Вогнесміх
Шрифт:
Патріарх підняв руку плавним жестом, і жінка відчула, що весь він сповнений дивної сили й певності. Почувся щирий голос:
— Ми раді вашому рятунку. Вихованець вчинив прекрасно. Синку, ти хоробрий Зорептах.
— Учителю, — дзвінко озвалася дівчинка, зацікавлено прислухаючись до розмови, — звідки з’явилася нова пташка? Космоандр врятував її? У неї поранені крила?
Жанна охопила поглядом субтильну постать дівчинки, відзначила погляд прозорих сірих очей, зупинений десь у просторі. Здивувалася небаченому кольору тіла — золотистому, мінливому, такому, як і в Космоандра. На ній теж був білий напоясник, а ледь помітні
— Квіточко, — ласкаво озвався старий до дівчинки, поклавши долоню на її плече. — Врятована птаха потребує спочинку. Учитель візьме на себе дальші турботи. Синку, ви з Квіточкою вільні. Обмін думками й почуттями — потім, коли я допоможу врятованій. Ще раз кажу — ти вчинив прекрасно. Я щасливий за тебе.
Обличчя Космоандра осяялося, потім на нього набігла хмаринка.
— Я хочу знати долю цієї пташки, учителю. Вона мене здивувала. Я назву її Дивною. Чуєш, Дивна, я хочу знати про тебе все.
— Потім, синку, — спокійно й владно повторив учитель. — Гуляйте над морем, думайте, грайтеся з вітром. Слухайте пісню вічності.
Юнак з дівчинкою слухняно рушили до берега, але Жанна відчула, як її рятівник ніби незримими силовими лініями притягується назад, сюди, де стояла вона. Сивий патріарх теж, напевне, відчув щось подібне, бо в його погляді відбилася заклопотаність. Коли вихованці сховалися за скелями, він ввічливо й стривожено сказав:
— Великодушно пробачте, мадемуазель Жанно, що вас тут зустрічають, на перший погляд, дивно. Ви все зрозумієте.
— Я вже дещо розумію. До речі, я була одружена.
— Так, так. Що ж ви розумієте, мадам?
— Я зрозуміла, що юнак та, безумовно, й дівчинка сліпі.
— Ви не говорили йому про це? — гостро запитав патріарх.
— Не встигла. Але ж я не знала, що це табу. Я зрозуміла інтуїтивно, а потім по вашому жесту, що тут якийсь дивний експеримент. Тим більше, що факт левітації… Він буквально прилетів до мене, витяг з води, приніс до берега…
— Гм, — здивувався учитель. — Цього я з ним не експериментував ще. Колосальний стрибок. Стихія. Він зріє блискавично.
— Але я не розумію…
— Я все розкажу. Вам треба спочити, набратися сили. Такий стрес! Який лайнер затонув?
— «Клеопатра».
— Суперлайнер першого класу, — здивувався патріарх. — Дивно.
— Метеорит… Розпанахав корабель навпіл… Я не знаю, чи ще хтось врятувався.
— Яка неймовірність. Не можу повірити. А втім, що ми знаємо про ймовірність?
— Те саме я чула від своїх супутників за хвилину перед катастрофою, — гірко прошепотіла Жанна.
— Ваші близькі? — турботливо запитав учитель.
— Випадкові супутники. А втім… скажу, як і ви: що ми знаємо про те, хто нам рідний, а хто ні?
— Гарно мовили, мадам. Проте вибачте за це зволікання. Я, правду кажучи, розгублений. Прецеденту ще не було, щоб хтось сюди завітав. Окрім судна, що періодично привозить сюди припаси.
— Отже, я зможу звідси вибратися?
— Безумовно. Десь за тиждень прибуде судно. Ви дістанетесь в Папаете.
— Це французькі володіння?
—
— А кому належить цей острів?
— Про це не варто поки що говорити, мадам. Пробачте. Ходімо до нашого притулку. Це недалеко. Хай вас не бентежить власний вигляд. Я відчуваю, що вам незручно. Можете вважати, що потрапили до безплотних істот. Тут мають справу з людською сутністю, умовності етикету забуті, як марнота. Ви підкріпите сили, спочинете, заспокоїтеся. А потім я відверто оповім вам все, що тут відбувається. Ви сказали, що володієте фахом лікаря й генурга? Новий термін, проте я догадуюся, про що йдеться. Можливо, ви свіжим оком глянете на мій задум. До речі, я теж із Пондишері. Дивуєтеся? Так, так, я був учнем незабутнього Ауробіндо і Матері… Яка ж все-таки невелика ваша планета!
— Ауробіндо я не пам’ятаю. А Матір бачила. Знаю про їхній задум трансформації. Але сама йшла іншим шляхом.
— Чудово. Нам буде про що поговорити. Але попереджую — обережно з Космоандром. Він поки що не повинен знати нічого про земну історію. Потім збагнете, про що я казав. Ось наш притулок, наше Гніздо Радості.
Вони минули стіну пальм. Одразу за деревами, біля півкільця невисоких скель, виднілася сферична будівля з прозорим склепінням, схожа на космічний корабель пришельців, що тільки що приземлився. Білі, рожеві, блакитні барви. Легкість, майже невагомість. Мелодійність обрисів. Все це Жанна відчула одразу, як тільки глянула на споруду. За елегійним модерним притулком виблискувало, переливалося ніжним аквамарином море. Десь далеко на обрії темніли цяточки інших островів.
— Чудово, — озвалася Жанна. — Правду кажучи, я вже навіть відпочила, йдучи сюди. І стрес від катастрофи минув. Дивно, але мені здається, що тут особлива атмосфера. Я навіть рада, що потрапила до вас.
— Заждіть трохи, мадам, — лагідно схилився до неї учитель. — Відпочити необхідно. Глянете на все спокійно і з ясним розумом після нашої бесіди. Моє ім’я? Для світу моє ім’я зникло. Звіть мене просто — гуру, учитель. А тепер — ходімо, вас чекають чудові плоди нашого острова.
За кілька годин Жанна сиділа в м’якому кріслі у просторому холі, відкритому до океану. Ніжний вітер пестив її обличчя. Після короткого сну вона випила дві склянки соку кокосового горіха, і тепер відчувала себе легко й бадьоро. Те, що відбулося, затьмарилося небувалою пригодою, передчуттям нових загадок. На ній була біла напівпрозора туніка, своє пишне волосся вона розчесала, і тепер до неї повернулася певність. Почулися кроки, тихі, ніби шерхіт хвилі. До холу зазирнув сивий гуру, привітно кивнув.
— Відпочили, мадам?
— Дякую. Відчуваю себе, ніби новонароджена.
— Ризиковане порівняння, — усміхнувся гуру, заходячи до приміщення. — Для немовлят процес народження — стрибок у світ муки, страху і болю. Розумію, що це лише образ, стереотип. Я одвик від таких.
Він підійшов до неї, зупинився навпроти. Уважно глянув у очі.
— Ви здатні сприйняти мою розповідь цільно, зосереджено?
— Так, дорогий гуру. З нетерпінням чекаю.
— Тоді почнемо.
Він опустився на килимок, сів, схрестивши ноги, у позі лотоса. Зосередився, прикривши очі повіками. Жанні здалося, що вона бачить перед собою прадавню танку з образом міфічного святого. Почувся розмірений, тихий голос: