густими.

По дорозі їм зустрілись Нурадіна чабани,-

Гарних огирів Фрідона гнали пастися вони.

Рік індієць Автанділу: «Ми хіба не жартуни?

Нум, з Фрідоном пожартуєм, розженем ці табуни!

Він, почувши, що прибульці кривд завдали чабанам,

Схоче зайдам відомстити, битись люто рушить сам,

Але душу він потішить, як на зустріч вийде нам,-

Добрі жарти горду душу зм'якшують, немов бальзам.

Почали вони ловити ліпших коней на аркан.

Запаливши ватри, криком закричав чабанський стан:

«Що за витязі тут бродять? Геть ідіть! Наш можний пан

Вас мечем своїм понищить чи потягне всіх у бран!»

Взявши луки, левні скачуть, чабанів гуртом женуть,

Чабани кричать одчайно, їхній крик далеко чуть:

«Порятуйте, порятуйте! Нас розбійники заб'ють!»

Учинивши ґвалт, тривожну вість Фрідонові несуть.

Зброю взяв Фрідон і вийшов. Вкупі з вірними людьми

їде він на битву, бачить: раптом виринули з тьми

Два їздці, немов два сонця, що не гаснуть в час зими,-

Хоч і близько, а не видно лиць, бо вкрили шоломи.

Таріел впізнав Фрідона: «Ось і той, що нам потрібний».

Сміючись, шолом він скинув,- сміх його звучав, як срібний.

Він Фрідону рік: «Здається, наш прихід тепер є хибний?

Вбити хоче нас хазяїн, бо скупий він, малохлібний!»

Тут Фрідон з коня зіскочив, до землі їм уклонився.

Обіймались, цілувались,- кожен радий, що зустрівся.

І Фрідон, піднісши руки, вдячно богу помолився.

Привітали їх вельможі, весь народ навкруг тлумився.

їм Фрідон сказав: «Давно я вас чекаю. Де ви длялись?

Я готовий вам служити, як би справи не складались».

Наче місяць і два сонця, тут зустрівшись, красувались -

Так вони утрьох додому, висяваючи, вертались.

З коней скочивши, вступили у Фрідонів пишний дім;

Таріел сів на престолі, вкритім шовком золотим,

Автанділ присів же поруч, двох сміливців побратим;

Втішили вони Фрідона подарунком дорогим.

Так промовили: «Ми зараз ліпших не знайшли дарів,

Але маєм в іншім місці скарб, достойний владарів».

Він, чолом схилившись земно, їм негайно відповів:

«О, коли б я теж достойно вам віддячити зумів!»

Ніч вони тут спочивали, і Фрідон їх частував;

Втрьох, умившись у купелі, приступили до забав,

Він чудові дав їм строї, найпишніший златоглав,

Найдорожчих самоцвітів повну чашу їм віддав.

Він промовив: «Так не кажуть гостю добрі хазяї,

Це - неначебто обридли ви мені, мов гультяї,

Та не личить нам забарно справи звершувать свої,

Бо коли вернуться каджі, стануть тяжчими бої.

Нам потрібні не загони, а добірні вояки:

Досить взяти триста левнів, щоб їм датися взнаки;

В битві з каджами лихими меч не впустимо з руки,-

Ми знайдем ту, що красою стьмарює в людей думки.

Був я раз уже в Каджеті: мур страшної висоти

Став над скелями,- не може ворог тверджі облягти.

Що там бій одвертий? Треба тайкома туди ввійти.

Ми ж, узявши військо, тайни не зумієм зберегти».

З цим погодилися друзі; всі тоді з Асмат смутною,

Нагородженою щедро, попрощалися. З собою

Триста вершників забрали,- рівен кожен з них герою.

Бог порадує терплячих перемогою бучною.

Три брати, пропливши море, поспішали, скільки сили;

Добре знав Фрідон дорогу через хащі й гірні схили.

Якось він промовив друзям: «В край каджетський ми вступили,-

Звідси йти вночі лиш треба, щоб вони нас не відкрили».

Як сказав він, так чинили дружно всі богатирі:

В мандри поночі рушали, зупинялись на зорі.

Ось уже з'явилось місто, понад кручами, вгорі,-

Вартові стоять усюди і кричать воротарі.

Десять тисяч варти ходить коло брам усіх підряд.

В світлі місяця блідого бачать леви цей осад,

Кажуть так: «Нам треба вибрать щонайліпшу із порад,-

Сотня тисячу здолає, як їй дать належний лад».

НАРАДА ФРІДОНА, АВТАНДІЛА І ТАРІЕЛА ПРО ТЕ, ЯК ЗДОБУТИ КАДЖЕТСЬКУ ФОРТЕЦЮ

їм Фрідон сказав: «Гадаю, що пораду вірну дам:

Щоб здобути місто, треба безліч війська мати нам,

В нас же сил бракує вийти в бій одвертий, сам на сам;

Сотні літ стояти можем, не розкривши їхніх брам.

Ще дитям мене навчали акробатства вчителі -

Знав тоді всі їхні штуки, що існують взагалі:

Так, що й око не побачить, ліз по линві із землі;

Скільки б хлопців не змагалось,- завше був я на чолі.

Хто із вас уміє краще влучний кидати аркан?